|
|
|
|
post-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Кочовики і скептики |
|
|
| Володимир ЄШКІЛЄВ |
| |
"Авель був вівчар, а Каїн порав землю" (Буття, 4:2). Так лаконічно і вичерпно Святе Письмо повідомляє про найперший епізод тисячолітнього протистояння між кочовиками і "людьми місця". Фінал історії усім відомий: пастуха було вбито, а рільника -- проклято. "Втікачем і волоцюгою будеш на землі!" -- сказав Бог Каїнові (Буття, 4:12). Парадоксально, але останній відомий також як будівничий першого міста з назвою "Енох". Звідси напрошується висновок: спорудження великих населених пунктів є особливим різновидом втечі й бурлакування. Йшли століття, і втікачів більшало. Вони навчилися класти асфальт і виводити рідкі екскременти за межі своїх поселень. Місця втечі комфортнішали, і виникли мегаполіси. Потім народився "каїрській відлюдник" Рене Генон і пояснив сутність цього мейнстріму: "Праця осілих народів -- це праця часу, -- писав він у книзі "Царство кількості". -- Навпаки, кочові й пастуші народи не створюють нічого тривалого й не працюють в ім'я майбутнього, що втікає від них. Але вони мають перед собою простір, котрий не висуває щодо них жодного обмеження і відкриває цим кочовикам щоразу нові можливості. Так виникає чітка відповідність космічним принципам: принципу стиснення, презентованому "часом"; принципу розширення, презентованому "простором".
Занепад кочових народів -- незламна тенденція останніх тисячоліть. Нестача орди розслабляє міщуків-каїнітів. Вони забувають про необхідність безупинної міської втечі, заповіданої їхньому прабатькові. Серед них щораз більшає череванів із риб'ячими очима. Це як у відомому анекдоті про чукчу. "Щось дрібнішають у тебе олені, Ванча", -- кажуть оленяреві. "Ага, шибко дрібнішають, однако". "Чого ж так?" -- "Тєндєнція, однако"... Міста, окрім іншого, -- могили простору. В тих гомінливих могилах мешкають специфічні люди-хробаки. Істоти, обтяжені картезіанським критичним мисленням й здатністю помічати "тєндєнції". Носії концентрованого та їдкого, немов сірчана кислота, Каїнового прокляття. Скептики.
Між скептиками і кочовиками -- прірва нерозуміння. Шлях від скептика до кочовика -- одна із найцікавіших й найважчих з ініціацій сьогодення, яке вороже мандрованим людям. Позаяк давні правдиві кочовики, на відміну від теперішніх, жили у мобільному світі невизначеностей, де принципово не передбачалося "дорожньої карти буття". Де кожний новий ландшафт потребував нових назв, кожна нова потвора потребувала мисливця, а жінки кожного зустрічного народу -- ґвалтівників. На шляху ж новітнього кочовика постають видимі й невидимі стіни цивілізації, мури змертвілих культурних догм і просто знаки дорожнього руху, які не дозволяють лівого повороту. А жінки зустрічних народів вимагають конвертованих папірців і медичної довідки.
Той, хто бродить просторами та медитує на обрії, безупинно змінюється. Втікає від системних поразок і не підлягає нормам критичного означення. А це не подобається скептикам. Тим, які формують "експертне середовище розвинутого суспільства". Тим, які проголошують свого брата-скептика генієм людства, а ментального кочовика "прідурком жизні". І якщо ти погано маскуєшся під "іроніка", "коментатора" чи "туриста життя", то рано чи пізно ця експертна порода, ця дистильована братва тебе винишпорить. Винюхає ординський запах твого пофіґізму, почує музику твого повстання, намацає твої великі яйця. Знайде у твоїй шухляді гоблінську зброю і паспорт із штампом мордорського МВС.
"Тобі, старий, треба бути відкритішим, -- порадять мешканці закритих тусівок, -- і більше зважати на конвенції та домовленості". І тобі потрібно буде згадати ще одну прадавню кочову вправу, щоби обійти форпости дистильованих і атакувати їхню "конвенцію" з тилу. Ти залишиш просторові форми і відкочуєш у мистецтва, розгорнені за часовою координатою. Ти спробуєш складати поеми, безконечні, як степова пісня, і висмикувати з них "кочові меседжі". Будувати "суспільне послання" з безглуздих зойків речників "широких мас" і дивуватися успіху цієї нехитрої вправи.
Зрештою, найпростіше, чим можна перемогти владу організованого середовища скептиків, -- це перероблене на "псевдокоментар" мандрівне безглуздя. Легка кавалерія психічного програмування. Проти орди кочових слів важко вибудувати мури. Коментаторів ще слухають, але вже одним вухом. Слова-цеглини стали крихкими, слова-камені стерлися в жорнах скепсису. Конвенції каїнітів стали безборонними, але вони про це ще не здогадуються. |
|
|
|
|
Чи буде Сердючка президентом? |
|
|
| Дмитро ВИДРІН, політолог |
| |
Впродовж останніх років у різноманітних українських рейтингах провідні місця посідають Вєрка Сердючка та Михайло Поплавський. Чи могли б ці люди за своїх високих рейтингів виграти вибори?
Усе залежить від того, про які саме вибори йдеться: загальнодержавні чи місцеві. Так, загальнодержавні вибори вони б ніколи не виграли навіть за високих рейтингів.
Річ у тім, що в кожному суспільстві є певна частка людей -- від 15 до 20%, які ставляться до виборів, до політики як до клоунади, балагану. Ці люди зовсім не вірять, що вища політична еліта може змінити щось на краще. Тому такі люди хочуть якщо не доброго життя, то хоча б яскравих видовищ. І саме такі люди в Росії голосували, голосують і будуть голосувати за Володимира Жиріновського. |
| Детальніше>> |
|
|
|
