buy visitors
|
|
|
|
КіноПоступ »
НОВИНКА |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Знаю, люблю, сміюся |
|
|
| Гарм фон Лінтіг, Фрайбург |
| |
(Showtime, США, 2002. Реж.: Tom Dey. У рол.: Robert De Niro, Eddie Murphy, Rene Russo, William Shatner)
Це справді дуже дотепно: Едді Мерфі та Роберт Де Ніро вперше знялися разом в одному фільмі. Але, на жаль, це єдина новинка, яку пропонує комедія Showtime.
Зустрічаються сивий мізантроп і чорношкірий жартівник... Ні, це не початок старого анекдоту, а суть фільму, в якому мізантропа зіграв Роберт Де Ніро, а представника чорного боку гумору – Едді Мерфі. Обидва – поліцейські, пасують одне одному так, як кіт псові, й обидва мусять з’явитися разом на екрані.
Це знайомо обнадіює: змістова подібність зі “Смертельною зброєю” та Rush Hour, мотив сотні разів бачених плакатів, не кажучи вже про обличчя обидвох мімів.
Сюжет теж не оригінальний: детектив Мітч Престон (Роберт Де Ніро) не любить зайвих розмов, зовсім недетектив – Трей Селлерс (Едді Мерфі) – ще більше їх не любить. Останній пішов у поліцейські тільки тому, що не зміг зробити кар’єри як актор. Під час акції захоплення, організованої Престоном, звідкись з’являється Селлерс і арештовує свого колегу, бо приймає його за наркоторговця, а тут нагодився і телеоператор. Престонові вривається терпець, і він розбиває камеру.
Ця сцена надихає телепродюсера Чейза Ренсі зробити реальне шоу зі справжніми поліцейськими і справжніми почуттями. Шукаючи акторів для серіалу Showtime, він обирає, зрозуміло – Престона й Селлерса.
Потім, звичайно, обидва герої стають друзями і разом розслідують справжній злочин. Все це звучить трохи втомливо, виглядає так само. Але все одно тішить. І ця втіха полягає в ефекті впізнавання під назвою: “Знаю, люблю, дивлюся”. Одним із прикладів цього є наркобарон Варгас, який постійно стає Престонові й Селлерсу на заваді, – суцільний анахронізм. Знову бачимо боягуза в кіно, який говорить із російським акцентом, блондин і носить костюми пастельних тонів.
Але часи змінюються, а з ними змінюється і світ. Якщо раніше все і не було вишуканіше, то краще таки було, тому не потрібно зараз показувати пальцями і кричати, що Роберт Де Ніро колись знімався у хороших фільмах. Менше тішить те, що фільм із самого початку обіцяє стати пародією на жанр кіно про поліцейських, але дуже швидко заплутується у власних кліше. На початку Престон заявляє перед цілим класом школярів, що ще ніколи не бачив, щоб поліцейська машина під час переслідування перевернулася, а через півгодини демонструє це сам, але вже не перед школярами. У такому випадку фільм не може обійтися і без песика, якого гаряче любить Престон, і без подяки колишньому ворогові Селлерсу за те, що той був справжнім другом.
Можна злитися через це, але не обов’язково. Бо, зрештою, з кінотеатру рано чи пізно вийдете і констатуєте: трохи посміялися, трохи позлилися і дуже швидко забули. Час від часу і так дуже навіть непогано. |
|
|
|
|
Історія про... |
|
Як відбиваються чільні історичні періоди в оскарівських перегонах |
| Петро ВОРОПАЙ |
| |
Церемонія нагородження “Оскарами”, мабуть, стала першою медіа-подією, яка наповнила Америку теплом після жаху 11-го вересня. Зіпсована Олімпіада в Солт-Лейк-Сіті викликала сплеск негативних емоцій, а от зі справедливістю рішень 5,732 членів Академії кінематографічних мистецтв і наук сперечатися дуже важко.
Світ “Оскара” – це набагато більше, ніж горезвісна расова і політична коректність, у котрій уже встигли звинуватити щорічну церемонію. Точніше, не саму церемонію, а її результати, що викликають безліч запитань при будь-якому фіналі. Так, цього разу “Оскар” видавали винятково правильно – за заслуги. Гнів із приводу “чорного расизму” може стосуватися хіба що істерики Гелл Беррі, яка вклала у три хвилини коментаря весь малозрозумілий набір комплексів абстрактної темношкірої акторки, котрій, нарешті, підкорилася голлівудська вершина. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Джоді Фостер заробляє у кімнаті страху |
|
|
| |
| |
Відома насамперед за стрічкою “Мовчання ягнят” американська акторка Джоді Фостер зі своїм новим фільмом “Кімната страху” (Panic Room) знову опинилася на вершині американських кіночартів. Фільм розповідає про юну жінку (Джоді Фостер) у Нью-Йорку, яка переселяється у новий дім разом зі своєю хворою на цукровий діабет дочкою (Крістін Стюарт). Там до них вдираються грабіжники, і героїні зачиняються в єдиній кімнаті, яка може служити захистом від злочинців, “кімнаті страху”. Але проблема полягає в тому, що саме ця кімната цікавить злочинців найбільше.
Протягом минулих вихідних стрічка зібрала в прокаті США та Канади 30,2 мільйони доларів. Критики хвалять насамперед вдалу операторську роботу та інтелігентний сценарій. Режисер фільму – Девід Фінчер (“Сім”). |
| Детальніше>> |
|
|
|
