|
|
|
|
Арт-Поступ »
ТЕАТР |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Вісім люблячих жінок” збирають аншлаги, але оплески дістаються чоловікові |
|
|
| Світлана РУДЄВА |
| |
Національний театр ім. М. Заньковецької. Показ нової вистави “Вісім люблячих жінок” французького драматурга Р. Тома. Режисер – н. а. України Алла Бабенко. Художник-постановник – н. х. України М. Кипріян. У ролях люблячих жінок – заслужені артистки України: О. Бонковська, Л. Боровська, Д. Зелізна, Л. Каганова, К. Хом’як, та артистки: Н. Лань, Т. Павленко, А. Сотникова.
То неправда, що сучасні львів’яни не люблять ходити до театру. Якщо за півгодини до початку вистави у касі немає квитків, значить, комусь вони все-таки знадобилися. Але переповнена глядацька зала – сьогодні, на жаль, не показник доброї якості театральної продукції. І аншлаг на всіх трьох показах останньої прем’єри заньківчан – “Вісім люблячих жінок” – ще один цьому приклад.
Протягом двох із половиною годин на сцені володарюють вісім жінок різного віку. Вони сваряться, миряться, пліткують, нервуються, втрачають свідомість, впадають в істерику, – одним словом, живуть звичним (з точки зору авторів вистави) жіночим життям, від якого в людини з нормальним світосприйняттям ще на початку такого шоу мав би початися нервовий тік. Але спостерігати за подіями у “воронячій” зграї (саме на цю паралель із жінками досить прозоро натякнув у своєму сценічному оформленні художник-постановник, намалювавши над сценою вісім ворон) доведеться ще довго. Адже жінки-ворони “каркають” не просто так. Вони шукають вбивцю єдиного мужчини, від якого всі вони так чи інакше залежні.
“Витягнути” виставу з таким нехитрим “комедійно-детективним” сюжетом могли б лише цікаві акторські ролі. Але їх у “Восьми люблячих жінках”, на жаль, і немає. Усі “класичні” жіночі образи (зрадливої жінки, скупої тещі, дурної коханки, повії, картярки, доньки, що нагуляла дитину й татусевої улюблениці) змальовані режисером та актрисами зі спільних попередніх робіт. Особливо дежавю відчувається у роботах Альбіни Сотникової (її Катрін надто нагадує доньку зі “Затюканого апостола”) та Лесі Бонковської (в образі жінки-зрадниці вона вже виступала у виставах Алли Бабенко “Мадам Боварі” та “Для домашнього вогнища”).
Єдина акторська робота, що заслуговує у “Восьми люблячих жінках” на увагу, – це роль старої діви Огюстини, яку виконує Дарія Зелізна. Для граціозної Медеї (з вистави “Медея”) і вишуканої, чутливої Марії Лучицької (з вистави “Талан”), яких зіграла Дарія, ця роль – певне відкриття.
Груба, неотесана, самолюбна та істерична Огюстина у виконанні Зелізної дивним чином не дратує, а захоплює. Бачити актрису в цій ролі незвично. І тому – цікаво.
Проте справжньою “родзинкою” вистави є поява на сцені мужчини. Його вихід не передбачений програмкою. Його роль не має жодної репліки. Але тільки-но він з’являється на сцені, зал вибухає оплесками. Оскільки цей чоловік – художній керівник театру Федір Стригун.
Розрахунок режисера безпомилковий. Галицька публіка не може не аплодувати Федіру Миколайовичу.
Його поява у фіналі – запорука успіху. І тому завіса ще і ще раз піднімається під бурхливі оплески вдячної львівської публіки, яка так палко любить театр. |
|
|
|
|
Юний львів’янин увійшов до світової скрипкової еліти |
|
Максим Брилинський у день свого 17-річчя став лауреатом паризького конкурсу |
| Христина ГНАТИК |
| |
Максим Брилинський – минулорічний випускник Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату імені Соломії Крушельницької, а тепер студент 3-го курсу Віденського університету музики й виконавських мистецтв, став лауреатом Міжнародного конкурсу молодих скрипалів імені Єгуді Мєнухіна, який нещодавно відбувався в Парижі. Уперше львів’янин став одним із переможців такого поважного світового форуму.
До участі в конкурсі зголосилися понад сотня молодих скрипалів з усього світу. Високоповажне журі очолив професор Королівської академії музики в Лондоні Ерик Грюнберг. Журі, на основі попереднього касетного прослуховування, відібрало до участі в конкурсі 22 учасники. За конкурсними вимогами претенденти мали надіслати касети з власним виконанням різних музичних творів, серед них, зокрема, один із каприсів Н. Паганіні та 1 частину концерту Й. Брамса. До програми наступних трьох турів музиканта увійшли твори світової скрипкової класики: Й.-С. Баха, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Н.Паганіні, С.Прокоф’єва та твір сучасного англійського композитора Альшега, написаний спеціально для цього конкурсу (за місяць до початку конкурсних змагань). Крім скрипкової сольної музики, було обов’язкове ансамблеве виконання (тріо В.-А. Моцарта). |
| Детальніше>> |
|
|
|
Здивування четвертого молодіжного фестивалю “Музика Тисячоліття” |
|
|
| Тетяна РОСПАТНЮК, Левко ЛАВРІВСЬКИЙ |
| |
Кожен фестиваль – це своєрідний пошук. 4-й молодіжний фестиваль “Музика Тисячоліття”, організований Студентським науково-творчим товариством ЛДМА ім. М. Лисенка, як і будь-яке випробування, чогось навчив не тільки його учасників. Він надихнув молодого слухача, вказав молодим композиторам і виконавцям нові шляхи реалізації творчих ідей , представивши багато різнопланових концертів, амплітуда тематики і жанру яких коливалися від бароко до сучасності, від інструментальних ансамблевих та сольних вечорів до хорових концертів.
Натхненниками акцій стали відомі львівські музиканти: В. Сивохіп, М. Корчинський, М. Старко, Й. Єрмінь, М. Логойда, Я. Гнатовський, А. Легкий, Б. Фроляк, Х. Гумецька, Ю. Яремчук. Природно, що після такого огрому подій виникає бажання озирнутися, щоби згадати те, що так здивувало Львів. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Лео Фендер і його Stratocaster |
|
|
| Тарас ЛІВИЙ |
| |
Роль Лео Фендера (народився 10 серпня 1909 року) в розвитку світової рок-музики важко переоцінити – чим би вона була без підсилювачів і електрогітар?
Почалось усе в сорокових роках. Каліфорнійський винахідник, радіомайстер і бухгалтер власного радіомагазину Лео Фендер “клепав” гітари і різні прилади. Вже тоді він працював над схемами своїх знаменитих (у майбутньому) підсилювачів.
Хвиля електромузичних інструментів, яка тільки почала зароджуватися, привела до Лео багатьох гітаристів, котрих цікавило встановлення звукознімачів на акустичні гітари. Займаючись покращанням підсиленого звуку інструментів із порожнім корпусом, 1948 року Лео створив легендарний Telecaster – першу електрогітару з суцільним корпусом, яку було представлено та запущено в серійне виробництво 1950 року. Це був революційний інструмент. Він давав зовсім нове звучання й у своїй конструкції містив купу винаходів (прикручений до корпуса змінний гриф, регульований місток із системою проходження струн крізь корпус, дизайн голови грифа з кілками на один бік). |
| Детальніше>> |
|
|
|
Геній на ім’я Джимі Хендрікс |
|
|
| Юрко БАНЗАЙ |
| |
Серед прабатьків рок-музики, мабуть, не знайдеться ще одного настільки оригінального майстра, котрий за максимально короткий час зміг би так сильно вплинути на музичний процес. Широко визнаний як один з найбільш сміливих і винахідливих віртуозів в історії року, Хендрікс став піонером електрогітари (він грав на інструменті Fender Stratocaster для правої руки – знаменитій Electric Lady – лівою рукою та перевернувши сам інструмент). І хоча він пробув на сцені як сольний виконавець менш ніж п’ять років, проте сильно вплинув практично на всіх музикантів, починаючи від Джорджа Клінтона та Майлса Девіса і закінчуючи гітаристами Стіві Рей Военом і Верноном Рейдом.
Хендрікс народився 27 листопада 1942 року й отримав ім’я Джонні Аллен. Однак згодом його батько, Джеймс “Ел” Хендрікс, змінив ім’я сина на Джеймс Маршалл. Ще школярем у Сієтлі, Джимі навчився грати на гітарі під сильним впливом легендарних блюзменів Бі Бі Кінга і Роберта Джонсона. |
| Детальніше>> |
|
|
|
