|
|
 |
Літературний Поступ »
|
|
 |
|
 |
___________________________________________________________________________
РОМАН НА ВСІ СМАКИ |
|
Всеволод СОНЕВИЦЬКИЙ |
|
Андрухович Ю. Дванадцять обручів: Роман. -- К.: Критика, 2003. -- 320с.
Чи не найбільш очікуваною літературною подією останнього часу була поява нового роману Юрія Андруховича "Дванадцять обручів". Так сталося, що ця подія набула й найбільшого розголосу. Без сумніву, розголосу годі було уникнути, бо затамоване тривале очікування приречене на голосіння чи то пак розголошування. Проте ще ширшому від сподіваного розголосу посприяв курйоз, тобто навіть ціла курйозна ситуація з негоцією певних авторових засад і вирішень. Так-так, маю на увазі саме той антоничівський аспект. Або комусь не давали спокою очалмовані лаври аятоли Хомейні, або хтось забув про "захалявні книжечки", або ще там щось.
У жодному разі я не маю наміру захищати Андруховичів твір, бо сам Андрухович так захищений своїм потужним літературним талантом, що йому не потрібні ні суфлети, ні секунданти, ні апологети. Прикро лишень, що розмови навколо "Дванадцяти обручів" зводяться переважно до версії і контраверсії "белетризування Антонича" (за висловом самого Андруховича). А насправді роман є вельми багатоплановим і не обмежується лишень белетризацією творчості та біографії великого поета, хоча й ці нюанси є надзвичайно цікавими і важливими. Словом, роман заслуговує на неупереджений аналітичний розгляд, а не на загвинчування його у дванадцять прокрустових гайок.
Для розлогих аналітичних сюжетів існують широкоформатні видання журнального типу, проте й газета завжди може докинути своїх "п'ять копійок". Отже, треба вчепитися того ровера із сонцем у кишені, бо його величі теж ніщо не зможе зашкодити. Наразі хотілося б лише сказати декілька слів про різно- і багатоплановість цього найзрілішого Андруховичевого твору. Схоже на те, що у "Дванадцяти обручах" Андрухович певним чином сконденсував, підсумував і виексплуатував свій романескний досвід. Про паралелі з класичними авторами чи видатними сучасниками-романістами можна й не вести мову, адже без впливів немає художника, митця. І якщо вже автор перетравив у собі сторонні впливи, виробивши власний стилесвіт, то його священним правом є використовувати власні прийоми скільки заманеться. Головне , щоб читачеві було цікаво. Так, саме цікаво!
Епітет "цікавий" є наріжним для сприйняття справжньої літератури, а прози (тим паче великоформатної)зокрема. Так-от, схоже на те, що новий роман Андруховича мав би бути цікавим практично для усього спектру категорій читачів. Багатоплановість "Дванадцяти обручів" якраз і полягає у спромозі і здатності задовольнити смаки різних читачів, не зважаючи особливо на вік, статус, інтелектуальний рівень чи літературну фаховість. Це не свідчить про його "всез'їдність" (ким, чим -- усіма), радше, про універсальність, до якої мав би часами прагнути кожен амбітний літератор. |
 |
|
 |
РОМАНТИКИ-АВАНГАРДИСТИ |
|
Іван ЛУЧУК |
|
Нахлік Є. Доля -- Los -- Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. -- Л.: Львівське відділення Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, 2003. -- 568 с.
Коли розпочинають говорити про романтиків і романтизм, мені чомусь моментально згадується штубацьке визначення цього явища в літературному процесі, яке засіло в голові ще зі шкільних часів, коли я вже свідомо визначився з вибором філологічної долі. Романтики -- це ті, мовляв, які зображають нетипових героїв у нетипових обставинах. На відміну від критичних реалістів, які зображають типових героїв у типових обставинах. Так-от, романтика своєю "нетиповістю" надзвичайно схожа на літературних авангардистів різних мастей, часів і націй. З мастями і націями нібито все досить зрозуміло, а от стосовно часів -- якось не зовсім чітко. А річ у тім, що авангардизм як такий не обмежується якимось коротким відрізком часу, а триває впродовж усього історичного часу існування і побутування літератури. Хоча багато хто пов'язує виникнення авангардизму із початком ХХ століття, проте це явище існує споконвічно, лише з початком минулого століття воно здобуло нову назву, яка зафіксувала за ним у тотальній сучасній свідомості. |
Детальніше>> |
|
 |
ЩО ОЗНАЧАЄ ТВОЄ ПРІЗВИЩЕ |
|
Антон РІЗНЕР |
|
Фаріон І. Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці ХVIII -- на початку ХІХ століття (з етимологічним словником). -- Львів: Літопис,2001. -- 371с.
Кожен хоче вміти розтлумачити власне прізвище. Наприклад, походить воно від якогось власного імені, або навіть і дублює його. Легко з цим дає раду співак Степан Степан (лише пересуваючи наголос у прізвищі) чи актор Олег Стефан, або ж український літератор зі Словаччини Михайло Роман. Та коли в тебе, наприклад, прізвище Кордуба чи Флис, тоді вже з тлумаченням трохи тугіше. Якщо ж ти Городецький чи Городиський, то це пояснити нескладно, бо ж існують населені пункти Городок і Городище. |
Детальніше>> |
|
 |
РІК БАБУЇНА |
|
Зенон СЕНАТОВИЧ |
|
Савка М. Чи є в бабуїна бабуся? -- Львів: "Видавництво Старого Лева", 2003. -- 32с.
Можна лише подивувати з надзвичайної передбачливості Мар'яни Савки, душі та ідеологічного рушія "Видавництва Старого Лева", а заодно й авторки чудової книжки віршів для малят "Чи є в бабуїна бабуся?", що з'явилася напередодні минулорічного ювілейного Форуму видавців у Львові й одразу отримала там престижну нагороду. У чому ж полягає та передбачливість? Тепер усім вже неважко здогадатися, що саме у мавпячій тематиці, яка завдяки східним язичницьким календарним традиціям налипла на уста практично всім і всюди. Але ніхто не думав прагматично про актуальний Рік Мавпи ще у середині минулого року. Бо загалом про такі речі знають, але не дуже то й пам'ятають.
Так, протягом цього більш-менш календарного Року Мавпи це не лише дотепно, але й аргументовано, адже окрім того, що книжка взагалі є найкращим подарунком(хотілося б сподіватися на правдивість цього зачовганого визначення), книжка із "мавпячою" назвою є найкращим подарунком у квадраті, а то й у кубі. |
Детальніше>> |
|
 |
|