|
|
|
|
Погляд »
КОМЕНТАР |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Вічний Шерех-Шевельов |
|
|
| Ігор МЕЛЬНИК |
| |
Не стало Юрія Шереха-Шевельова. 12 квітня у Нью-Йорку закінчився його понад 93-річний життєвий шлях.
Здавалося, він вічний, адже його наукова та літературна творчість розпочалася ще у
20-ті. І ще недавно з’являлися його нові книжки... До того ж Юрій Шевельов був іноземним членом НАНУ, дійсним членом НТШ та УВАН. І ще до 19 лютого 2002 року він був членом Української національної комісії із питань правопису, поки Кабмін своїм розпорядженням не виключив зі складу комісії всіх українців зі східних та західних країн поселення, замінивши їх слухнянішими завідуючими кафедрами з українських університетів.
Шевельов став українцем за голосом крові та свідомим вибором. Походив він зі зрусифікованої німецько-української родини. Його батько, генерал-майор царської армії Володимир Шнайдер, змінив своє прізвище на Шевельов. У роки Першої світової війни в Російській імперії заохочувалися такі акти відмови від “ворожої” німецької спадщини. Навіть столицю імперії перейменували тоді з Петербурга на Петроград.
Під впливом українських визвольних змагань Юрій Шевельов зробив свій національний вибір. Та він став не лише українцем. Він став науковцем з українського мовознавства і не змінив свого вибору ні в страшні харківські 30-ті, ні в часи німецької окупації, ні в роки еміграції в Німеччині, Британії, Норвегії, США.
Уперше я почув про Шевельова у 1989-му, коли його книжку пильні радянські митники вилучили з пакунка, переданого мені з Австралії. Потім я дістав “крамольну” книгу Юрія Шевельова “Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941) Стан і статус”. Навіть отримав до неї підпис від автора “на добру згадку” під час приїзду Юрія Шевельова до Львова у вересні 1992 року.
А перше перебування у Львові у 1943-1944 Юрій Шевельов назвав своїм “справжнім медовим місяцем”.
“Для мене Львів був Україна, і поза нею в ньому нічого не існувало...” – писав він згодом у своїх спогадах.
Для мене ж Юрій Шерех-Шевельов назавжди залишиться вічним символом незнищенності національного духу, неперевершеним знавцем мови та літературної творчості, цікавим оповідачем, який міг завжди помітити щось важливе у звичних банальних речах. |
|
|
|
|
Михайло Лужецький: Люди, які очолять департаменти, не зіпсовані чиновницькою роб |
|
|
| |
| |
|
Нарешті Дрогобич звільнився від одіозного керівництва, яке залишило по собі шлейф скандалів і кримінальних справ, пов’язаних із отруєнням води, викраденням стінопису Бруно Шульца, поборами в ринковому й перевізницькому бізнесі. Колишній мер Дрогобича (а до того – перший секретар міському компартії) Олексій Радзієвський вже не насолоджуватиметься цвітом магнолій перед Ратушею, яку він про людське око обставив риштуваннями. Виборці віддали голоси Михайлу Лужецькому, який свого часу виконував обов’язки мера (1996-98 р). Однак, на думку багатьох, Радзієвський залишається найсильнішої постаттю серед дрогобицького політикуму. Подейкують, що він має всі шанси отримати запрошення до праці коли не в столицю, то до облдержадміністрації. Там його скомпрометованість нікого не бентежитиме. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Знову за старе |
|
|
| Роман ДОРОШ |
| |
За два дні до старту фінальної частини першості світу 2002 року ФІФА у Сеулі має обрати президента ФІФА. На цей пост знову претендує сьогоднішній керівник цієї організації швейцарець Зеп Блаттер – особа дуже своєрідна і суперечлива. За свій перший термін Блаттер зумів нажити собі багато ворогів.
Передусім, його не люблять африканці, які не можуть забути зради швейцарця під час виборів організатора першості світу 2006 року. Та й у Європі до нього ставляться погано. Передусім – УЄФА, яка не може вибачити блаттерівської трансферної реформи. А тут ще й його фінансові махінації, які він нині хоче приховати від стороннього ока. Проте Блаттер, попри усі свої “проколи”, знову хоче стати шефом ФІФА. |
| Детальніше>> |
|
|
|
