Поступ
< bgColor="#ffffff" leftMargin=0 topMargin=10 marginwidth="0" marginheight="10"> Classifieds


  ·  · 
 
post-Поступ  » 


Галицький лицар у Kембриджi
Олеся ХРОМЕЙЧУК, Лондон
 
Ярослав Грицак
Вже вдруге лекційний зал кембриджського університету збирає публіку, зацікавлену країною, яка не є одною з найпопулярніших для дебатів на Заході, а якщо про неї і згадують, то через якийсь скандал. На вустах у західної преси як не "касетний скандал", то нелегальний продаж зброї чи або поява "викраденого" Рибкіна в Києві... Якщо читач ще не здогадався, то мова йде про Україну.

Проте цього разу обговорювали дещо інші питання, пов'язані з Україною, а саме доречність націоналізму в пострадянській країні. В межах 5-річного проекту лекцій на українську тематику за фінансової підтримки канадського інституту -- Stasiuk Programme for Contemporary Ukraine (програми Стасюка для сучасної України), її засновника професора Марпелса та завдяки організації Українського студентського товариства в Кембриджі (зокрема завдяки головам товариства Олійник, Орловій та Невідомському) Наприкінці лютого в Umney Lecture Theatre, Cambridge University, прочитав лекцію відомий львівський історик д-р Грицак. Прилетів він до Англії з Будапешта, де викладає три місяці в році, а решту часу Грицак навчає студентів Львівського національного університету. Після милої прогулянки холодним, але привітним Кембриджем ми влаштувалися в порожній залі, де за годину відбудеться лекція, аби звикнути до атмосфери приміщення та провести бесіду, яку читач має змогу прочитати нижче.

Ярослав (так дозволив себе називати надзвичайно приємний, з неабияким шармом та молодіжним кульчиком у вусі професор) трошки нервував перед лекцією, казав, що боїться зашвидко говорити. Потім, коли ми почули вишукану англійську мову з незначним українським акцентом, зрозуміли, що хвилювання д-ра Грицака було безпідставним.

Того вечора мова йшла про національну приналежність громадян України. Д-р Грицак назвав статистику дослідження, проведеного в 1994-му та 1999-му роках у двох містах, здавалось би, абсолютно протилежних у виборах національності -- у Львові та Донецьку. Зокрема цифри показали, що як у 1994-му, так і п'ять років потому львів'яни надають перевагу таким категоріям приналежності: найпопулярніше вважати себе "львів'янином(-кою)", далі "жінкою" (збереглися ще традиції матріархату в Україні...), третє місце займає "греко-католик", а потім "западенець". У Донецьку картина бiльш неочікувана: 1994 року, поширена ідентифікація "савєцкій человєк" змінилася іншими пріоритетами донеччан. Категорія ж "росіянина" тепер чи не на останньому місці, попри те, що 80% населення -- етнічні росіяни.

Надзвичайно несподіваною стала інформація, запропонована д-ром Грицаком, про найпопулярніших історичних осіб в Україні. Тут зазвичай сухі цифри статистики були причиною іронії та роздумів. Серед позитивних героїв 83% голосів отримав Богдан Хмельницький. За ним з 66%... Петро І. 60% для Михайла Грушевського, стільки ж і для Леоніда Брежнєва. В'ячеслав Чорновіл завоював 50%, а Ленін з... Мазепою -- 40-45%. Хто ж наші негативні герої? Згідно з результатами дослідження, Йосип Сталін з 46,2% перевищив рівень ненависті українців. За ним крокує (31,2%) Михайло Горбачов, а потім 28,1% українців проголосували за (чи радше проти) Степана Бандери.

Питання мови в Україні також торкнувся д-р Грицак. Він згадав, що мова є не показником національної приналежності, а індикатором соціального статусу. Несподіванкою став факт, що серед підлітків у Львові, де домінує вживання української мови, щораз популярнішою стає російська. За їхніми словами, цю мову вважають "крутішою" за рідну.

Що ж, країна контрастів. І наступний приклад це тільки підтверджує. Д-р Грицак навів приклад одного з гасел кандидата в президенти Віктора Ющенка: "Донецьк + Львів = Перемога", на щo Донецьк у відповідь намалював на плакатах, розвішених усім містом, пана кандидата в нацистській формі з підписом "НАШИСТ". Д-р Грицак своєю чергою охарактеризував п. Ющенка як політика, який намагається задовольнити Західну Україну, а точніше львів'ян, чи радше жіночу частину львівського населення. "Пан Ющенко багато жестикулює, -- говорив лектор, -- під час промов, але його чіткої позиції це не висловлює". Мабуть, д-р Грицак ставить п. Ющенка поруч з міжнародними політичними лідерами, а це робити, напевно, ще зарано...

Обговорити в форумі



» 
Мовою шизофренії
Тарас ПРОХАСЬКО
 
Торкаючись проблеми мови в Україні, ми звикли говорити про взаємини української і російської мов в Україні. І це дійсно драматичне дійство, хоча вже проблему сформульовано принципово не правильно. Неправильною є система порівнянь і орієнтирів. Україномовна позиція базується на тому, що було, а не на тім, що буде далі, бо ж зрозуміло, що зукраїнізувати Україну до показників якогось колишнього року не вдасться вже ніколи й ніякими способами. І справжня проблема в тому, щоби остаточно не втратити україномовних анклавів різних розмірів.
Детальніше>>