|
|
|
|
Інтерв''ю в Поступі »
СЕНСАЦІЯ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Марек Подстольський: Був би щасливим, коли б Шульц був доступний українцям |
|
|
| |
| |
Існування Марека Подстольського – особи, яка легітимно володіє копірайтом на творчість Бруно Шульца, насправді не є таємницею, як то воліють представляти українські чиновники, використовуючи його ім’я задля обмеження доступу до Шульцового малярства. Іще торік Марек Подстольський розповів “Газеті виборчій” усю історію своєї родини й обставини набуття ним прав спадщини. Тоді й стало відомо, що вже кілька років, як покійна племінниця митця Еля – мама Марека Подстольського, пережила війну в Закопаному, де виховувався і її син Марек. Брат Елі помер на 4 роки раніше в Лондоні. Оскільки в Польщі, як і в цілій ЕС, авторські права тримаються 70 років по смерті автора, – їх було передано двоюрідному онуку Бруно Шульца Мареку Подстольському. Сьогодні стриєчний внук “дрогобицького Кафки” відповідає на запитання “Поступу”.
– Пане Подстольський, просимо пояснити спеціально для українських читачів, як Ви отримали в спадщину авторські права Бруно Шульца?
– Бруно Шульц був братом мого дідуся Ісидора Шульца. Після смерті моєї мами Елі та її брата Якуба, я залишився єдиним членом родини Шульців. Тож став їхнім повноправним спадкоємцем і володію копірайтом на всю творчість Бруно Шульца.
– А яким чином Ви довідалися про відкриття фресок?
– Абсолютно випадково – переглядаючи статтю у польській VIVA.
– Чи Ви відстежуєте події в Дрогобичі, пов’язані з іменем Бруно Шульца? Коли так, то в який спосіб?
– Так, я дуже цікавлюся тим, що діється у Дрогобичі. Окрім того, перебуваю у постійному контакті як із Беньяміном Гайслером (німецький кінодокументаліст, який торік віднайшов настінне малярство Бруно Шульца. – Ред.), так із польською пресою.
– Як Ви ставитеся до того, щоб стінопис Шульца був доступний громадськості?
– Був би надзвичайно щасливим, коли би Бруно Шульц мав свою постійну виставку в Дрогобичі й Варшаві. А у вигляді копій – і музеї “Яд Вашем”.
– Чи Ви маєте намір приїхати до Дрогобича на святкування 110-річчя від дня народження Бруно Шульца? Чого Ви очікуєте у зв’язку з подвійним ювілеєм митця від української влади і суспільства?
– Залежно від того, яка то буде імпреза. Що входитиме в її план, хто у ній братиме участь, і коли вона, власне, відбудеться.
– Яка Ваша позиція щодо дій “Яд Вашем” в історії з вивезенням фрагментів настінного малярства Бруно Шульца з України до Ізраїлю?
– Я висловлювався на цю тему торік у “Газеті виборчій” і далі дотримуюся тієї ж думки. Це, звісно, мені не подобається. Я не є прихильником такого вирішення справ. Я листуюся з “Яд Вашем” стосовно цієї теми, хоч на мій перший лист із проханням визначити свою роль, я не отримав відповіді.
(Від Ред. – Коли Подстольський дізнався про свідчення “Яд Вашем”, що їхні представники “діяли відкрито”, він звернув їхню увагу на те, що коли б це було так, то щонайперше вони мали б поінформувати його про свої наміри. “Яд Вашем” відповів досить неприязно. Мовляв, фрески належать їм, бо то був єврейський митець. Але Подстольський не погодився, бо Шульц був польським письменником, і саме таким його вважають у світі. Ані Бруно Шульц, ані його брат, тобто дідусь Подстольського, не розмовляли гебрейською ані ідиш і не мали нічого спільного із сіонізмом. У домі прадіда Якуба і Генрієти Шульців розмовляли польською і німецькою, бо то була Галичина, а не Ізраїль! До того ж Бруно Шульц вийшов із єврейської громади. Над тим, що би мало бути з фресками Шульца, Подстольський багато розмірковував із режисером Беньяміном Гайслером. Обговорюючи різні пропозиції (і про Дім зустрічей, і про Музей), Подстольський не хотів, щоб це був музей тільки одного твору. Ба більше, полемізуючи з прихильниками думки, що фрески мають виїхати до Польщі, де зберігається більшість пам’яток Шульца, – він слушно зауважував, що це було б то саме, що й вивіз фресок до Ізраїлю, бо насправді існує щось таке, як дух місця. Крім того, Подстольський висловлював впевненість, що “Яд Вашем” не відважився на такі дії, коли б у грі були задіяні інші європейські країни, а не Україна – бідна країна без міжнародного лобіювання).
– А які тепер Ваші міркування щодо ідеї створення Центру міжнародного порозуміння у будинку, де було виявлено настінне малярство Бруно Шульца?
– Я прихильник дещо іншої думки. Гадаю, що радше дім родини Шульців міг би бути перероблений на музей і місце зустрічі шанувальників його творчості. Зрештою, і в Центр європейських зустрічей, бо Україна – частина Європи і таке місце потрібне.
Підготували Христина ЧУШАК, Ярина БОРЕНЬКО |
|
|
|
|
Скрипаль Олег Криса: Хочеться ствердити себе як творчу індивідуальність |
|
|
| |
| |
Знову, вже у двадцять перше, в погожі травневі дні розпочав свою, сповнену цікавих творчих зустрічей, ходу традиційний львівський музичний фестиваль “Віртуози”. Мабуть, найпочеснішим гостем фестивалю випало бути скрипалю світової слави, львів’янину родом, який мешкає тепер у США – Олегу Крисі. Приємно, що Маестро не забуває й не оминає рідного міста і доволі періодично чи сам, чи з родичами тішить нас новими концертними виступами, вносячи яскраві, небуденні враження в концертне життя Львова. Саме йому та його музичній родині – дружині піаністці Тетяні Чекіній, скрипалям синові Петрові та братові Богданові – належала почесна місія трьома концертами розпочати цьогорічний фестиваль. У щільному графіку свого перебування у Львові Маестро знайшов декілька хвилин, аби поділитися деякими думками із читачами “Поступу”.
– Наскільки відомо, Concerto Grosso № 3 Альфреда Шнітке, яке Ви виконали під час першого виступу на фестивалі, написане композитором із сподіванням на Ваше виконання. Як відбулося Ваше знайомство з А.Шнітке? Як з’явився цей твір? |
| Детальніше>> |
|
|
|
