BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Ї-Поступ.    Арт-Поступ.    Літературний Поступ.    Спорт-Поступ.    post-Поступ.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
 
16 грудня 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:10 15-12-2017 -   На Жовківщині відкрили дахову сонячну електростанцію  
  16:8 15-12-2017 -   У Гарнізонному храмі відновили унікальні фрески  
  15:37 15-12-2017 -   Завтра на вулиці Львова повернуться тролейбуси №5 та №24  
  13:29 15-12-2017 -   Мешканець Львівщини загинув під час пожежі в дерев`яному будинку  
  13:22 15-12-2017 -   В області завершили ремонт автодороги Львів-Тернопіль  
Україна
  15:35 15-12-2017 -   В Україну прийде справжня зима з 19 грудня  
  15:33 15-12-2017 -   ГПУ закрила справи проти шести нардепів  
  14:19 15-12-2017 -   МЗС: Біометрія на кордоні запрацює з Нового року  
  14:18 15-12-2017 -   Подвійне вбивство: у Дніпрі розстріляли сім'ю бізнесмена  
  13:25 15-12-2017 -   Керуючу заводом у Дніпрі затримали за хабар у $35 тисяч  
Світ
  16:25 15-12-2017 -   Вчені визначили причину пияцтва  
  15:36 15-12-2017 -   Іспанію можуть відсторонити від участі в ЧС-2018  
  13:23 15-12-2017 -   Ще три жінки звинуватили Дастіна Гоффмана в домаганнях - ЗМІ  
  10:58 15-12-2017 -   На заводі у Тернополі пролунав вибух  
  10:54 15-12-2017 -   Напади з ножем в Нідерландах: загинули двоє людей  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Ї-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Про доречність і недоречність націоналізму в Україні
(фрагмент кембріджської лекції)
Ярослав ГРИЦАК
 
Є дві новини про націоналізм в Україні. Одна добра й одна погана. Вони звучать однаково, але мають різні наголоси. Добра новина звучить: "Націоналізм не відіграє великої ролі в УКРАЇНІ". Погана ж зводиться до того, що "Націоналізм НЕ ВІДІГРАЄ ВЕЛИКОЇ РОЛІ в Україні".

Проблема з короткими тезами полягає в тому, що вони вимагають розлогих пояснень. Інакше є ризик, що їх можуть неправильно зрозуміти. Це насамперед стосується будь-якого твердження про націоналізм, який за своєю суттю є дуже розмитим і погано означуваним явищем. У найбільш банальному сенсі його вживають для означення нетерпимости, шовінізму й етнічної виключности. Власне такого націоналізму -- байдуже якого, чи українського, чи російського, чи кримськотатарського -- є дуже мало в Україні. І в цьому полягає добра новина.

Існують однак і більш нейтральні й академічно виважені означення націоналізму. Серед них абсолютним чемпіоном у частоті вживання є означення, яке дав покійний Ернест Геллнер: націоналізм є політичним рухом, а водночас й ідеологією, котрі сповідують принцип, що етнічні кордони мусять збігатися з кордонами політичними. Вважають, що цього принципу слабо дотримуються у сучасній Україні. Одні говорять, що український націоналізм в Україні насправді є вірою меншости, бо більшість -- здебільшого російськомовне населення, але не тільки -- є байдужою або навіть ворожою до ідеї української державности. Отже, Українська держава як втілення українського націоналізму приречена на поразку. Інші ж скаржаться, що Українська держава слабо опікується інтересами української мови і культури, а тому навіть не має права називатися українською. Так чи інакше, попри антагонізм двох таборів, вони одностайні в тому, що українська держава й українська нація не збігаються між собою. І в цьому полягає погана новина про націоналізм в Україні. [...]

Існує уявлення, що сучасна українська нація є тільки на рівні кишені. Якщо щось й об'єднує усіх українців, то це тільки їхнє незадоволення своїм рівнем життя. Поза тим немає нібито жодної спільної бази, жодних спільних цінностей, котрі би єднали українське населення у позитивному сенсі.

Масові постави в Україні треба трактувати, однак, з певною часткою недовіри: вони не обов'язково відображають реальність. Або краще сказати, вони відображають особливий тип реальности: те, що існує у людських головах, а не те, що є існує насправді. Скажімо, українці звикло скаржаться на зниження своїх життєвих стандартів. Однак якщо їх спитати, чи придбали вони за останні роки квартиру, машину тощо, то більшість відповість ствердно. Тому їхні скарги говорять не стільки про справжнє становище, скільки про те, що їхні споживацькі очікування перевищують зростання життєвих стандартів.

Дотримуючись цієї лінії аргументації, можна виявити певну невідповідність між тим, що українці говорять про свою національну ідентичність, а тим, як вони себе ідентифікують за різних обставинах. Серед великого моря розпачу й негативних постав можна виявити острівки національної згоди у позитивному сенсі, і то навіть у тих питаннях, які викликають в Україні найбільш гострі суперечки. Скажімо, найбільше протиріч викликає таке питання: ті, хто живуть в Україні, мусять розмовляти українською мовою у публічних місцях. Більшість людей на Заході України погодиться з цим твердженням, тоді як більшість на Сході з ним не погодиться. Тут треба зробити однак два суттєві застереження. По-перше, і на Заході, і на Сході згідні, що мова не є важливою. По-друге, у Донецьку ми виявили готовність частини місцевих жителів заговорити українською за умови, що це буде мова сильного господаря, який дасть лад проблемам в Україні.

Це підтверджує гіпотезу, котру вже неодноразово висловлювали різні дослідники: в Україні українська мова насправді є радше виразом соціального статусу і соціального престижу, аніж інструментом націоналізму. В Україні існують три більш-менш рівні групи: та, що розмовляє українською, та, яка розмовляє російською, і та, котра розмовляє або українською, або російською залежно від обставин. Співвідношення, однак, змінюється, коли йдеться про статус російської як офіційної мови: тоді кількість прихильників російської мови є трохи більшою від половини дорослого населення (хоча варто сказати, що численність цієї групи з середини 1990-х років зменшується). Але коли спитати, яку мову мають вивчати в українських школах й університетах, крім української, то більшість (близько 80%) відповість, що... англійську.

З іншого боку, навіть Західна Україна немає імунітету проти російської мови. Цю мову можна чути на місцевих радіостанціях, у кав'ярнях, ресторанах та серед підлітків у т. зв. "спальних районах". За цих обставин важко дивуватися, що перший платиновий диск в Україні має Вєрка Сердючка або що найчитанішим письменником в Україні є російськомовний киянин Андрій Кулаков.

Окрім мови, іншою великою проблемою в Україні є історична пам'ять. Українці мають різні погляди на питання, що стосуються їхнього сьогодення. Але їхня незгода сягає небесних висот, коли йдеться про їхнє минуле. Можна зауважити певну тенденцію: що ближча до нас та чи інша історична подія, то сильнішими є відмінності. Скажімо, більшість українців позитивно оцінює Київську Русь й українське козацтво. Козацький гетьман Богдан Хмельницький є найпопулярнішою історичною постаттю у всеукраїнському масштабі. Але погляди українців дуже різняться між собою, коли доходить до оцінки недавніх подій, як-от Другої світової війни чи ролі совєтської спадщини. Існує, однак, один важливий виняток: українці як на Сході, так і на Заході одностайні у негативній оцінці Сталіна і сталінських репресій (зокрема голодомору): вони вбачають у ньому найбільшого злодія української історії, її головного антигероя. І якраз це відрізняє їх від більшости населення Росії, котре готове оцінювати Сталіна позитивно як великого будівничого держави, котрий перетворив Совєтський Союз з відсталої країни у світову надпотугу.

2001 року ми проводили порівняльне дослідження у Львові та Донецьку і виявили ще одну суттєву зміну, котра стосується ставлення до недавнього минулого: обидва міста одностайні у позитивній оцінці проголошення української самостійності! 1991 року цю тенденцію можна було простежити на загальнонаціональному рівні: рівень підтримки української незалежности зараз такий самий, як і під час референдуму у грудні 1991 р. Дослідження цього феномену засвідчують, що причини цієї високої підтримки не стільки в українських обставинах, як у недавніх подіях у Росії та світі. Російсько-чеченська війна та хвиля терористичних актів у Москві посилили бажання українців втримувати незалежність своєї країни від Росії. Такі настрої ми зафіксували, коли проводили дискусії серед груп населення у Донецьку. На запитання, яка найважливіша позитивна зміна сталася у Вашому житті з часу приходу до влади Горбачова, група російськомовних жінок відповіла: "Проголошення української самостійности". Їхні аргументи були простими, але переконливими: тепер, коли Україна незалежна від Росії, вони не повинні посилати своїх синів у Чечню, як вони посилали своїх дітей в Афганістан за совєтських часів.

Розмова про історичну пам'ять є важливою ще й з іншого боку: вона дозволяє виявити ще одну дуже важливу тенденцію у способі думання теперішніх українців. Досить подивитися на найпопулярніші історичні особи в Україні: разом вони репрезентують дуже дивовижну і строкату групу. Як я уже говорив, найпопулярнішою історичною постаттю є Богдан Хмельницький. За ним слідують Петро Великий, Михайло Грушевський і Леонід Брежнєв. Два наступні герої -- В'ячеслав Чорновіл та Володимир Ленін -- є ще більш суперечливими. Список завершує Іван Мазепа. Можна припустити, що таке поєднання непоєднаного відображає реґіональні відмінності: Захід вибрав Грушевського, Чорновола і Мазепу, а Схід -- Петра Великого, Брежнєва і Леніна. Насправді ж так не є: перші чотири фігури (Хмельницький, Петро Великий, Грушевський і Брежнєв) одержали більше аніж половину голосів, а отже, їх вибрав і Схід, і Захід. Щобільше, у цьому ж опитуванні однакова кількість людей (69%) висловилася за одночасну інтеґрацію України у східнослов'янський (російсько-українсько-білоруський) та Європейський союз.

Значна, якщо не більша частина українського населення має схильність погоджуватися з ідеями, що суперечать одна одній. Тому образ України, поділений нібито на два антагоністичні табори, насправді не відповідає дійсности. Картину сучасної України не можна змалювати у стилі Пікассо, тобто різкими лініями і контрастними фарбами. Вона потребує іншої художньої техніки -- техніки імпресіонізму з її розмитими плямами, що перекривають одна одну, творячи загальний образ, який можна побачити лише на відстані.

І як це не парадоксально звучить, але власне ця розмитість й двозначність дає унікальний шанс політикам із творчим складом розуму: вона дозволяє їм зміцнювати і розвивати власне ту частину амбівалентної громадської думки, яка відповідає інтересам довготривалого розвитку України, уникаючи ризику конфронтації з іншою, слабоозначеною частиною. Появу в останні роки нової української опозиції, котра об'єднувала чи об'єднує те, що раніше було непоєднаним --націоналістів, національних демократів, лібералів, соціалістів чи комуністів -- можна трактувати як вияв цього шансу. Ця опозиція живиться амбівалентністю українського суспільства, яке не має чіткої думки стосовно багатьох питань, однак одностайний у своїй нелюбові до панівного політичного режиму.

Віктор Ющенко, лідер цієї опозиції, є найвипуклішим відображенням цієї тактики. Один із його передвиборних лозунгів звучить так: "Донецьк + Львів = перемога". У своїх публічних виступах він наголошує на новому понятті -- понятті гідности. У тому сенсі, що всі українці, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють і де проживають, достойні кращого і гідного життя. Він багато говорить, жестикулює, пробує зі своєю приємною зовнішністю потрапляти на очі публіці й у Львові, і у Донецьку (а особливо жіночій частині в обох містах), однак з його виступів тяжко скласти однозначне враження. Він є маловиразним, як і більшість українського населення. Більшість його виступів скроєна за формулою "з одного боку..." і "з другого боку..." І ця тактика приносить йому успіх: ось уже декілька років поспіль він очолює рейтинги політичної популярности.

Кучма і його оточення, однак, вважають цю зону амбівалентности своєю ексклюзивною власністю. Тільки вони мають право провадити свої політичні ігри і збирати голоси на свою підтримку. Щоб підважити Ющенкову популярність, Кучма намагається витіснити його з цієї присмеркової зони напівтіней і змусити його зайняти виразну позицію. А окрім того, команда Кучми намагається представити Ющенка як затятого українського націоналіста, прихід якого до влади нібито порушить політичну стабільність в Україні. З цією метою вони тиражують спеціальний термін "нашист", натякаючи на схожість ідеології Ющенкової партії на ідеологію фашизму (а власне такий образ українського націоналізму плекала совєтська пропаганда). [...]

Я не хочу закінчувати свій виступ обговоренням того, хто яку порцію націоналізму потребує. Я вважаю це радше питанням смаку, а про смаки, як відомо, не сперечаються. Для тих, хто має добрий апетит на націоналізм, його ніколи не буде досить. І навпаки, тим, хто страждає на алергію до націоналізму, навіть найменший його лик викличе відразу.

Натомість хочу ствердити, що Україна має саме ту кількість націоналізму, яка необхідна, щоб забезпечити потрібний мінімум політичної стабільности в країні.

Немає сумніву, що у цей критичний момент національному питанню треба віддати належне. Його мають обговорювати і переобговорювати, до речі, задля того, щоб забезпечити ширшу базу для політичного компромісу у загальнонаціональному масштабі. Але всупереч тому, що говорить і пише багато політичних аналітиків, я наважуся ствердити, що націоналізм -- у ширшому, Геллнерівському сенсі -- не відіграє центральної ролі у пострадянській Україні. Національне питання є одним із багатьох питань. Але воно не є головним. В Україні багато політиків його не стільки "вживає", як ним зловживає, аби прикрити ним, як фіговим листком, брак власного професіоналізму, чесности, а навіть, якщо хочете, творчої уяви. Ставлячи націоналізм у центр громадських дискусій, перетворюючи його у жупел для застрашування або нейтралізації своїх опонентів, вони насправді відвертають увагу від важливіших питань або ж використовують його як димову завісу для прикриття своєї бездарної політичної гри.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Кучма чекає Путіна 
  ·  Маркевич опинився у лікарні 
Погляд
  ·  "Єдиних" кандидатів стає більше 
  ·  НАТО матиме "Очі в небі" 
  ·  Оптимісти від влади 
  ·  Партія проти Пустовойтенка 
Поступ у Львові
  ·  Вода -- цілодобово 
  ·  Знову черги на кордоні 
  ·  Жінкам допоможе кризовий центр 
  ·  Ремонт у центрі 
  ·  Львів'янин перетнув Атлантику 
  ·  Екологи мало штрафують 
  ·  Львів розбирають частинками 
  ·  Дрогобич без базару 
  ·  "Антимукачівський" намет 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Тарас ЧОРНОВІЛ: "Центр" протистоятиме Гавришу і більшості 
  ·  Рада Європи вимагає чесності 
  ·  Напад на депутата 
  ·  Кучма подарував Симоненкові дачу? 
  ·  Дочка замінить батька 
  ·  Пінчук ставить на Ющенка? 
  ·  Впливових жінок стає менше 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Абашидзе займається наркобізнесом? 
  ·  На чужих помилках не вчаться 
  ·  Жорстокий бізнес 
  ·  В Іраці тривають бої 
  ·  Науковці про проблеми світу 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Примарні кредити з Європи 
  ·  Нафтогаз збільшує видобування 
  ·  Газ для промисловості подорожчає 
  ·  Півмільярда на житло для молоді 
  ·  Цукор не подешевшає 
  ·  Мій керівник -- найкращий! 
  ·  Житло в кредит з АКІБ "УкрСиббанк" 
Ї-Поступ
  ·  Про доречність і недоречність націоналізму в Україні 
Арт-Поступ
  ·  Два українські маестро із Бонським симфонічним оркестром 
  ·  "Кіно-театр" у Львові 
  ·  Львівські театри без Шекспіра 
Літературний Поступ
  ·  ДРУГЕ ВИДАННЯ ВАДЕМЕКУМУ 
  ·  Самодостатня внучка Франка 
  ·  Видавництво "Каменяр" пропонує 
Спорт-Поступ
  ·  Європа радіє рекордам 
  ·  Гідна відповідь Миколаєва 
  ·  Нудота піренейського дербі 
  ·  Впали на три пункти 
  ·  Поразка в дебюті 
  ·  Успіх Мітлюшенка 
  ·  Як народжуються рекорди 
  ·  НОВИНИ СПОРТУ КОРОТКО 
post-Поступ
  ·  Граблі forever 
  ·  Критерії справедливості 
  ·  Сплюндрований меморіал 
Пост-Faktum
  ·  Хто винен у смерті Діани? 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  Джексона тягнуть до суду