BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Літературний Поступ.    Дайджест.    post-Поступ.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
10 березня 2004 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:18 22-09-2017 -   У Львові викрали Mitsubishi Outlander  
  15:12 22-09-2017 -   Синоптики попереджають про зміну погоди  
  15:11 22-09-2017 -   Усіх охочих запрошують на святкування Дня Сихова  
  15:8 22-09-2017 -   У Львові 12-річна дівчинка народила дитину  
  13:20 22-09-2017 -   У Львові маршрутка №41 в’їхала в паркан  
Україна
  15:14 22-09-2017 -   В Україні оголосили демобілізацію строковиків  
  15:9 22-09-2017 -   На Харківщині затримали банду рекетирів  
  13:14 22-09-2017 -   Вихідні в жовтні: скільки відпочиватимуть українці  
  13:12 22-09-2017 -   Луценко шокований станом другої лінії оборони в зоні АТО  
  10:44 22-09-2017 -   Житомирщину накрив аномально великий град  
Світ
  15:15 22-09-2017 -   Актрису з "Мухтара" ввели в кому через травму  
  13:11 22-09-2017 -   У російській Держдумі з виставки вкрали хамон  
  13:9 22-09-2017 -   Вчені назвали легкий спосіб продовження життя  
  16:40 21-09-2017 -   Творці "Гри престолів" повідомили про новий спін-офф  
  14:17 21-09-2017 -   На Оскар висунули третій український фільм  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Літературний Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Андрій КУРКОВ: Я хотів би, щоб мене поховали у Києві
 
Андрій Курков і...
-- Ви у певний спосіб репрезентуєте не лише Україну, але й Росію, чому Ви пишете російською?

-- Коли моя родина переїхала до Києва, я мав два рочки. Майже все життя я прожив у Києві на Україні. А російська є мовою моєї родини, зараз мої діти розмовляють трьома мовами, бо моя дружина англійка, -- англійською, українською та російською, хоча відвідують українську початкову школу. Я маю ментальність українську, а не російську. Щоправда, так само я не можу зауважити, що моє постійне життя на Україні повністю би змінило мою психологію на 100%.

Мій батько був льотчиком-випробовувачем військової авіації, але був змушений піти у запас, бо було підписано наказ про примусову демобілізацію і 100 тисяч офіцерів пішли з совєтського війська. І він почав шукати себе у цивільному світі.

-- Як же формувалася Ваша свідомість як українця?

-- Насамперед треба з'ясувати різницю між українським та російським менталітетом. Я би не хотів спрощувати, але вона справді велика. Для мене російська ментальність хаотична. Рускіє більше заангажовані політично, більш відверті, сильно п'ють і не люблять працювати. Українці політично пасивні, ми любимо працювати і любимо пити, але насамперед опікуємось своєю родиною, своїм будинком та городом і, зрештою, є добрими господарями.

-- Які спогади у Вас залишились про совєтський Київ та совєтську Україну?

-- Чи у вас є зайві дві години? Я багато пам'ятаю і пишу не лише повісті з кримінальним ухилом, але й філософські твори, де головною темою є еволюція утопічної ментальності совєтських людей у ментальність постсовєтську. І я дуже добре пам'ятаю те життя. Зараз це вже історія, і в країні ніби все змінилося, але, на жаль, не змінилася людська ментальність. Ми маємо надто багато людей з совєтською ментальністю, з постсовєтським синдромом. І хочеться дочекатися нової ґенерації -- людей народжених за часів незалежності.

-- Вам 43 роки, загалом Ви вчились у Совєтському Союзі і маєте незлий літературний доробок, Вас знають навіть у кіноіндустрії як автора добрих сценаріїв. Чи Ви завдячуєте цим Совєтському Союзові?

-- Частково так. Освіту я здобував в Інституті іноземних мов, навчався у школі перекладачів японської мови і також заочно навчався в Інституті культури в Москві. І можу сказати, що це була добра освіта, якщо не брати до уваги різних комуністичних дисциплін та марксизму-ленінізму. Але тоді, у вісімдесятих, студенти це не сприймали так гостро.

-- Чи у вас залишились сентименти до тої системи і того часу?

-- Системи, ні!!! Моя ностальгія має, радше, географічний, територіальний характер, я пам'ятаю те відчуття -- бути громадянином країни, що займає одну шосту частину суходолу.

-- А що ж тоді стається з національною тожсамістю?

-- У цьому контексті насамперед треба зрозуміти, що Україна -- поліетнічна країна, на відміну, наприклад, від тої ж Польщі, -- як на мене, українізація початку 90-х була організована зле. Ми маємо 14 мільйонів етнічних рускіх, півмільйона кримських татар, які повернулися до Криму. І ті політичні сили, що не були зацікавлені у тому, аби Україна стала дійсно економічно незалежною, готові скористатись зі штучного поділу України на Схід і Захід. І перед кожними виборами цю тему актуалізують і використовують у різних політичних комбінаціях. Зараз, перед виборами президента, аналогічна ситуація -- деяким силам необхідно, аби на сході України, де переважає російськомовне населення, боялися Західної України, яка спілкується українською.

Я читав статті на цю тему, зокрема, що стосується галицької окремішності, і бачив, соціологічні опитування, за якими велика кількість львівських студентів хоче бачити Галичину незалежною від України. І хоча це, радше, нагадує жарт, але треба бути свідомими основного завдання -- треба збудувати нормальну державу. Це мало би турбувати державну еліту, але нема ради -- наша "еліта" спілкується російською.

-- Але ж свої книжки Ви пишете російською мовою?! Можливо, Ви би стали більш відомим, якби писали українською?

-- Це, радше, ужиткова проблема. Російська -- це мова мого походження. Я навчився української, коли вже мав 15-16 років, тоді вона для мене була іноземною і зараз не маю з нею проблем. Але зрозуміло, що багата літературна мова -- це дещо інше, ніж розмовна. Я дуже люблю читати Тараса Прохаська, але ж я ніколи не зміг би так писати українською. Розмовна мова, якою послуговується пересічний українець, є, напевно, п'ятьма відсотками запасу української мови, що мав би використовуватись у літературі.

-- Це відбивається на проблемі української самоідентифікації?

-- Ні! Я вважаю, що можна бути патріотом України і розмовляти татарською, проживаючи в Криму.

-- А що з проблемою українських мас-медій?

-- Проблема дуже складна, але важко заперечити, що, на жаль, найбільші наклади мають газети, видані російською мовою. І я бачу в цьому загрозу, водночас розуміючи, що можливість до покращання ситуації є. Необхідно популяризувати українську мову. У грудні я мав зустрічі зі студентами Тернополя та Києво-Могилянської академії і можу сказати, що за три-чотири роки таки постане нова еліта, яка буде відігравати дедалі більшу роль. І, щонайцікавіше, нова еліта, що підростає, розмовляє українською, а не російською мовою. Українську мову треба зробити модною, і це роблять сучасні українські гурти, такі як, наприклад, "ВВ" чи "Океан Ельзи". Вони роблять українську мову модною не лише в Україні, але й навіть у Росії. Десять днів тому я спілкувався зі Славком Вакарчуком, (їхній гурт нещодавно повернувся з Сибіру), і він розповідав, що було чимало людей, які не є українцями, яких так багато на заробітках, підспівували йому.

-- Як легко було Вам пробитися на Заході зі своєю творчістю?

-- Я це роблю 15 років. Уривки з двох перших повістей я читав у різних літературних, джазових та наукових клубах Совєтського Союзу. Це були сатиричні повісті про тогочасний абсурд, мені оплачували дорогу та харчування, і я подорожував. Деколи і двічі на місяць був у Москві, гостював у Лєнінґраді, Тамбові, але про популярність все ж таки не йшлося.

-- Тобто "розкручувала" Вас Росія, а не Україна?

-- Радше, так, але і в Україні, в Києві я провів чимало таких читань-зустрічей. За Брежнєва в цьому плані було трошки легше. Пізніше, коли я писав нову повість, то робив переклад її анотації англійською мовою, подавав своє CV та відсилав ці конверти на Захід до англійських та американських видавництв. Так, написавши вісім повістей, я отримав понад 500 відмов, навіть маю колекцію з них.

-- Ви детективіст?

-- Я не впевнений, що пишу кримінальні повісті. Інколи в українських газетах стверджують, що я автор детективів. Я не люблю детективів, проте, на жаль, кримінальні сюжети дуже часто є частиною нашого життя. А коли я описував у "Криптонімі пінгвіна" 1995 рік, то це було життя цілком криміналізованого суспільства.

-- Наскільки велика різниця між українською реальністю і тим, що Ви зображуєте?

-- Різниця є, але кримінальні мотиви у моїх повістях на 70% є реальними. Той абсурд, що існує в нашому житті, тягне за собою щораз нові фази абсурду, і я його намагаюсь описати. Але ж є в мене твори, де майже нема елементів кримінального роману. Так сталось, що образ України у деяких моїх книжках сприймається чорним. Загалом я оптиміст, а 1995 року був чорним оптимістом, бо мав надію, що ситуація в країні зміниться на краще, але, згадайте, життя було справді складним. Одного з моїх перших видавців вбили 1994 року, того ж року вбили виробника мого фільму, і хоча жили ми майже без проблем, та що два-три тижні траплялось щось трагічне, і моя дружина казала, що, аби не дочекатись біди, треба їхати до Англії. Але я вважаю, що правильно зробив, коли залишився у Києві, і хоча в Україні поліпшилась наразі лише кримінальна ситуація, все одно маю надію, що зміни будуть у всіх ділянках життя.

-- Як сталось, що Ваш твір "Пікнік на льоду" мав такий шалений успіх?

-- Ситуація була аналогічна, але це була перша книжка з колишнього Совєтського Союзу, що опинилась серед бестселерів у Німеччині, Австрії та Швейцарії. Напевно, є якась формула успіху, але мені важко її визначити. Мабуть, сприяло успіхові те, що це була книжка про країну, про яку майже нічого не знали у західній Європі. Також їх зацікавили елементи абсурду, чорний гумор і меланхолія, а також не бачена ними реальність, яку я, зрештою, не надто і викривив. За шість тижнів вийде друком моя нова повість "Останнє кохання президента", присвячена сучасним політичним подіям в Україні, особливе місце там посідатиме висвітлення українсько-російських відносин. Хоча це все має і зворотний бік -- до часопису "Критика" надійшов лист від американського професора-україніста з питанням, чому вони не пишуть про книжки Куркова, і головний редактор відповів, що такого письменника нема.

Література для мене є заробітком, але водночас це можливість бути коментатором та обсерватором українського життя. Я подорожую світом 5-6 місяців на рік і мав за останні чотири роки 150-160 зустрічей з читачами у Німеччині, на яких багато запитували про Україну взагалі, а не лише про мої книжки, і тому деякою мірою я є послом доброї волі. Пишу свої твори не заради кримінального сюжету, а насамперед, аби спровокувати читача на певну реакцію, і часто мені казали, що своїм чорним гумором я шокую читачів. Але шок -- це ж найкраща реакція, завдяки якій читач може сконцентруватись, замислитись над тим, що є реальністю, а що абсурдом.

-- Як відбувається піарна розкрутка у постсовєтському просторі?

-- Коли в мене були перші успіхи в Німеччині та Швейцарії, то на Україні був майже невідомий. І насправді мої книжки прийшли сюди лише після того, як стали відомими у Франції, Британії та Німеччині. На Заході піарні кампанії моїх творів були проведені видавництвами, їхніми агентами. Я, зрозуміло, брав у тому участь, проте лише подорожуючи та спілкуючись з читачами. Останнє є дуже важливим для письменників, зокрема для молодих, і шкода, що вони це не завжди усвідомлюють, думаючи, що писатимуть на самоті, а хтось прийде, забере рукопис та принесе гроші і потім зробить їх відомими у всьому світі письменниками. Також велика проблема у тому, що, наприклад, у Німеччині мало добрих перекладачів з української на німецьку.

Загалом, думаю, що майбутнє України не у Києві, а в реґіонах.

-- Які шляхи для популяризації української мови і літератури Ви бачите в Україні?

-- Українська книжка може видаватись різними мовами, головна біда, що 90% книжок, які продають в Україні, продукуються в Росії і звідти імпортовані до нас. Величезна проблема для українського книговидання у тому, що ми чомусь не обкладаємо податками російські книжки, і часто трапляється, що книжка, видана російською мовою і в Росії, коштує у півтора рази дешевше, ніж російська книжка, видана в Україні.

Популяризації української книжки повинні сприяти і самі письменники. Наприклад, ми у Києві проводили акції, коли письменники працювали продавцями книжок у книгарнях, спочатку нас було п'ятеро (Оксана Забужко, Юрко Покальчук, Олександр Іранець, Женя Кононенко і я), потім - восьмеро. І так ми плануємо їздити Україною. Наступним містом будуть Суми, згодом Харків, а потім, сподіваюсь, доїдемо до Львова. Дуже прикро, що творчі люди з одного реґіону часто не знають, що робиться у сусідів, і в середині самої Україні нема нормального культурного обміну.

-- У яких країнах Ваші книжки популярні?

- У Німеччині, Швейцарії, Франції, Австрії, Італії та Великобританії.

-- Скільки повістей маєте у своєму доробку?

-- 12 видані, дві не видані, і ще одна виходить друком у квітні. Ще маю п'ять дитячих книжок. І понад двадцять сценаріїв для фільмів.

-- Ви пишете про Україну, половину часу проводите за кордоном, зорієнтовані на відкритий світ, а де б Ви хотіли бути похованим?

-- Моя батьківщина -- Україна, і я хотів би, щоб мене поховали у Києві. Я зовсім не вважаю себе міґрантом: нехай я дуже багато подорожую, але ж завжди повертаюсь.









» 
Костянтин РОДИК: КОЛИ НАРОД НЕ ЧИТАЄ, ДЕРЖАВА ВІДІМРЕ
 
Він був тоді студентом першого курсу філологічного факультету Дніпропетровського університету, коли викладач теорії літератури якось запитала його: "Костянтине, а як Ви уявляєте своє майбутнє після закінчення університету? От що Ви думаєте робити?" -- "Хочу писати про книжки, про письменників". Вона подивилася на хлопця, як на несповна розуму людину: "Та Ви що... Це ж такі люди..." (Сміється. -- Авт.) Нині "головний книжник" України, а також журналу "Книжник-review", постійний ініціатор не одного промопроекту "про всі книжки і всіх письменників" Костянтин Родик може розповісти, що значить поняття "книжки" й не тільки в його житті. І стосовно письменників, у п. Родика є тривалий досвід спілкування з літературною богемою, щоправда, тут якраз є найбільше "цікавих речей", та "не для преси".
Детальніше>>
» 
Поміж Енгром і Дом'є
Орися КРАСНИК
 
За тиждень до 190-річчя від дня народження Тараса Шевченка вийшов тематичний журнал, присвячений малярській та графічній спадщині українського поета. Російською мовою, звісно, як для населення сучасної України...

Незважаючи на щоп'ятирічну регулярність ювілеїв -- уродини, смерть, перепоховання -- на сором усьому світові, Україна все ще ніяк не спроможеться на сучасне повне академічне видання спадщини Тараса Шевченка, замінюючи цей проект сурогатами, в переліку яких перед веде самотесно-монументальна пластика, далі йдуть сумнівні драматично-музичні інсценізації, відтак -- самі знаєте... аж до сувенірної продукції та мальовидел у провінційних автобусах. Уся ця множинність і різноликість культового поклоніння попервах зворушує. Адже саме таким робом, власне, має виявляти себе повнота культури, особливо в пропозиціях маскульту нижчого штибу. Та коли тверезо усвідомити, що за цим порно, ціною зовсім не в марничку, не виявляється такого необхідного вершечка культурної піраміди, отоді закрадаються якісь не вельми веселі думки не так щодо честі вітчизняної науки, як дивовижної політики держави, котра невідь чому називається Україною, не маючи для такого іменування достатньо засадничих підстав.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Повстанське натхнення 
  ·  Путін ухвалив уряд 
Погляд
  ·  Буняк проти судів Львівщини 
  ·  Бойко йде у міністри 
Поступ у Львові
  ·  Великі проблеми малих підприємців 
  ·  Пікет відбудеться 
  ·  Львівщину приватизовують 
  ·  Командири будуть вчитись 
  ·  Жовква поки що чекає 
  ·  Протест по-львівському 
  ·  "Готель" для п'яниць 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Тотальний контроль над журналістами 
  ·  "За ЄдУ-2" оформиться у березні 
  ·  Януковича піарять, як можуть 
  ·  Абортів в Україні поменшало 
  ·  ЄС не може відмовити Україні 
  ·  Лазаренка ніяк не засудять 
  ·  Костенко не знайшов товаришів 
  ·  "Континент" закрив "Укрчастотнагляд" 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Невдалий похід найманців 
Економіка у Поступі
  ·  Тарифний ажіотаж у столиці 
Літературний Поступ
  ·  Андрій КУРКОВ: Я хотів би, щоб мене поховали у Києві 
  ·  Костянтин РОДИК: КОЛИ НАРОД НЕ ЧИТАЄ, ДЕРЖАВА ВІДІМРЕ 
  ·  Поміж Енгром і Дом'є 
Дайджест
  ·  Як допомогти Україні проголосувати 
post-Поступ
  ·  Край загублених словників 
Спорт-Поступ
  ·  Святкувати не вистачило сил 
Пост-Faktum
  ·  Абсолютний монарх Ліхтенштейну 
  ·  КАЛЕНДАР