BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Історія у Поступі.    Арт-Поступ.    Лист у Поступ.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
 
16 грудня 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:10 15-12-2017 -   На Жовківщині відкрили дахову сонячну електростанцію  
  16:8 15-12-2017 -   У Гарнізонному храмі відновили унікальні фрески  
  15:37 15-12-2017 -   Завтра на вулиці Львова повернуться тролейбуси №5 та №24  
  13:29 15-12-2017 -   Мешканець Львівщини загинув під час пожежі в дерев`яному будинку  
  13:22 15-12-2017 -   В області завершили ремонт автодороги Львів-Тернопіль  
Україна
  15:35 15-12-2017 -   В Україну прийде справжня зима з 19 грудня  
  15:33 15-12-2017 -   ГПУ закрила справи проти шести нардепів  
  14:19 15-12-2017 -   МЗС: Біометрія на кордоні запрацює з Нового року  
  14:18 15-12-2017 -   Подвійне вбивство: у Дніпрі розстріляли сім'ю бізнесмена  
  13:25 15-12-2017 -   Керуючу заводом у Дніпрі затримали за хабар у $35 тисяч  
Світ
  16:25 15-12-2017 -   Вчені визначили причину пияцтва  
  15:36 15-12-2017 -   Іспанію можуть відсторонити від участі в ЧС-2018  
  13:23 15-12-2017 -   Ще три жінки звинуватили Дастіна Гоффмана в домаганнях - ЗМІ  
  10:58 15-12-2017 -   На заводі у Тернополі пролунав вибух  
  10:54 15-12-2017 -   Напади з ножем в Нідерландах: загинули двоє людей  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Лист у Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Як пес за саньми
Леонід ВОЛОШИН, м. Ялта
 
Вперед!
Не наслідуйте звичаїв народів, що

їх прожену з-перед вас, бо тому

що вони чинили все те, то вони й стали

мені гидкими.

(Святе Письмо, Левіт 20:23)

Традиції, в широкому розумінні цього терміну, -- складові культури кожної нації, народу, врешті держави. Чи не найбільше ці складові, а надто атрибути й символи, закорінені в такій структурі держави як армія. Там вони несуть певне смислове навантаження, звичайно, таке? що виражає сутність держави.

Правда, буває, що для самозбереження (або й з інших причин) вдаються до мімікрії. Показовим є такий приклад. Автор памфлету "Золоті погони" (часопис "Звягельське слово", м. Новоград-Волинський Житомирської області, січень 1943р.) іронічним пером писав про єство Червоної армії й про те, як вона виглядатиме в "золотих погонах". Адже незадовго до того (06.01.1943р.) оприлюднено наказ верховного головнокомандувача про повернення погон й іншої атрибутики військовослужбовцям Збройних сил СРСР.

Звичайно, це було зроблено для створення позитивного іміджу Червоної армії, котра на той час докотилася аж до Волги. Здавалося вже, що, як мовиться, не допоможуть бабі Палазі ні краплі, ні мазі. Треба якось підняти бойовий дух у так званих "бійців" (до того нехтувалася назва "солдат", а узвичаєні були "красноармєєц" і "боєц"), на яких мало вплинув сумнозвісний "наказ-227" народного комісара оборони Союза ССР (себто Йосипа Сталіна) від 28 липня 1942 року, що увійшов в російську історію під назвою "Ні шаґа назад!" Цим наказом запроваджено "штрафні батальйони" (власне, смертників), а також "заградотряди" (війська НКВД, що мали стріляти в спину відступаючим). Зокрема, в наказі були такі слова: "Панікьори і труси должни істреблятся на мєстє!" а такі ярлики на передовій лінії фронту можна причепити кому завгодно, аби він був твоїм підлеглим.

Відчуваючи вже на собі подих смерті, комуністи тоді навіть переступили через свої ідеологічні принципи. Отже вся атрибутика й символіка збройних сил Російської імперії до 1917 року (погони, військові звання, копіювання деяких нагород, культ полководців минулого, перейменування так званого "комсостава" в офіцерський корпус, повернення гвардійського престижу (принаймні в присвоєнні цієї назви військовим підрозділам), навіть деякі особливості покрою уніформи (була повернута. А до цього чверть століття були під суворим табу як щось контрреволюційне, ненависне й вороже). Хоч це й було в традиціях Російської держави, навіть поза колами військовиків. Чеховський купець, наприклад, ходив і до лазні з медаллю на шиї. Не те стало за совєцької влади. Фази, так би мовити, червоні руйнівники поміняли на протилежні. Неабиякий російський поет-футурист Володимир Маяковський (правда, згодом він продався большевикам) безкомпромісно римував: "Затряслися без подмазки красньіе вагоники. Дожидайтесь нашей встряски, "золотопогонники"!

Таке ось собі rerum сoncordia diskors (поєднання суперечностей) в загальнодержавному контексті. Позитивний патріотизм з негоціями комуністичного режиму. Їх-бо -- владців -- змусили обставини.

Для українського правлячого істеблішменту сьогодні ніяких ТАКИХ обставин, що загрожують його існуванню, а тому спонукають до мавпування традицій колишньої метрополії, нема. Може, крім "почуття колоніальної меншовартости" (Вал. Шевчук). Правда, скидається на те, що вони (владці й так звана політична еліта) не розуміють, що саме цей комплекс їх і зруйнує. Проте є в них патологічне бажання, як мовиться, з калюжі та в болото.

Тож нема нічого дивного, коли стикаєшся з такими курйозами сьогодення. Я звернув увагу, що під час проведення урочистих заходів на Хрещатику за участі військових оркестрів, музики з погонами грають щось дуже знайоме. Насунуло до голови, що це марш совєцької авіації "Всьо више і више, і више стрємім ми польот наших птіц...", написаний в 40-ві роки минулого століття для "сталінських соколів", як їх тоді називали. Але це ще не все. Насправді це марш німецької Націонал-соціалістичної робітничої партії (НСДАП). Написаний він штурмовиком СА Гансом Горстом Векселем, що загинув 23 лютого (?! -- звернімо увагу, адже це день Совєцької армії) 1930 року на слова і мелодію старої морської (?! -- а совєцький марш для авіації) пісеньки ще 1028 року. ("Энциклопедия Третьего Рейха", М., -- 1006. -- с.114-115). А совєцький автор украв мелодію. Отаке буває завзяття, варте кращої справи, що веде не тільки до профанації культурного життя, а й до руйнування патріотизму, морально-духовних засад, як побачимо ми далі. Хай дарує мені шановний читач за постійне занурювання у деталі, але без них ми не осягнемо ні експресії минулого, ні широчіні сьогодення. Казав же письменник Антон Чехов, що "декотра деталь красномовніша від мухи в склянці".

Чим, все-таки, є наслідування традицій Совіцької армії (хай навіть вже й не сталінської РККА)? Ось яким бачився чужоземцеві її військовик. "... тип сучасного російського офіцера, суворого, холодного, ретельного виконавця, істеричного за природою, і, зважаючи на особливості політичного виховання, дурного до біса". (Флемінг, "Привет из России"). То чи варто брати приклад з такого офіцерського корпусу? Риторичне запитання.

Візьмімо, наприклад, мову, якою послуговуються нині офіцери Української Армії. Переважно, це -- якщо їх не змушують -- російська. Що ж це за українські офіцери такі? Дванадцять років нехтують мовою держави, котру мають захищати і котрій присягали на вірність, і котра їм платить з народної кишені. Так не буває. Як кажуть, або -- або. Hosest ridiculum, hosest absurdum" (смішне безглуздя).

Ось як розмовляли між собою військові летуни над летовищем "Скнилів" біля Львова і чим це закінчилося.

Топонар (таке прізвище пілота): "Гдє зрітєлі, на х...?!!!!!"

Єгоров (його напарник): "Нє знаю, где оні бля..!"

Топонар: "А, вон, віжу."

Єгоров: "...твою мать!.. С правой сторони нєт!"

Топонар: "Пілотаж влево виполняю".

Себто українські летуни повторили подвиг совіцького капітана Миколи Гастелло, який нібито скерував свій палаючий літак влітку 1941 р. на німецьку колону бронетехніки, що рухалася шляхом внизу.

Тож така психоморальна негація до глядачів-львів'ян двох українських офіцерів совкового виплоду матеріалізувалася в трагедію. Сімдесят дев'ять оcіб були розчавлені літаком, наче таргани на долівці. До речі, на Скнилівському летовищі національно свідомих українців не могло бути, хіба що за службовими обов'язками. Про який ювілей з нагоди 40-річчя авіаційного підрозділу може йти мова, коли державі тільки одинадцять (на той час)? Це був не український ювілей.

Їхні попередники, офіцери Воронов і Калінін, за два роки до того, святкуючи так званий "день перемоги", по-звірячому вбили відомого українського композитора Ігора Білозора за виконання українських пісень у львівській кав'ярні, де вони пиячили, насолоджуючись російською "Гаспада афіцери..." Українська "феміда" вже значно скоротила термін їхнього ув'язнення за вчинений злочин.

А як, мавпуючи росіян, наш президент запровадив так званий "день захисника вітчизни" -- 23 лютого. Яку "вітчизну" мав на увазі Лєонід Данілич? Бо до України ця дата жодного відношення не має. Ми вже згадували цю дату як день народження автора маршу НСДАП Горста Весселя. Такі імпульсивні емоції душі, як у нашого "гаранта", гарно зауважує класик японської літератури Єдогава Рампо: "Коли кривляється мавпа, це забавляє. Але як це робить людина ..."

За великим рахунком, росіянам теж не варто з пієтетом ставитися до цієї дати. Совіцька історіографія наголошувала, що свято запроваджено "для ознаменування блискучих перемог червоних військ під Нарвою і Псковом 23 лютого 1918 року". Далі я цитую совіцьку періодику: "... автор роману "Порт-Артур" А. Степанов з'ясував, що 23 лютого 1918 р. під Нарвою і Псковом взагалі ніяких боїв не відбувалося". А газета "Правда" (26.02.1918р.) писала, що ввечері 24 лютого німці взяли Псков "невеличкими" силами й що "місто була змога відстояти, якби чинили опір". Себто часто все відбувалося vice verca (навпаки).

Не менше різних казусів і стосовно інших "спільних" свят та ювілеїв.

Чіпким і живучим, немов кліщ, виявився й асортимент совіцьких нагород та відзнак (ордени, медалі, всілякі значки). Добре, що хоч ніхто не нагадує ветеранам й сущим офіцерам про своєрідну військову моду чіпляти нагороди зовні на одяг -- шинелі, кожухи тощо. Як це робили "командіри, коміссари і красноармєйци РККА" в 20-ті роки минулого століття. Кумедний вигляд має людина, груди якої нагадують чималу колекцію завзятого совіцького фалериста-аматора. Тож мимоволі згадується саркастичне Козьми Пруткова: "Если бы хоть одна настоящая звезда упала на заслуженою грудь, то не осталось бы ни того человека, ни даже самых отдаленных его единомышленников".

Правда, фольклор не обминув і цієї совіцької традиції. Орден "Знак пошани", наприклад, називали "почетнік"; орден "Трудового червоного прапора" -- "трудяга"; орден Леніна -- "лобан". Або достоту цинічна фронтова приказка часів совіцько-німецької війни, за що давали орден "Красная звєзда" своїм коханкам РККА.

Під час тієї війни совіцький "Монетный двор"працював "стахановськими методами" день і ніч, штампуючи ордени і медалі. Тож на фронт їх везли ящиками, мов набої для рушниць. Навіть престижне звання "Героя Совіцького Союзу" досить девальвувалося. Так, за форсування Дніпра восени 1943 р. лічба нових "героїв" пішла на сотні. Власне тих, хто виплив на правий берег ріки. Стосовно "сузір'я" нових героїв фронтовики тоді іронізували, мовляв, та це ж ..."герої Дніпра".

А всього за війну звання "героя" присвоєно понад 11 тисячам вояків Червоної армії. Уявляєте, ціла повноштатна дивізія "героїв", якщо для порівняння. Правда, Лаврентієві Берії, що мав військове звання маршала Совіцького Союзу, дали "Героя соціалістичної праці". Стосовно "4-жди героя" маршала Георгія Жукова сучасний російський письменник Ігор Буніч пише: "За кожну його зірку заплачено приблизно по десять мільйонів солдатських життів". Але наші "малороси" носять медаль з його барельєфом та ще й хизуються і дорікають українській владі, що не всім вчасно в Москві закупила. "Раби з кокардою на лобі" -- краще від Тараса Шевченка не скажеш.

Недавно наша телевізія показала такий сюжет. Одесит, якийсь Ісаак Солнцев, уже понад півстоліття з успіхом грає роль прообразу головного героя повісті "Син полку" Вані Солнцева совіцького письменника Валентина Катаєва (відомого за афоризмом "За 100 тисяч уб'ю, кого угодно"), котрою зачитувалося не одне покоління школярів.

З численних медалей та значків за оборону чи здобуття певних міст на його грудях виходить, що ще підлітком-шмаркачем Ізя брав участь у боях одночасно чи не на всіх фронтах. А сьогодні, обцяцькований цими виробами з дюралюмінію, живий "еталон" совіцької системи виховання молоді, за російським арго, "качає голова", вимагаючи всіляких пільг та додаткових статків. Типовий і показовий приклад наслідків базованого на омані й брехні.

Навіть якщо без політичного максималізму, а вибору з совіцької минувшини для нас нема. Адже українська совіцька армія проіснувала аж 9 днів (від 27 грудня 1918 р. до 4 січня 1919). А чужі традиції нам не потрібні. У них є господар, і вони слугують йому. Перенесені ж вони у наше життя, наче за приказкою: як звикне пес бігати влітку за возом, то й за саньми побіжить.

Є в нашій славній минувшині традиції козацького війська, традиції Січових Стрільців Першої світової війни, армії Української Народної Республіки 1918-1920р.р., Української Повстанської Армії і Поліської Січі генерал-хорунжого Тараса Бульби-Боровця, врешті, експедиційних загонів УНА-УНСО, що брали участь у бойових діях (Придністров'я , Абхазія, Ічкерія).

Кажучи словами ідеолога українського націоналізму, філософа, літературознавця Дмитра Донцова, "ці традиції треба відсвіжити, не женучися за чужими взірцями".









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Там, де нас нема 
  ·  Український кіллер у Болгарії 
Погляд
  ·  Німці вибрали Аденауера 
  ·  ЄЕП тихою сапою 
  ·  Фабрика брехні, або Гебельс відпочиває 2 
  ·  Реанімація львівських кінотеатрів 
Поступ у Львові
  ·  Мистецтво проти СНІДу 
  ·  Львівські партійці заворушилися 
  ·  Янків їде до Латвії 
  ·  Фестиваль для юних митців 
  ·  Акція від універмагу "ВАМ" 
  ·  Бджолярі отримають гроші 
  ·  У львівських поляків свято 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  МЗС у руках Медведчука 
  ·  Свій проект -- найкращий 
  ·  Між Європою та Євразією 
  ·  Міст Омельченка замість мосту Кірпи 
  ·  Литвин звинувачує Азарова 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Кожному місце в Єврокомісії 
  ·  На що може сподіватися Грузія? 
  ·  Жертви "мирного" Іраку 
  ·  Закаєв отримав притулок 
  ·  Відшкодування естонцям через США 
  ·  Арешт стамбульського терориста 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Чорна ікра -- дефіцит 
  ·  Мільйон за українським рецептом 
Історія у Поступі
  ·  Галицька академія наук 
  ·  АРХІВАРІУС 
Арт-Поступ
  ·  Виставка українського новатора 
  ·  АРТ-НОВИНИ 
  ·  Роману на Романа від родини і шанувальників 
Лист у Поступ
  ·  Як пес за саньми 
Спорт-Поступ
  ·  "Ювентус" програє "Інтеру" 
  ·  "Будівельник" виявився сильнішим 
  ·  Класика від Шевченко 
  ·  Ящуку фартить 
  ·  Шевченко робить "дубль" 
  ·  "Челсі" виходить вперед 
Пост-Faktum
  ·  Чоловіки здають позиції 
  ·  КАЛЕНДАР