Поступ
< bgColor="#ffffff" leftMargin=0 topMargin=10 marginwidth="0" marginheight="10"> Classifieds

post-Поступ  » 


Край загублених словників
Михайло МИШКАЛО
 
Його творчість розвіяла всі сумніви щодо літературності української мови і, відповідно, українців як нації. Вдячні нащадки наставили йому пам’ятників і монументів. Заговорили, зашанували, зацитували... і забули. Настільки добре забули, про що він писав і до чого закликав, що тепер потрібно велетня його рівня, аби питання існування української мови в незалежній Україні, що само собою є нонсенсом, перестало існувати.

Кажуть у всьому винен ринок, комерція. Тоді, у минулому, було якщо не легше, то простіше. Російський царизм із його валуєвськими указами і шовінізмом, радянський із його тюрмами, концтаборами і ленінізмом були страшними і очевидними. Ринкові відносини універсальні. Ми продаємо вам це тому, що ви хочете це купити. Виходить, ми не хочемо своєї мови?

Комерція -- це сила, яка крутить світом і може звести до рівня "все на продаж” навіть досить приємне і хороше свято. Наприклад, 8 березня. Вони роблять усе так, як потрібно, це їхня робота. Професійно, вправно і швидко. І ми по той бік радіоефіру уявляємо, ніби все так і є насправді: пахучі квіти, ніжна музика і напівтемрява. Потім перші теплі пухнасті слова про велику дружбу і вічну любов. А в неї, мабуть, ТАКІ очі, а він, мабуть, весь правильний, чесний і незламний, як бойова машина піхоти. У все це хочеться вірити, вірити, поки у ваш простір не вривається романтична вечірка, романтична вечеря, сніданок, обід і підвечірок. Тоді все це нагадує ще одне шоу для ідіотів на телебаченні. Крикливий рожевий колір стін, рожеві кримпленові серця на стелі, рожева лисина ведучого з масними очима в максимально вульгарному рожевому вбранні, рожеві коліна ведучої, яка намагається розмовляти українською...

...Це була передача радіо POLONIA про те, як німці пояснювали полякам, що вони вже не сприймають їх країну як край, де коні тягнуть фуру. Що Польща для них -- це високорозвинений край з культурними традиціями, який цілком справедливо заслужив на право бути прийнятим у велику і дружню сім’ю -- Європейський союз.

Цікаво, а що б вони сказали про нас, ті, які ще здогадуються про існування такої держави, як Україна, краю вживаних мерседесів і вічно недобудованих недоремонтованих, недопроектованих доріг. Вживаних ідей, "вживаних” політиків, які вражають маси своїми промовами, а не ділами. Все-таки телебачення -- це сила, а політики красиво говорять, дані статистики часто повторюють, цитувати померлих римських імператорів люблять, і у передачах буває цікава неперевірена інформація, яку через день уже заперечують. Прогнози, які ніколи не збуваються, і політичні союзи, які не витримують перевірки часом. У нас це в генах, напевно, -- багато гетьманів і мало козаків.

А може, Україна -- це край загублених словників, таких простих, що пояснюють значення слова. Тлумачних. Наприклад, письменник -- це людина, що написала прозу, яку прочитало більше ніж двоє людей, тому називати 23-річну панк-співачку, яка надрукувала "текст” в експериментальному журналі, який висить на грошах гуманітарних фондів, письменницею -- щонайменше некоректно. Не буває народних артистів, невідомих народу, заслужених без заслуг, 40-річних генералів армії, що не воює, видатних тренерів без видатних перемог.

Геній -- це рідкісна річ. В українській історії і культурі були лише три такі постаті. Всі інші -- талановиті, але не геніальні. Романтичний поцілунок із вашим романтичним партнером на очах тисячі телеглядачів (хто довше) не має нічого спільного з романтикою. І якщо його вимірюють годинами, то це вже тваринництво, а не романтика. Підлітки, які цілуються в губи в темних прокурених запльованих коридорах, і є тими останніми романтиками нашого часу. Вони це роблять для себе, а не для спонсорів із заводу залізобетонних виробів. А там, на екрані, 23-річній дівулі можна було б вражати публіку не тільки дешевим, розкрученим ще в 60–х роках минулого століття епатажем, а чимось більш крутим, що ближче до голови, а не до ніг.

Там, у словниках, це так і тлумачать. Але їх, напевно, загубили.

Обговорити в форумі