Проблеми, проблеми, проблеми. Останнім часом проблеми львів'ян щораз частіше пов'язані з нерухомістю: житлом, офісними приміщеннями. Нарешті дійшла черга і до творчих майстерень. Адже приміщення, що орендують члени творчих спілок, належать до так званого нежитлового фонду. А це означає, що у будь-який момент творча майстерня, ніби за помахом чарівної палички, може перетворитися в офіс якоїсь фірми, бар або крамничку. Достатньо у визначений терміном оренди час не продовжити угоди з одним орендарем і укласти її з іншим. Приводом для цього може бути цілком законна підстава, наприклад, заборгованість з оплати. А може бути інша, цілком банальна причина, коли людина фізично не може (або їй дуже важко через окремі обставин) відбути досить непростої процедури походів в управління комунального майна для переукладення угоди. Саме про такий конкретний випадок хочу сьогодні розповісти.
Так звану "хрущовку" за адресою Тернопільська, 1а будували як будинок Спілки художників, у якому замість звиклого горища є спеціально пристосовані майстерні. Уже декілька десятків років ці майстерні, мов спадок, переходили від одних до інших майстрів пензля і різця, більшість з яких була одночасно мешканцями цього будинку.
Не знаю, чи є у Львові людина, яка будучи будь-яким чином дотичною до питань культури, не знала би, хто такий Данило Довбошинський і що для мистецтва означає його творчість, та все ж...
Данило Довбошинський (1924 р. н.) є одним із тих львівських артистів, творчістю яких наше місто пишається майже півстоліття. Він був і є однією з основних частинок ланцюга, що неперервно поєднав кілька генерацій львівських артистів, що загалом творять поняття "львівська малярська школа". Багатогранна творча праця, багаторічна самовіддана педагогічна діяльність (сьогодні сотні художників, заповнюючи анкети, у графі "вчителі" з гордістю пишуть прізвище Довбошинський) зробили цю неординарну особистість невід'ємною складовою культурного життя Львова.
Торік, 2003 року, Маестро зіштовхнувся з проблемою продовження угоди на оренду майстерні у спілчанському будинку, в якому мешкає від часу його зведення. Я знаю, що закон є закон, порядок є порядок, але у кожному правилі можливі винятки. Хотілось би, щоби працівники управління комунального майна з розумінням поставилися до 80-річної людини аж ніяк не з найкращим здоров'ям, з ціпком для опори, для якої кожний похід-поїздка в управління є тяжкою і виснажливою процедурою, та допомогли швидше оформити продовження оренди.
Маю надію, що у ювілейний для Маестро рік реально потурбуються про долю заслуженої для Львова людини начальники "від культури" (адже, мабуть, усі вони будуть присутні на відкритті виставки ювіляра як "весільні генерали"), поклопотавши за нього перед управлінням комунального майна... Зрештою, я знаю, що теперішній начальник управління комунального майна Микола Винничук -- людина інтелігентна, розумна та ділова. Може, він, своїм одним усним розпорядженням зробить подарунок ветерану малярства, пришвидшивши вирішення його проблеми?
P. S. Олександр Архипенко, залишаючи Україну 1923 року, сказав: "Я покидаю країну, якій не потрібне мистецтво"... Може, майже за сотню літ, у цій країні щось та й змінилося... |
