Я ж не можу взяти картини із собою на небо – куди я сподіваюся сам незабаром потрапити. Так що, як не сумно буде для мене це розставання, але моя колекція залишиться тут.”
Ці слова барон Ганс Гайнрих Тіссен-Борнемісса сказав три місяці тому в одному зі своїх останніх інтерв’ю. У суботу вранці барон Тіссен помер у віці 81 року у своєму будинку під Барселоною.
Сказати, що разом з ним пішла епоха – значить нічого не сказати. Барон Ганс Гайнрих Тіссен-Борнемісса був останнім із великих меценатів Європи, коронованим королем усіх колекціонерів. Його зібрання картин вважається найбільшою і найвизначнішою у світі приватною колекцією – за значенням вона поступається лише колекції англійської королеви, яку, однак, приватною можна назвати лише умовно.
Історія родини Тіссен – це жива біографія європейського меценатства і колекціонерства. Ще засновник династії Август Тіссен, дід барона Ганса Гайнриха, виходець із простої і небагатої родини з місцевості Рейнланд, творець “сталевої імперії”, наприкінці ХІХ століття замовляв скульптури в Огюста Родена, а на початку ХХ – купував малюнки Дюрера і Рембрандта. Сімейну традицію продовжили його сини Фріц і Гайнрих, які скористалися біржовим крахом 20-х і економічною кризою початку 30-х років для того, щоб за відносно дешевими для того часу (і смішними з погляду сьогоднішнього художнього ринку) цінами скупити кілька сотень робіт старих майстрів – насамперед, малих голландців, середньовічних майстрів німецьких шкіл, художників Відродження.
Утім, барон Ганс Гайнрих Тіссен-Борнемісса отримав з певних історичних причин лише кілька десятків картин з тих, що зібрали дід і батько. Вони стали фундаментом його колекції, яку збирав протягом більш ніж 50 років і яка нараховує сьогодні 1600 полотен. У цілому Ганс Гайнрих залишився вірний імпульсам предків: він збирав насамперед старих майстрів, розширивши і збагативши, однак, свою колекцію імпресіоністами і “класичним модернізмом” – картинами Моне, Ван Гога, Пікассо, Кандинського. До сучаснішого мистецтва Борнемісса ставився з доброзичливим скепсисом, кокетливо посилаючись на свою “обмеженість”. “Я волію збирати те мистецтво, що розумію й у якому розбираюся”, – казав він.
От лише кілька фактів, що свідчать про значення колекції: в усьому світі лише єдиний із портретів Рембрандта є в приватному зібранні. У колекції Тіссена-Борнемісси. Лише одна картина Дюрера є в приватних руках, лише лічені з робіт Гольбейна, Ван Дейка, Франца Хальса – вони в збірках барона.
Свою колекціонерську пристрасть Тіссен-Борнемісса коментував із властивою йому сумішшю великосвітської зарозумілості і ненаграної скромності: “Цю колекцію збирав не я сам. Це колекція мого батька, яка для мене була швидше хобі, ніж професійним заняттям. Звичайно, це дорога забава – можна було, напевно, на ці гроші зробити і щось корисніше, пожертвувати їх, наприклад, на благодійність, на будівництво лікарень...”
Знову і знову барону Гансу Гайнриху доводилося звітувати про те, яку роль зіграла його родина в часи націонал-соціалізму. Брат його батька, Фріц Тіссен, був одним із тих, хто привів Гітлера до влади. Однак його брат Генріх був послідовним противником націонал-соціалізму. Наприкінці тридцятих він виїхав із Німеччини в Голландію, а потім у Швейцарію.
Ганс Гайнрих Тіссен-Борнемісса, син Гайнриха Тіссена й угорської баронеси Маргіт Борнемісси, очолив після війни сімейний концерн. Він вважався твердим і непохитним ділком. Від 60-х років концерн “Тіссен” об’єднував у собі понад 70 фірм з обох боків Атлантики.
“Блакитноокий барон”, як назвала барона Тіссена бульварна преса, був одним із найзнаменитіших плейбоїв Європи. У вільний від керування концерном і погоні за рідкісними картинами час він на своєму літаку робив стрімкі перельоти між Біарріцем, Сан-Моріцем, Ніццею і Монако, з’являючись часом на трьох великосвітських забавах за один вечір.
“До жінок і до картин у мене однакове ставлення, – казав він репортерам, що ходили за ним по п’ятах. – Якщо мені щось подобається, я неодмінно повинний це мати”. Барон Тіссен п’ять разів був одружений, мав таку ж кількість дітей – четверо рідних, п’ята дитина – прийомний син Боря, що від його останньої дружини Кармен “Тіти” Сервері, яка була іспанською королевою краси і вдовою знаменитого Тарзана – Лекса Баркера. Саме Тіта і Боря в останні роки в основному і займалися колекцією, щоправда, як кажуть, не надто успішно.
Кінець життя барона був затьмарений судовим процесом, який він вів проти свого старшого сина Гайнриха, якого звинувачував у фінансових зловживаннях, а також у суперечках за спадщину між дітьми.
Однак про долю своєї колекції, як справжній колекціонер, Тіссен-Борнемісса подбав заздалегідь: у 92-му році він продав її іспанській державі за 330 мільйонів доларів – тоді ця сума складала третину реальної вартості зібрання, сьогодні – лише одну п’яту. Музей Тіссена-Борнемісси знаходиться в самому центрі його улюбленого міста – Мадрида – навпроти знаменитого музею “Прадо”. “І все-таки картини кращі від жінок, – сказав старий барон при останнім відвідуванні свого музею. – Їх вішаєш на стіну – і вони мовчать”.
»
МАЕСТРО
Завершуючи епоху, або Останній із могикан
Європейське турне Кшиштофа Пендерецького
Петро ВОРОПАЙ
Кажучи про концерти Пендерецького, неодмінно потрібно уточнювати: у якій якості виступав пан Кшиштоф – як композитор або як диригент? Цього разу обидві іпостасі творчої діяльності знаменитого поляка будуть презентовані: крім творів Бетховена, у своє європейське турне він узяв П’яту (“Корейську”) симфонію самого Пендерецького і його ж скрипковий концерт “Метаморфози”.
У “Метаморфозах” щасливо поєднуються віртуозна репрезентативність із глибокою рефлексією з приводу постромантичної традиції. Втім, діалог часів і стилів, у котрий самозабутньо занурюється композитор, – є невід’ємною рисою його таланту. Починаючи, як революціонери-новатори всіх часів, з повалення всіх канонів, Пендерецький разом із Лютославським побавився сонористикою – і дуже швидко переконався, що цей шлях завів його в тупик. “Я зрозумів, що засобами алеаторики мені більше нічого сказати, далі я неминуче приречений на самоповторення”, – вирішив він. І повернувся в річище академічної традиції: до великого симфонізму, до монументальних ораторій, до широкого подиху протяжних оркестрових творів.
Індійські археологи знайшли докази того, що перші у світі міста були побудовані на океанському узбережжі Індії понад 7,5 тисяч років до нашої ери.
На дні океану поблизу західного узбережжя Індії вони виявили залишки міста – руїни стін і глиняні черепки і, вивчивши їх, оголосили, що місто було закладене саме в ті далекі часи.
Китайські фотографи представили в’єтнамській публіці відразу дві фотовиставки: “Світова спадщина в Китаї” і “Мистецтво Пекінської опери”.
Обидві експозиції викликають чималий інтерес в’єтнамських відвідувачів, однак переважно назва другої підігріває загальну цікавість: Пекінська опера, як відомо, славиться не тільки своїми віковими традиціями, але і своєю школою. Кажуть, наприклад, що при вступі до школи при опері батьки підписують контракт, у якому зазначається, що керівництво школи не несе відповідальності за каліцтва або навіть смерть своїх учнів.
У Єгипті археологи знайшли ще одну, 110-ту за рахунком, піраміду. Як повідомив директор Вищої ради Давнього Єгипту Захі Хавасс, поховання було зроблено 4,5 тис. років тому і поки залишається загадкою, кому воно належить.
Черговий шедевр Рембрандта буде виставлений на аукціон Sоthеbу’s. “Портрет молодої жінки”, написаний 1633 року, 50 років знаходився у приватній колекції і весь цей час не виставлявся на огляд публіки, повідомляє Ananova.
Початкова вартість картини складе 15 мільйонів фунтів стерлінгів, однак, керівництво аукціону очікує, що в процесі торгів буде побито рекорд для картин Рембрандта в 19,8 мільйона фунтів. Саме за таку суму була продана в грудні минулого року на аукціоні Сhrіstіе’s картина “Портрет дами”.
До 6 червня у роттердамському Witte de With Center for Contemportary Art – мексиканська виставка Coartadas/Alibis. Художники досліджують соціальну й економічну маргіналізацію все більшої частини населення мегаполісу в умовах зростаючої глобалізації. І не тільки досліджують, але й намагаються протистояти домінуючим владним структурам, об’єднуючись довкола нових арт-центрів.
