Те, ким ми є, тобто думку інших про наше життя, цінують, звичайно, через слабкість людської натури дуже високо, хоча найменші міркування свідчать, що ця думка є несуттєвою для нашого щастя. Важко зрозуміти, чому людина відчуває таку сильну радість, коли зауважує прихильність до себе з боку інших або коли у який-небудь спосіб підлестять її марнославству. Як кішка муркоче, коли її гладять, так само варто похвалити людину, щоб її обличчя засяяло щирим блаженством; похвала може бути свідомо помилковою, треба лише, щоб вона відповідала претензіям цієї людини. Знаки чужого схвалення нерідко втішають людину в горі. З іншого боку, гідне подиву, яку образу, який серйозний біль заподіює людині образа її честолюбства у будь-якому сенсі, ступені, напрямі, неповага або зарозуміле поводження.
Нам треба стримувати надмірну чутливість до чужої думки як тоді, коли нам лестять, так і тоді, коли нас гудять; адже і те й інше має одне джерело. Інакше ми станемо рабами чужих думок і настроїв: "таке порожнє і дріб'язкове те, що гнітить або тішить душу, що жадає похвал".
Правильна порівняльна оцінка того, ким є людина сама собою і ким вона є в очах інших, сприятиме нашому щастю. До першого належить усе, що заповнює наше особисте життя, тобто його внутрішній зміст. Місцем, що є сферою дії цих моментів, є власна свідомість. І навпаки, те, ким ми є для інших, виявляється в чужій свідомості; це наш образ, що створився в ній. Чужа свідомість існує для нас не безпосередньо, а лише побічно, оскільки вона визначає поводження інших стосовно нас.
До того ж усе, що відбувається в чужій свідомості, є для нас байдужим; як тільки ми ознайомимося з поверховістю і порожнечею думок, з обмеженістю понять, із дріб'язковістю помислів, з перекрученістю поглядів і з оманою, що властива більшості людей, то пізнаємо, також на особистому досвіді, яким брудом люди готові обливати кожного, особливо коли почуємо, як півдюжини баранів зневажливо сварять видатну людину. От коли ми зрозуміємо, що високо цінувати думку людей буде для них занадто великою честю!
Базою нашої істоти, а отже, і нашого щастя є тваринний бік нашої природи. Тому для благоденства найважливішим є здоров'я, а після нього засоби для життя, тобто дохід, який може нас звільнити від турбот. Честь, блиск, чини, слава, яку б цінність ми їм не приписували, не можуть ні змагатися з цими справжніми благами, ні замінити їх; у разі потреби ми, не задумуючись, пожертвували б ними заради справжніх благ.
Щоб бути щасливим, важливо вчасно засвоїти ту істину, що кожен насамперед живе у власній шкірі, а не в думці інших, і що тому наше реальне самопочуття, зумовлене здоров'ям, здібностями, доходом, дружиною, дітьми, друзями, місцем перебування, у сто разів важливіше для щастя, аніж те, що інші роблять із нас. Думати інакше є божевіллям, що призводить до нещастя. Виголошувати з ентузіазмом, що честь вища за життя, означає, по суті, стверджувати: "наше життя і достаток -- ніщо; а головне у тому, що думають про нас інші". Таке твердження можна розглядати хіба як гіперболу, побудовану на тій прозаїчній істині, що честь, тобто думка людей про нас, часто досить необхідна для життя серед людей.
Коли ж ми бачимо, що майже все, до чого люди прагнуть усе своє життя з крайнім напруженням, ціною тисячі небезпек і засмучень, є насправді бажанням піднести себе у думці інших, адже не тільки до чинів, титулів, до орденів, але й до багатства, навіть до науки і мистецтва люди тяжіють здебільшого заради цієї мети, коли ми бачимо, що повага інших зводиться до на ступінь вищої мети, до якої варто усіма засобами прагнути, нам стає зрозумілою незмірність людської дурості.
Артур ШОПЕНГАУЕР "Афоризми про мудрість життя" |
