Так вже сталося, що на перший погляд суть речей -- часом вельми ужиткових -- виглядає нецікавою, а часом -- й непотрібною. Доти, як я взявся досліджувати тему ІР-телефонії, у моїй голові склалася чітка думка про те, що ця штукенція -- зручний інструмент для тих щасливців, що мають вуя-стрия-цьоцю-діда-бабцю у сонячно-розвинутих країнах, таких як Австралія, Канада, Штати чи яка-небудь Нова Зеландія.
Колись, у мої холостяцькі роки, досить популярною була така афера: студент, скажімо, камерунець, винаймав помешкання із телефоном, платив наперед за два-три місяці, а через кілька тижнів тихенько звідтіля тікав, залишаючи господареві борги за телефон на кілька тисяч вічнозелених. У інакший спосіб нормально подзвонити додому він не міг, бо хвилина такої розмови коштувала просто шалені гроші. Коли з'явилася й почала розквітати ця потужна послуга, потреба в таких аферах зійшла нанівець, камерунці собі балакали з домашніми, а орендодавці не мусили від'єднувати "вісімку", здаючи комусь помешкання.
Так-то воно так, але присвоюючи ІР-телефонії лише роль дешевого переговорного пункту, провайдери цієї послуги змушені були би розраховувати тільки на ту вузьку групу споживачів, котрим спілкування із закордонними абонентами є вкрай потрібною річчю. От вони й вирішили не обмежуватися міжнародними розмовами, а пропихати послугу в маси, пропонуючи її не тільки приватним особам, але й корпоративним клієнтам. Річ бо в тім, що телефон через інтернет має купу хороших рис, прихованих перед очима обивателя. От про них я й оповім у цьому, а також і в наступних числах.
Візьмемо до прикладу, молоду компанію, котра торгує, скажімо, комп'ютерним залізом (так воно якось ближче до тематики нашої сторінки). І, добре, мушу зазначити собі торгує. А все завдяки тому, що обслуговує корпоративних клієнтів (кілька банків) у кількох містах, маючи при цьому офіс тільки у Львові (патріотично, нє?). Та водночас служба технічної підтримки має кілька номерів телефонів у кожному з міст, де є великі замовники. Наприклад, київський банк N, користується мережею та комп'ютерами, котрі продала йому наша фірма. Часом у працівників чи адміністраторів виникають якісь технічні запитання, котрі вони з'ясовують у службі підтримки нашої фірми. Вони навіть не знають, що фірма не має київського офісу. Та їм цього й не потрібно.
Тим часом, якби наші піддослідні залізячники завживали традиційного телефонічного зв'язку, бізнес давно би мав припинити існувати. Та нє, він зростає й квітне. У чому ж секрет? Річ у тому, що київських номер телефону служби підтримки є віртуальним. Через інтернет-канал він переадресовується у Львів, абонентові, наприклад, Net2Phone, котрий за такі розмови платить копійки. Та ж схема працює і у Станиславові, і в Тернополі і ще в кількох містах, де є великі замовники цієї фірми. Дешевше було би користуватися, наприклад ICQ, скажете ви? Зрозуміло, що дешевше! Та якось, погодьтеся, не солідно. Розмова мусить бути насамперед розмовою. І це лише одна з тієї шаленої кількості можливостей, властивих ІР-телефонії. Я оповім вам про всі найцікавіші. Проте згодом. До зустрічі наступного тижня!
Далі буде |
