j. M. COETZEE. Elizabeth Costello. -- London, Secker & WARBURG Random House, 2003. -- 280 р.
Останній роман нобелівського лауреата 2003 року Джона Максвелла Кутзее "Елізабет Костелло" -- це гуманістична, моральна і філософська проза, яка запрошує нас у світ літературних знаменитостей, міжнародної богеми і приватних роздумів про життя, де всесвітньо відома австралійська письменниця Елізабет Костелло знайшла своє місце серед легіону великих. Тільки дещо пізніше її творчість вивчатимуть в університетах і за нею захищатимуть дисертації й обдарують усіма відомими літературними преміями. Але, в принципі, славу письменниці приніс її перший роман, та вже тоді Елізабет розуміла, що від цього письменницького жеребу їй не втекти і нічого вдіяти із собою "такою" не зможе.
Вона досягла у своєму творчому житті тієї стадії, коли все, що їй залишається, це -- перекочовувати планетою з однієї пустопорожньої (автор вживає термін "стерильної") і нікому не потрібної літературної конференції на іншу. Приватна свідомість Елізабет, яка повинна відкрити себе, аби знудженій багатій публіці (котра заплатила за це гроші) веселішало на круїзному пароплаві; чи щоб жадібна до всього незвичного університетська професура тішилася...Усе це -- не робота письменника, правда ж?
Письменник -- той, хто пише, але не говорить. Для писання, як відомо, потрібно усамітнитись. Суто приватна (навіть інтимна) справа -- написання літературних творів. Вона присвятила своє життя вивченню проблем інших людей, щоб потім, в останньому розділі, самій стати об'єктом критики і прискіпливого... ні, не вивчення, дослідження... Що візьмуть майбутні покоління з того, що вона зробила? Як можна було і чи можна взагалі писати та водночас вивчати природу людини якось по-іншому?
Бо хто такий письменник? Секретар між невидимим і видимим. Невидиме минуле, яке ми вигадуємо кожен по-своєму, а незабаром воно складається у грубе загальне плетиво історії про минуле. Майбутнє, яке кожен придумає в міру своїх можливостей: хто нам повинен розповісти про нього? Хто нам може розкрити таємницю про те, як почуває себе загнаний у пастку леопард або чиясь дитина, яку залишили на вулиці? Письменник може. Кутзее, як і Костелло, знає, що означає вжитись у тіло й душу (дерева, каміння, Автора) й відкрити нам очі на те, про що ми не можемо знати, опираючись тільки на власний досвід.
Нелегко бути чесним і нікого не повчати, не писати про те, що могло би поранити самого письменника, тобто не переходити межі. Межі, за якою -- загадка твоєї душі. |
