|
|
|
|
Арт-Поступ »
ПРЕМ’ЄРИ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Пристрасті у ритмі фламенко |
|
Камінний господар” у театрі ім. Леся Курбаса |
| Катерина СЛІПЧЕНКО |
| |
Що стосується “Камінного господаря” за Лесею Українкою у курбасівців, то його виходу на львівську сцену також чекали давно і з великим нетерпінням, вичитуючи крихітки інформації про вистави в Америці. А вона ж так далеко!
Іспанія – ближче, і саме там вирують пристрасті довкола найкращого у світі коханця, неперевершеного Дон Жуана.
Проте Олег Стефан не надто зосереджує свою увагу на пристрастях довкола кохання та спокуси, а радше розповідає про самотність. Так само, як і його жінки – донна Долорес (Наталка Половинка) та донна Анна (студійка Мирослава Рачинська) – не виглядають жертвами спокусника, а самі можуть підкорити своїй волі кого завгодно.
Сильні характери, які ніби опираються зовнішньому опору, – такою є (принаймні так виглядає) основа, такий стержень, на який нанизується Лесин текст.
Цього разу актори не перекидаються репліками, як м’ячами. Їх голоси звучать стишено, мелодика тексту часом стає сповільненою та плинною, як вода у ріці.
Лейтмотивом вистави обрані ритми фламенко. Вони звучать то тривожно і віддалено, як африканські тамтами, то дрібно вистукують кастаньєтами, то гримають, як грім. Часом навіть наступна після ритмічних акцентів сцена “провисає” у повітрі.
Дуже приємно було побачити у виставі нове обличчя – Мирославу Рачинську, яку глядачі могли бачити у студійній “Марусі Чурай”. Вона чудово вписується у те полотно, що його тчуть “маститі” курбасівці, обізнані з усіма нюансами гри. Цьому полотну часом бракує кольорових акцентів, часом воно рветься по швах, але, як відомо, у театрі Курбаса робота над виставою ніколи не припиняється після прем’єри, і “Камінний господар” стане живим. |
|
|
|
|
Чим більше ми вивчаємо тіло жінки, тим більше цінуємо її обличчя” |
|
|
| Христина СОДОМОРА |
| |
|
У галереї Василя Пилип’юка завершився фотоконкурс “Світ жінки”, в якому взяли участь близько двадцяти львівських фотохудожників. Продемонструвавши індивідуальне бачення теми, лаконічно схарактеризованої сентенцією Мішеля Фуко, винесеної в заголовок, вони представили кольорові та чорно-білі фотографії, в яких образ жінки відображається у випадковій фіксації чи в портретній сконцентрованості, в красі молодості або мудрості старості, в захопленні зовнішніми ефектами чи філософсько-романтичним баченням. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Скандальна виставка... задом |
|
|
| Марта ГАРТЕН |
| |
|
У четвер у приміщенні Дрогобицької картинної галереї громадськості представляли розвернуті задом п’ять фрагментів малярства, що їх минулого місяця львівські реставратори демонтували зі стін вілли № 14, що по вул. Тарнавського. Мало того, що прес-конференція розпочалася із півторагодинною затримкою, їй передувала абсурдна церемонія репрезентації заступником мера Тарасом Метиком та директором музею “Дрогобиччина” Зиновієм Бервецьким нових фондових надходжень. По-перше, директор гостинно повідомив, що нікого на прес-конференцію не запрошував. А по-друге, зажадав від репортерів заплатити за фільмування 35 “умовних одиниць” за один кадр! Спершу він запропонував накупити вхідних квитків на вказану суму, а потім – переказати ці “умовні одиниці” на банківський рахунок відділу культури Дрогобицької міськради. Оскільки гешефту не вийшло, п. Бервецький за підтримки начальника обласного управління культури Василя Отковича взагалі вчинив перешкоду доступу фото- і тележурналістів до візуальної інформації, мотивуючи свою заборону тим, що буцімто можуть бути порушені інтереси ймовірних закордонних спадкоємців авторських прав Бруно Шульца (дивно, що на сприяння вивозу фресок за кордон і на демонтування їхніх залишків дозволу не питали!). |
| Детальніше>> |
|
|
|
Зворотна адреса – Львів |
|
|
| Наталка КОСМОЛІНСЬКА |
| |
|
Історія епістолярного жанру на шляху від власне епістоли до e-mail-у апробувала безліч носіїв інформації, з яких камінь залишився найбільш витривалим, папір став найбільш масовим, а комп’ютер – поки що є найпрудкішим. Але я не пригадаю випадку, коли б листа в-и-п-л-і-т-а-л-и... у техніці класичного гобелену. Дарія Зав’ялова це зробила. Її цикл “Нівідкіль з любов’ю” – не стільки ілюстрація до поезій Йосипа Бродського, скільки віртуальне листування з поетом на теми, близькі обом. |
| Детальніше>> |
|
|
|
