BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Дайджест.    Арт-Поступ.    Ї-Поступ.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
25 листопада 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:59 31-07-2017 -   Найближчими днями синоптики прогнозують спеку до 35° вдень  
  15:3 31-07-2017 -   У центрі Львова на площі Катедральній висадили клени  
  14:55 31-07-2017 -   На Львівщині водій збив 11-річну велосипедистку  
  14:53 31-07-2017 -   Львівській міській лікарні подарували УЗД-апарат вартістю 1,8 млн грн  
  12:57 31-07-2017 -   Доріжки навколо озера у Стрийському парку замостять бруківкою  
Україна
  17:1 31-07-2017 -   Держкіно виділить на зйомки "Захара Беркута" 30 мільйонів  
  16:56 31-07-2017 -   У серпні українці матимуть «додаткові» вихідні 31.07.2017 15:25  
  15:6 31-07-2017 -   У центрі Івано-Франківська обстріляли автомобіль, поранений чоловік  
  14:54 31-07-2017 -   На Сумщині затримано на хабарі лікаря районної лікарні  
  14:53 31-07-2017 -   Міністра фінансів України запідозрили в ухиленні від сплати податків, – ЗМІ  
Світ
  16:57 31-07-2017 -   Пізня вагітність сприяє продовженню тривалості життя, – вчені  
  14:49 31-07-2017 -   В атмосфері Титана вчені виявили фрагменти позаземного життя  
  12:49 31-07-2017 -   Актори Гри престолів прокоментували "ключову зустріч"  
  11:6 31-07-2017 -   У Туреччині перекинувся автобус з туристами  
  10:18 31-07-2017 -   В Естонії запустили перші безпілотні автобуси  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Ї-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Чи варто бути відособленим?
Ян ПРОКОП
 
Чи варто бути відособленим?
Дехто каже, що вчені, письменники та митці є громадянами універсальної республіки духу, а відтак не мусять перейматися реальною вітчизною. Послідовно тримаючись такої позиції, ми побачимо, що, наприклад, романтична традиція, яка обстоює потребу служіння нації, – це локальне польське дивацтво, з якого потрібно чимшвидше виборсатися і стерти його навіть із пам’яті. Отже, з одного боку, універсалії, найвищі сфери людського духу, а з иншого – кумкаючі "польські жаби"?

Загальне, – зрештою, як безумовно позитивна цінність, – виступає проти особливого, яке трактується неґативно. Це, певною мірою, є травестацією пари: своє – чуже. Своє, отже, буде відсталим і дещо варварським, тісним і парафіяльним, таким, що обмежує розвиток особистости; чуже ж видаватиметься країною абсолютної свободи, визволенням задля майбутнього. Хтось би здивувався, що творці духу втікають від ложа набридливої бабці вітчизни, щоб полинути у простори універсальности, які не потребують аж такого служіння...

Зрештою, це питання про відповідальність та обов’язок особистости. Зв’язок із нацією не є расовим чи біологічним, він не змушує до видової солідарности, натомість він є свідомо прийнятим обов’язком віддачі найближчим, або вужчій людській спільноті. Задовольнив він закорінену в людській природі потребу вітчизни, чи вкорінености (не можемо ж ми жити всюди й ніде), потребу власної екологічної ніші. А відтак закорінив нас у певній культурі, навчив мови батьківської, наділив осібним – нашим власним – минулим. Закорінив в ідеї угоди між поколіннями, і це ґарантує тяглість людської спільноти і те, що спільнота не розпадеться після нашої кончини, а існуватиме і розвиватиметься для наступних поколінь. Стосується це, зрештою, не тільки нації, але так само й инших типів спільнот, вужчих чи ширших, які перетинаються, переходять артикуляції національні...

***

Ми відповідаємо за збереження і розвиток отриманої спадщини, яку можемо піднести або занедбати, злегковажити й відкинути. Це щось на кшталт талантів із євангельської притчі. Тому що народ є не тільки власником і споживачем нагромаджених багатств, але, до певної міри, і їхнім повірником... Момент своєрідного подолання кордонів у дусі співпраці повинен обов’язково бути, аби любов до батьківщини не зациклилась і не перетворилась у тваринну оборону території від сусідів, на яких дивляться як на ворогів. Коли звернемося до християнства, то побачимо, що батьківщина це щось таке, що ввірене нам разом з обов’язком помноження – також і для людської спільноти. Любов до ближнього чинна не тільки поміж конкретними людьми, але й поміж народами. Це видається тривіальною банальністю, але коли ми хочемо усталити ієрархію пріоритетів, коли хочемо твердо триматися в конкретних справах фундаментальних засад природного права без огляду на вужчі інтереси ближчої спільноти, відразу ж з’являються складності, вирішити які є спокусливо в дусі моралі Кало.

У світі рації сторін є настільки заплутаними, що найпростіше визнати власну – це, власне, і є "рація стану", себто державні інтереси, якими керуються політики. Фрідріх II, король Пруссії, дозволяв собі цинічну відвертість: "Не роблю спроб боронити політику, яку усталений звичай управоможнив аж до нині. Висловлюю тільки приводи, які, на мій погляд, змушують кожного владоможця чинити згідно з практикою, що узаконює обман і насильство..." Очевидно, що попри виголошення декларацій у дусі примирення, благо власного народу видається нам чимось конкретнішим і очевиднішим; благо загальне, понаднаціональне, істина, кривди, страждання инших – що це за туманна абстракція! Метою польських месіаністів мала бути християнізація міжнародних стосунків, аби сформульована Фрідріхом II політична позиція була відкинута і засуджена. Що ж можемо сказати з цього приводу – сто п’ятдесят років опісля – ми, свідки війни в Боснії? Ця плутаниця кордонів та мурів, у яких заплутуються та об які постійно так болюче раняться народи, спонукає декого до заперечення самої засади поділу людства на нації, арґументуючи це так: якщо такий поділ є джерелом стількох бід, то чи не варто відмовитися від ототожнення себе з якоюсь певною спільнотою, виховуючи людей в дусі громадян землі, без почуття національної окремішности, яка робить смертельними ворогами сусідів з того берега...

До тих шляхетних арґументів додається згаданий на початку арґумент заклику до всезагальности, маємо ж, прецінь, жити задля універсальних вартостей, а не задля парафіяльного партикуляризму напівдиких племен, засліплених своїми варварськими звичаями... Універсалізм ототожнюємо в такому випадку з цивілізацією, а партикуляризм із варварством. Ми надто спрощуємо ситуацію, коли забуваємо, що до всезагальности ми, крок за кроком, підходимо через менші спільноти, починаючи від сім’ї, почерез локальні спільноти до нації, а відтак до Сім’ї вселюдської. Всезагальність – це єдність багатьох окремішностей, які походять із менших світів, а не натовп самітників або мурашник, зібрання подібних і взаємозамінних у тій ідентичності особистостей.

***

Католицька Церква універсальна власне в цьому розумінні, вона проповідує Євангелію всім, хоча не заперечує індивідуальної відмінности, пропонує надпартикулярні підходи – святих Церкви Вселенської, а не тільки святих національних, – однак доволі часто її звинувачують у протидержавних чи протинаціональних інспіраціях та у ватиканському імперіалізмі... Цю вселенську, всезагальну Церкву державна влада чи ідеологи націоналізму прагнуть, причому небезуспішно, використовувати яко знаряддя супроти окремішности, чи яко державну реліґію, на кшталт античних державних культів.

Чи ж мали б ми відкинути вужчий патріотизм на догоду вищій ідеї – універсалізмові? Чи можна ставити питання: або – або? Чи ця дилема є хибною і надуманою? Адже ж відомо, що особистість потребує конкретного ґрунту, заки виросте до члена загальнолюдської Сім’ї... Відомо – з теорії – що неможливо реалізувати універсальні засади, ущемлюючи особистість, порушуючи її право на власну національну спільноту. Важче визнати на практиці, що наші інтереси не стоять найвище в ієрархії цінностей. Иншими словами, що в міжнаціональних стосунках маємо прагнути радше до примирення, навіть ціною пожертви, ніж до нав’язування, всупереч справедливості, власної думки. Християнська етика вчить нас визнавати вину. На жаль, у випадку конфлікту, попри вербальні декларації, доволі рідко ми визнаємо свою вину чи вибачаємо своїм ворогам. Відоме формулювання у зверненні польських єпископів до німецьких –"вибачаємо і просимо вибачення" щось не дуже сприйняли публіцисти і політики, які апелюють до християнства. Натомість частіше чуємо нині заклики до ескалації претензій та до реституції. Після комуністичного панування, зорієнтованого на інтереси совєтської імперії, а не на загальне благо поляків, голоси ці не є чимось дивним, хоча тут потрібно абстрагуватися від нашої кривди і... комплексів.

Иншою проблемою буде жваво обговорюване нині питання переходу від простої польськости до освіченої европейськости. Попри все, однак, це не є кроком від партикуляризму до універсалізму – Европа це не Всесвіт – а просто инший вид партикулярної спільноти. Йдеться переважно про Европу, принциповим актом якої є не запровадження християнства, а відвернення від християнських засад; про поствольтеріянську Европу лібералізму XIX століття, зрощену на просвітницькому культі Розуму; про Европу, яка пишається звільненням особистости від цілого ряду дотогочасних зобов’язань (суспільство, базоване на свободолюбній поблажливості – праві на аборти, на евтаназію тощо), яка тріумфує на полі технології, немов учень чорнокнижника, якому слухняний геній підносить все нові і нові здобутки матеріалістичного поступу. Залишаємо, отже, польськість, сповнену різних вад, претензій до світу, провінційности, сарматської меґаломанії тощо, однак зроджену реліґійною вірою, хоча напевно просякнуту бароковою театральністю та мільйоном инших слабостей, – зроджену, отже, традиціями Европи передпросвітницької, ще християнської. Таку ото польськість маємо втратити задля модерного ідеалу. Замість давнього протиставлення добра і зла, маємо вибір поміж модерністю та рустикальністю, перше з позитивним підтекстом, друге – з неґативним.

***

Маємо вибрати модерність, дуже тонко обезбожену, побудовану – яко на найвищій цінності – на матеріальному добробуті. Подібну европеїзацію рустикальної, клерикалізованої, сарматської Польщі вже свого часу пропонували комуністи епохи малої стабілізації, епохи передберезневого Ґомулки. Коли не вдалася спроба "перекування душ" на совєтський кшталт, було зроблено спробу зламати опір суспільства инакше, підкопуючись під реліґійні основи національної свідомости, окреслені кардиналом Вишинським з нагоди тисячоліття Хрещення, та впроваджуючи паростки західноевропейського споживацтва. В цьому напрямку йшла пропаґандивна кампанія, публіцистика Кшиштофа Тепліша, чи Анджея Васілевського, та й, зрештою, середовища "Політики". Боротьба прореформаторського крила партії (закостенілі доґматики нерозумно трималися за класичну модель ленінського тоталітаризму) з ретроґрадами мала би скінчитися прийняттям Польщі до кола освічених европейців, перед тим, щоправда, потрібно було позбутися анахронічних ідеоґрам романтичного мучеництва та героїзму. Відтак душею поляка заопікувався вольтеріянський, раціоналістичний ангел разом з фанатичним аґентом Ватікану, а як з’ясувалося згодом, цей аґент був ще й прямим нащадком національного фашизму. Той проєкт прищеплення просвітницької европейськости – при збереженні монополії номенклатурного ПНРрівського істеблішменту – зазнав пертурбацій внаслідок внутріпартійних суперечок у березні 1968 року.

Однак чи не варто пошукати инших шляхів, незважаючи на те, що такий помисел розсмішить "реальполітиків"? Тим иншим шляхом могло б бути перенесення національної ідеї з біологічної площини національного егоїзму у площину моральних зобов’язань, а отже, й боргу не тільки супроти одноплемінців, але й супроти инших – чужинців, а навіть і ворогів. І хоч окреслити ту місію доволі складно, але вона полягає, мабуть, і в пропаґанді цивілізації примирення – християнських зразків культури – на сході. Попри пам’ять про кривди і почасти слушні претензії до західних чи східних сусідів, суттєвішим було б усвідомлення виклику, перед яким ми власне опинилися. Суть його, з одного боку, в тому, що ми маємо відбудувати країну, знищену комуністами дощенту, до моральних та економічних фундаментів (причому не можна оминути особисту, індивідуальну відповідальність конкретних осіб за ту розруху!); а з иншого боку, в піднесенні місії Польщі на сході.

***

Натомість закликаю до перебудови порядку цінностей у сприйнятті нації. Намагаємося зберігати ідентичність, коли віримо, що можемо дати світові те, чого не може запропонувати ніхто инший. Отже, ми виставили на наших національних прилавках рідкісний товар, без цього раритету людство було б убогішим, для цього власне і варто напружуватися і залишитися поляком. Инші народи теж посідають рідкісні цінності, загартовані працею і стражданням, тож ми тут не виняток, без перебільшення: вільні серед вільних, рівні серед рівних. Кожен народ має якусь функцію, якусь місію. Звучить це патетично, але не є аж настільки патетично: кожна спільнота існує з якоюсь метою трансцендентною, зовнішньою, а не тільки підтримує свою екзистенцію чи розростається, борючися за існування з суперниками, як кукіль. Як кожна людина підтримує своє фізичне існування і розвивається задля служіння чомусь трансцендентному, значно більшому від себе... ближнім і Богові. Якщо ж будемо – зрештою багато хто так робить, – базувати національне виховання на збудженні егоїстичного (ця нещасна "рація стану") інстинкту самозбереження групи, настроєної проти чужих, а не на мотиваціях вищого плану, себто будемо поляками-проти – "німецької навали" чи "московської орди", – а не для виконання вищих завдань, подекуди, підкреслюю, безкорисливих, – то спричинимо деґрадацію національного почуття. Воно перетвориться у тваринну ксенофобію, а з иншого боку, – якщо існуватиме тільки форма колективного егоїзму – наслідком буде, при настанні кращих матеріальних умов, національне відступництво.

Просвітництво, про яке я казав чимало недоброго, значною мірою, однак, спричинилося до очищення християнства. А все ж Европа першою прийняла християнство і місію проповідування Євангелії поміж народами; попри викривлення та слабкості, тут було зроблено важливу спробу перенести засади віри в суспільне життя. У тій Европі, попри викривлення та недосконалості, зросла наша батьківщина. Тепер вона стоїть перед проблемою, як відповісти на виклик секуляризації, що йде із Заходу, хоча і не з його найглибших, християнських джерел. Отож, чи можна повернутися до християнського коріння Европи, не повертаючись до вже неактуальних форм, у яких часто відображається деформована людською практикою віра Церкви?

Переклад Олеся Пограничного









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Кендзьор проти Буняка 
  ·  "Сшибка" Леоніда Кучми 
Погляд
  ·  Міліція інтригує Львів 
  ·  Кінець епохи Шеварднадзе 
  ·  Другий відхід Шеварднадзе 
Поступ у Львові
  ·  Скуштували хліб 33-го року 
  ·  Вчителі продовжують пікети 
  ·  Львівщину знову обділять 
  ·  Чергова сесія -- черговий скандал 
  ·  Оновлена Діана 
  ·  Трагедія у гуртожитку 
  ·  Фільм народного депутата 
  ·  Львів'яни хворіють більше 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Бізнес + інтелект 
  ·  Таємний план Кучми 
  ·  Битва за бюджет 
  ·  Рішення Євросуду обов'язкові 
  ·  Кучма провокує боротьбу 
  ·  Опозиції залишать комітети 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Жахлива пожежа у гуртожитку 
  ·  Соціал-демократи програли вибори 
  ·  Премія за замовчування 
  ·  Перемога китайських демократів 
  ·  Діти добивають американців 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  "Молодіжне" житло 
  ·  Дайте зброю банкірам 
  ·  Вхідні залишаться безкоштовними 
  ·  Компенсація від ЄС 
  ·  НОВИНИ ЕКОНОМІКИ КОРОТКО 
Дайджест
  ·  Хвороба бідних 
  ·  Ціна Єдиної Європи 
Арт-Поступ
  ·  Дириґент Володимир СИВОХІП: Вітання Львову від Арво Пярта 
  ·  ЧАРТ-REVIEW 
Ї-Поступ
  ·  Чи варто бути відособленим? 
Спорт-Поступ
  ·  Лідери підтверджують клас 
  ·  Львів'янки поза конкуренцією 
  ·  Без поразок лише чемпіон 
  ·  Шевченко таки зміг 
  ·  Кубок Турчина 
  ·  Коль домовився 
Пост-Faktum
  ·  На межі Галичини та Волині 
  ·  КАЛЕНДАР