Кінан Едвард. Російські історичні міти / Видання друге, виправлене і доповнене. -- Київ: Критика, 2003. -- 311 с.
Колись, понад півтора десятиліття тому, у так званому Бермудському трикутнику, поміж пивбарами на Квітки-Основ'яненка і "В Соломона" та гастрономом "Темп" на вулиці Городоцькій, одного знайомого художника-невдаху називали Леонардо Недовінчаний. Десь приблизно тоді ж потрапили мені до рук гумористичні перебивачки, приурочені до актуального чемпіонату світу з футболу. Запам'яталися лише деякі символічні зображення: уособленням Німеччини був грубас у залізній касці з гальбою пива у правиці, Іспанії -- подобизна Мінотавра, тобто футболіст із головою коридного бика, Румунії -- Дракула із в'язкою часнику на шиї тощо. Українці тоді виступали за збірну Союзу, сиріч Росії, чиєю емблемою мав би бути колос/із наголосом на другому складі, від грецького -- колоссос/ на глиняних ногах. Поєднавши ці дві згадки, книжку Едварда Кінана "Російські історичні міти" можна було б назвати розвінчанням недовінчаного колоса на глиняних ногах.
Не дивно, що це вже друге видання збірки статей американського медієвіста. Адже трактування російської історії та їхнього зазіхання на нашу культурну спадщину у виконанні професора Гарвардського університету Едварда Кінана є настільки корисним для нас, що може прирівнюватися /перефразовуючи Івана Франка/ "десятьом переможним арміям". Дуже влучно сформульовано в анотації до книжки, що ця історія "була затруєна з російського боку густою імперською мітотворчістю". Маючи опінію вельми контроверсійного історика, Кінан сміливо пропонує власні версії реальних подій та явищ, не зупиняється перед демаскуванням "священних корів", щедро аргументує власні демістифікації.
Порівняно з першим українським виданням, ця книжка доповнена двома статтями. Перша з них присвячена тюркським лексичним елементам у "Слові о полку Ігоревім" та "Задонщині". Мені вельми імпонують Кінанові роздуми та спостереження, проте, схоже, в цьому матеріалі він не "підважив" аргументів із наукової монографії Баскакова про тюркізми в "Слові" та фривольної книжки Сулейменова "Аз і Я". Друга додана стаття "Авакум: історія безумства" взагалі є першодруком і перекладена за рукописом. Вельми цікавим і потішним є тяжіння автора до психіатричних висновків, яке простежується у різних розділах книжки, а найхарактерніше сконденсоване стосовно Аввакума Петрова, якому Кінан визначає такий "сучасний конспективний клінічний профіль маніакально-депресивного хворого", тобто ставить попередній діагноз: "двополюсний емоційний розлад, маніякально-депресивна хвороба або, можливо, параноїдальна шизофренія". Стосовно ж Йосефа Добровського, чеського славіста, якому Кінан приписує реальне авторство "Слова о полку Ігоревім", зазначено, що "будь-яка розмова про вчинки й наміри Домбровського має зважено торкатися перебігу й природи його добре задокументованої душевної недуги, найімовірніше -- шизоїдального роздвоєння особистості чи маніякально-депресивного синдрому". Слід згадати й про те, що навіть під час психічних розладів Добровський "був спроможний писати досконало правильний текст латиною, німецькою та чеською мовами".
Достатньо у цьому збірнику й полемічних нотаток. Едвард Кінан ще 1971 року видав книгу про переписку Андрєя Курбського з Іваном Грізним, у якій аргументовано розгромив автентичність такої "переписки". А в своїй відповіді Чарльзові Гальперину на певні закиди згадує, зокрема, про те, що реальним автором міг бути Андрій Ярославський, родом із галицького міста Ярослава. Стосовно цих та багатьох інших ультраоригінальних версій автор методологічно страхується: "Я не настільки схибнутий, щоб не розуміти всієї спірности цих тверджень і не маю наміру надто міцно їх триматися". Кожній нормальній людині, а історикові зокрема, можна поставити "ненормальний" діагноз. Едвард Кінан ставить сміливий, але правильний за великим рахунком діагноз усій московитській історії: хибність, спотворення, неадекватність. |
