Аналізуючи все побачене та пережите упродовж 18-19 квітня в Мукачевому, я починаю розуміти: нам усім: і журналістам, і народним депутатам, і пересічним громадянам, які будують собі ілюзії, що всі ми дружно прийдемо на вибори 31 жовтня і зробимо свій вибір, -- чинна влада показала, що бавитись з нами в демократію не має наміру. Ще раз підтвердилось старе-добре твердження -- не має значення, як голосувати, а має значення, як рахувати. Хоча в четвертій годині ранку Мукачівська територіальна комісія навіть не хотіла братися за підрахунок голосів, вона і так знала -- переміг не той, за кого голосували люди, а той, на кого вказала Адміністрація президента та обласна влада на чолі з СДПУ(о).
Я не можу передати на словах тих емоцій, які вирували серед народних депутатів після того, як Іван Іванчо та Борис Безпалий зайшли в штаб і повідомили, що Нусер переміг Віктора Балогу з відривом у п'ять тисяч голосів -- більшість депутатів вирішила, що у декого просто дуже розвинуте почуття гумору, хтось навіть засміявся з такого дотепного жарту. Але коли через п'ять хвилин Роман Зварич зайшов і повідомив рішення територіальної виборчої комісії -- усім відняло мову, і тоді ми зрозуміли, що нам вирішили показати, хто в хаті господар?
Не знаю, чи правильним було рішення повернутись усім депутатам до членів територіальної виборчої комісії, щоб на місці дізнатись, як могло статись, що, маючи абсолютну перевагу ще п'ять хвилин тому, ми, виявляється, насправді абсолютно програли. Але я упевнена в одному, що в цей момент мене настільки переповнила ненависть до нинішньої системи і до їхніх методів політичної боротьби, що мені стало страшно -- я усвідомила, що зможу поводити себе як чоловік і вдарити з усієї сили ворога, щоб завдати йому фізичного болю.
Якщо хтось із журналістів вважає, що має в торбі посвідчення журналіста, яке дає йому якісь передбачені законами права, то розслабтесь -- цих людей не зупинить ваше посвідчення, як не зупинили їх посвідки народних депутатів. Коли перед вами стоїть двометровий амбал, вбраний у все чорне, з обличчям, не обтяженим інтелектом, і повідомляє, що немає чого ходити коридором поряд з дільницею, а ваше посвідчення ви можете запхати собі в ... Моя порада -- не звертайтесь до працівників міліції, бо вони зроблять вигляд, що не чують вас або не чули його фраз. А тим паче, не намагайтесь зафільмувати "бритоголових пацанів" на відео- чи фотокамеру -- її вам розіб'ють і заодно, щоб ви не ридали над дорогою технікою, поб'ють і вас.
В якийсь момент мені пригадались 1989-ті та 1990-ті роки: Студентське братство "Львівська політехніка", голодування на граніті, студентські страйки, мітинги і наша міліція... котра нас тоді берегла від провокацій і тиснула руку. А тепер вони, як та мавпа: нічого не бачу, не чую, не скажу.
Ми, журналісти, і не лише ті, хто спостерігав за виборами мера Мукачевого, а абсолютно всі, повинні усвідомити -- гра закінчилась, розпочинається війна, а точніше, розпочалась і розпочали її не ми. А шкода... Бо тоді ворог постійно боїться -- він не знає, як наступного разу ти його вдариш і щоразу робить крок назад, щоб захищатись. |
