|
|
|
|
Пост-Faktum »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Старий львівський трамвай |
|
|
| Ілько ЛЕМКО |
| |
Історія громадського транспорту у Львові розпочинається з поштових диліжансів і так званих "тарадайок" з візниками. 1835 року в нашому місті було започатковано перший в Україні справжній регулярний маршрут громадського транспорту -- кінний омнібус, який сполучав середмістя з Винниками. До того ж кінцевою зупинкою була Чортівська скеля. 1880 року у Львові було започатковано перший кінний трамвай. Весь вуличний рух у нашому місті був аж до 1922 року лівостороннім. Вагони тягнули міцні, добре відгодовані коні. Цікаво, що вулицями Городоцькою і Шевченка (тодішня Янівська) догори вагон з пасажирами тягнули троє коней, а донизу -- один. Тому квиток на поїздку догори коштував дорожче, ніж донизу.
Затримані тодішні "зайці"-безбілетники під наглядом поліції відпрацьовували увесь день на Пляцу Пруса (тепер це Площа Івана Франка). На місці сьогоднішнього скверика тоді була січкарня, і трамвайні "зайці" рубали січку -- корм для коней. Кінний трамвай проіснував у Львові до 1909 року, тобто 15 років паралельно з електричним. Того ж року останніх 60 коней було на кінному ринку продано для сільськогосподарських робіт.
1894 року у Львові відбувалася Загальна вистава крайова -- промисловий ярмарок, де було представлено найновіші на той час технічні досягнення. До цієї події австрійський уряд приурочив відкриття першого в імперії маршруту електричного трамвая. Наскільки бабця Австрія піклувалася про своїх тирольців Сходу, свідчить той факт, що у Відні електричний трамвай було запущено пізніше, ніж у Львові. До речі, в багатьох європейських столицях, зокрема в Лондоні, електричні трамваї розпочали їздити значно пізніше, ніж у столиці Галичини.
"Єдинка", тобто маршрут №1, сполучав залізничний вокзал з Личаківською. Спочатку "єдинка" їздила лише до церкви Петра і Павла, пізніше до Личаківського парку. До 1923 року цей маршрут позначали літерами LD (Lyczakow -- Dworzec, тобто Личаків -- вокзал).
Наступні два маршрути електричного трамвая з'явилися ще в XIX столітті. Цю новацію, як і все нове, львів'яни сприйняли неохоче, можна навіть сказати вороже. Найбільше прославилася така собі пані Скоробецька. Вона, як писали тодішні поважні львівські газети, зробила трамваю "пропозицію, фізично неможливу до виконання з відповідними жестами". Простішою мовою це означало, що згадана пані, закинувши спідницю та нахилившись до трамвая задом, закликала його поцілувати її в одне місце. Так пані Скоробецька висловила протест конкурентові, який позбавив роботи її чоловіка -- візника "тарадайки" з вулиці Підвальної.
За Польщі, тобто в міжвоєнний період, трамвай був транспортом досить демократичним: ним користувалися і школярі, і студенти, і робітники, і вчителі, і лікарі, і адвокати. Квиток коштував 20 грошів, для школярів і студентів -- 10 грошів. Проте школярі воліли здебільшого прогулятися пішки і за ціну одного квитка купити два морозива по 5 грошів. Морозиво в 30-х роках продавали, видавлюючи дозовану порцію зі спеціального автомата в паперовий ріжок. Воно було надзвичайно смачним, його завжди перемішували з подрібненими натуральними фруктами чи ягодами.
До речі, квитка на проїзд у трамваї як такого впродовж деякого часу не було: під наглядом поважного кондуктора пасажири, які заходили до вагона через коловорот, схожий на ті, що потім були на прохідних совєтських підприємств, кидали гроші до металевої скриньки. Сидіння в трамваях були дерев'яними й розташовувалися, як в сьогоднішніх електричках. У деяких вагонах пасажири сиділи на двох довжелезних лавках візаві і боком до напрямку руху. До 1935 року вагони мали невеличкі майданчики без даху над головою, на яких можна було, не заходячи до вагона, проїхатися безкоштовно.
Такою нагодою охоче користалися студенти та школярі. 20 грошів на трамвай -- багато це чи мало? В середині 30-х років буханець житнього хліба коштував 12 грошів, а пшеничного -- 18. Кілограм волового м'яса коштував 35 грошів, кілограм вершкового масла -- 1 злотий. Водночас той же кондуктор, як і сільський вчитель початкової школи, заробляли 130 злотих на місяць. Винайняти двокімнатне пристойне помешкання у Львові з кухнею, водою, газом і електрикою коштувало лише 15 злотих на місяць. Добрі то були часи чи погані, здається, не варто замислюватися. Я думаю, що найкращі часи -- це ті, в які живемо ми з вами. |
|
|
|
|
КАЛЕНДАР |
|
|
| |
| |
Іменинники
Сава, Гурій, Спитослав, Богуслав, Ґраціан, Анастасій, Захарія, Всемир
Уродинники
Леонід Іваненко (1932) -- керівник проекту "Загальнонаціональна толока для збору матеріалів до лексичного фонду української мови"
Віктор Скопенко (1935) -- академік НАНУ, ректор Київського національного університету ім. Т. Шевченка
Олег Піняжко (1960) -- завідувач кафедри фармакології Львівського медичного університету
Стівен (Аллан) Спілберг (1946) -- американський кінорежисер |
| Детальніше>> |
|
|
|
''КодакПроФотоЦентр'' -- нові горизонти фотомистецтва |
|
|
| Наталка ПРОКОПЕНКО |
| |
|
Нещодавно мені довелося побувати на весіллі. Зізнатися, назагал я ним розчарована -- банальна забава зі столами, повними страв, привітаннями "від вуйка Стефка" і конвертами з грішми. Незвичайним видався лише один момент -- коли трохи запізнілі гості подарували молодятам шикарний весільний альбом, повний фотографій... сьогоднішньої весільної церемонії! Всі були вражені такою супероперативністю і, передаючи альбом із рук у руки, захоплено розглядали знімки. Мій сусід за столом виявився не тільки гарним танцюристом, але й досвідченим фотографом. Він одразу звернув увагу на якість фотопаперу -- досі такого у Львові ще не бачив. Всі кадри вийшли напрочуд гарно: і відзняті у Палаці щастя, й у церкві, й у Стрийському парку. Закортіло дізнатися, як друзям молодих все так класно вдалося, отож я познайомилася з ними за першої ж нагоди. |
| Детальніше>> |
|
|
|
