BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Аналітика у Поступі.    Арт-Поступ.    Духовний Поступ.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
 
23 листопада 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  17:22 23-11-2017 -   На автотранспортних підприємствах Львівщини бракує водіїв  
  17:13 23-11-2017 -   У старих львівських трамваях встановлюють нову систему опалення  
  16:8 23-11-2017 -   Трьох ведмедів з Самбора перевезли у реабілітаційний центр «Синевир»  
  15:27 23-11-2017 -   У Домі Франка відбудеться моновистава "Голос тихої безодні"  
  14:14 23-11-2017 -   Сьогодні на пл. святого Юра відкрили бронзовий макет Святоюрського комплексу у мініатюрі  
Україна
  17:15 23-11-2017 -   У їдальні Верховної Ради розповіли, чим обідають нардепи  
  16:5 23-11-2017 -   Гройсман пообіцяв українцям дешевший газ  
  11:3 23-11-2017 -   Українським військовим дозволили носити вуса і бороди  
  10:56 23-11-2017 -   В Україні впало виробництво горілки  
  10:30 23-11-2017 -   У Полтаві побили суддю Ларису Гольник  
Світ
  17:20 23-11-2017 -   У Польщі спростували заяву Дещиці про згоду на відновлення пам'яток УПА  
  11:1 23-11-2017 -   Кріштіану Роналду побив черговий рекорд Ліги чемпіонів  
  10:55 23-11-2017 -   Великобританія вилетіла з п'ятірки найбільших економік світу  
  10:17 23-11-2017 -   У Мінську понівечили пам’ятник Адамові Міцкевичу  
  10:11 23-11-2017 -   У Польщі змінюють правила працевлаштування іноземців  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  »  ЗІ СИБІРУ

___________________________________________________________________________

Свіжість погляду
Післямова по гастролях Сургутського театру
Світлана ВЕСЕЛКА
 
Емблема цього театру: на синьому тлі золотий човник, з нього -- драбинка в небо (поза тло), праворуч -- диск сонця, зліва -- у стовпчик "Сургутський", внизу -- великими "театр". Дві літери "Т" з'єднані дугою, на яку опирається емблема. Стартовий майданчик для злету -- по драбині! -- в небо. Отже, Сургутський театр.

Для початку багато зацікавлених зробило спробу розшукати це відоме (нафта!) місто на карті, а по тому з легким подивом аналізували афішу. Заявка й справді гідна подиву: "Зневажені й скривджені" за Ф. Достоєвським, далі -- п'єса відомого в радянські часи драматурга, спеціаліста з "виробничої тематики" О. Гельмана "Лавочка"(без уточнення жанру, але старші театрали її добре пам'ятають) та ще одна -- з означенням жанру "молодіжна тусовка" -- "Я люблю тебе, бабусю" В. Стольникова. До Львова театр приїхав на запрошення заньківчан з Івано-Франківська (місто-побратим Сургута), де відіграв сім вистав при "биткових" (театральний жаргон) аншлагах. Усю виручку за квитки передали у фонд дитячих лікувальних закладів! Чутки оперативніші за електронну пошту. І більш вірогідні. Стало відомо, що театр існує тільки три роки, всі актори пройшли два курси московських режисерів-педагогів Б. Голубовського та О. Кудряшова (музично-драматичний ухил), а їхнє навчання у столиці Росії повністю оплатило місто... Я трохи побоююся так званих молодіжних театрів, це забавка, доки актори не "вберуться в пір'я". Але ж Сургутський театр не репрезентує себе в такій віковій якості!..

Отже, Федір Михайлович Достоєвський, "Зневажені й скривджені", спогади у двох діях. Режисер Гарольд Стрєлков, учень унікального московського режисера Петра Фоменка. На сцені... тільки лікарняне ліжко, біля нього столик з ліками. Глуха стіна перегороджує в глибині сцену. Стіна, ніби жива -- "дихає" безліччю списаних аркушів паперу. Це нотатки, фрагменти майбутнього роману, може, якісь автографи чи затримана на згадку мить... Адже хворий -- письменник. У моменти особливо гострого спалаху пам'яті, емоційного струсу різко прорветься якийсь фрагмент стіни -- там минуле, звідти виходитимуть ті, з ким сплелося-переплуталося життя хворого. Його ім'я Іван Петрович, він увесь час буде з нами, ні на мить не покине сцену. Він дійова особа, оповідач, просто (!) спостерігач... Відомо, що в романі Іван Петрович наділений біографічними рисами Достоєвського (зокрема книжка, про яку неодноразово згадують персонажі -- це перший твір письменника "Бідні люди"; розголос, оцінки, реакція читачів -- усе вірогідно). Це все в емоційній пам'яті молодого актора, але ніяких історичних паралелей.

Заслуга режисера в тому, що жанр спогаду (досить вдячний і поширений) вирішується через особливості сприймання, оцінки і реакції ЛЮДИНИ МОЛОДОЇ. Усі події, трагічні, мелодраматичні, трагікомічні, пародійні, побачені молодими очима, пережиті молодим серцем... Ні на мить не розслабляється у дієвому процесі А. Мойсеєв. Розумні очі. Гранично сконцентрована воля. Якась благодатна енергетика милосердя. Джерело доброти. Г. Стрєлков рішуче відкидає у своїй виставі так звану "достоєвщину" -- смакування душевних зламів, усіляких прірв людської психіки, патології. Натомість він акцентує на тих поворотах сюжету, на тих персонажах, на тих колізіях, які давали привід самому Достоєвському говорити про "фейлетонність" свого раннього роману, який писався у пришвидшеному, навіть для цього письменника, темпі. Ця "фейлетонність" вирішується режисером як гротеск -- гостра зброя сьогоднішнього театру, яку часто вживають всує. Так він сміливо суміщає образ вульгарної садистки-міщанки Бубнової, яка зі смаком і несамовитістю тероризує нещасне дитя Неллі, і впливової представниці вищого світу Графині. За шкалою homo sapiens вони однакові. Як за відомим театральним афоризмом короля грають придворні, так і цих двох жінок грає оточення. Одягніть Бубнову в розкішну сукню -- і почне вона в салоні з крижаним апломбом віщати свої присуди-судження про літературу та інші делікатні "матерії". Знайома модель, чи не так? Зовсім молода актриса Ксенія Крейндель грає запаморочливо. Немає меж звірячості її Бубнової, і зовсім позамежна в своєму застиглому хамському "аристократизмі" і безапеляційності Графиня.

А візит князя Валковського (В. Кириленко) до Наташі, нареченої свого сина! Князь навіть не помічає, що з промовою, адресованою Наташі, він звертається до куховарки Маври. Він дивиться повз неї, автоматично промовляючи вишукані фрази. Мавра геть знічена таким перебігом подій. А оскільки її життєві імпульси, її кругозір -- в амплітуді самовару: ставити його чи подавати? -- викрешується комедійний ефект, що набирає "обертів" з кожною з'явою Маври, і актриса (на жаль, з недогляду упорядників рекламного матеріалу цієї дійової особи і, відповідно, прізвища виконавиці у програмці немає, так само "забули" і про Катю), відчуваючи реакцію залу, не стає її заручницею. Хороший знак!

Режисер, він же автор інсценізації, не тільки зберіг усі основні події роману, але й максимально використав багатство, властиве геніальному авторові. Елементи авантюрності (сьогодні ця якість поглинута "всемогутнім" жанром детективу) є в усіх романах Достоєвського. Таємниці петербурзького дна, фантоми петербурзьких сутінок -- у виставі це Маслобоєв, "приватний детектив" у сьогоднішній номінації. Легко й іронічно грає цю роль А. Хайдаров. Загадка, суть якої і так усім зрозуміла, але в цьому не хочеться признаватися! З'ява і зникнення з особливим пластичним шармом.

При всіх цих режисерських ескападах загальне емоційне тло вистави не нищиться. Відомо, що Достоєвського цікавив не поступовий розвиток людської психології, а її найяскравіші вияви в гострі, переломні моменти життя. І Неллі (Юлія Мацюрак), і Наташа (Наталія Демченко) живуть на сцені саме в таких ситуаціях. Неллі -- згусток болю. В одноманітній інтонаційній збудженості -- ритмічне накочування страждання. До знемоги. Це та знаменита "сльозинка дитини" Достоєвського, яка на терезах переважить вічне блаженство (згадувати про це сьогодні вважається мало непристойним -- хрестоматія, мовляв). Щодо Наташі, то як на мене, красивій і здібній актрисі Демченко бракує вічної "достоєвської" жіночої незбагненності, приреченості пристрасті.

І, нарешті, Альоша. Іван Косічкін -- без жодного перебільшення -- підкорив Львів (далі скажу про його роботу в "Лавочці" Гельмана). Альоша, син князя Валковського, юнак, для якого між "так" і "ні" немає жодної різниці. Підвладний миті, він поза нею не існує. Ті миті -- абсолют щирості й чарівності. Будь-які моральні дефініції тут просто безсилі. У сценах з Наташею і Катею ми з цими жінками, але й... з ним, з Альошею! З Актором! Схоже, і в глядачів захиталися ті дефініції!

Та Альоша вирішив переконати нас у протилежному. Він не якийсь там розбалуваний хлопчисько, він відчув свою причетність до високих ідей задля блага всього людства... Іван Косічкін раптом зосереджується, якось дерев'яніє від урочистості моменту, і без підготовки й попередження читає... послання Пушкіна декабристам, а потім розводить про якихось Льовіньку й Бореньку, в гуртку яких перемелюються на полову всі ті високі ідеї гуманності, прогресу... Альоша навіть не осягає смислу тих слів, тих ідей: головне, що він про них ГОВОРИТЬ. Це для нього синонім учинку. Але Альоші надовго не стає: знову Катя, знову "Пробач, Наташо", знову між двома щиростями і несилою зробити вибір, ну бодай замислитися.

Щодо вибору... Тут кнопкове переключення. Після Достоєвського -- Гельман. "Лавочка", на якій які тільки актори і в яких тільки театрах не сиділи! П'єса інтригувала поворотами подієво психологічного "маршруту", і часто бувало... ніяково за жінку, яка фактично шантажує чоловіка, котрий колись перебув з нею ніч, наговорив, наобіцяв, а потім зник. Тільки тут не треба сарказмів на адресу радянського соціуму і т. ін. Просто уявіть, чи СЬОГОДНІ середньостатистична жінка мучилася б тією проблемою? Чи була б вона уособленням гіркої самотності, як та (арт. Єлена Семко) відчужена й боязка, але така, що може дати відкоша парковому шукачеві пригод? Після "реального телебачення" й чемпіонату зі стриптизу таке уявити неможливо! Сьогодні сушити собі голову й страждати через якусь БАНАЛЬНУ нічну пригоду не сучасно. Мотлох минулого століття.

Для режисера-дебютанта Володимира Майтиченка зав'язка сюжету стала лише "відправним пунктом" дії, що рухається стрімко і дуже театрально несповідимими стежками кохання, його мінливості, його не завжди привабливими личинами, але кохання. Це контрапункт не тільки суто мистецький, але й часовий, і це надає виставі об'єму.

Єлена Семко в ролі жінки точна, тон її чистий, хитрощі простимі, у неї повне взаєморозуміння з партнером. Партнер же, Іван Косічкін, зробив з ролі пересічного паркового ловеласа -- без перебільшення -- шедевр. Мені не доводилося бачити актора, який би так віртуозно, так повноцінно проживав сценічне життя у паузах! Ці паузи -- не забудьмо тут про режисера! -- вибудовують, забарвлюють і рухають дію вистави. Кожна пауза -- явище рідкісне! -- "заповнювалася" оплесками глядачів. У тих паузах герой Івана Косічкіна обмірковує свою подальшу стратегію, щоб здолати спротив жінки, яка, звичайно ж, тільки комизиться, удаючи неприступну. Маневри його винахідливі, активні й цілеспрямовані, його "порадником" є... стовп зі встановленим на ньому динаміком: штурхнеш ногою -- "видасть" музику, так само й вимикається. Паузи наповнені пластичними "варіаціями", в яких і розгубленість, і розчарування, незнищенний оптимізм (і високий артистизм!). З небагатого арсеналу допоміжних засобів: сірники, цигарки, та сама лавка, динамік -- актор видобуває чудеса, як цирковий маг. Але то все до часу.

Припертий до стіни неспростовністю звинувачень (то вже не Жінка кпинить, то Життя заговорило), він (так називається персонаж) поступово скидає всі "павичеві пера" недолугого донжуанства, цинізму і постає людиною задавненої самотності, незагоєних ран зганьбленого кохання. І хто б із жінок, котрі сидять у залі, не залишив йому ключ від своєї квартири, щоби прийшов, коли стане зовсім сутужно?!! Чи прийшов, чи повернувся, бо, може, та робітниця з панчішної фабрики, і є його доля?

На превеликий жаль, не мала змоги подивитися "молодіжну тусовку" "Я люблю тебе, бабусю", де Іван Косічкін, за свідченням преси і колег, зіграв роль ватажка наркомафії Нарко, і зіграв на своєму рівні, який так заімпонував львівським глядачам. Не каюсь, молодому акторові шкідливі такі похвали. Серйозність, високий лет таланту Івана Косічкіна -- безсумнівні, а так звана "зоряна хвороба"... Вона в тих, що кладуть життя, аби вразити -- доки їхній час -- ще якимось нечуваним неподобством.

Гастролі Сургутського театру -- КУЛЬТУРНА ПОДІЯ в нашому місті. До речі, як повідомила директор театру Тамара Никифорівна Личката, всі гроші, виручені за три аншлагові вистави, переведено на рахунок Театру ім. Заньковецької на ремонт приміщення. Хоч би які не були відстані, але ми не втрачаємо надію на нові зустрічі зі славним молодим театром зі Сургута!









» 
АРТ-НОВИНИ
Анастасія КАНАРСЬКА
 
Для львівських театрів осінь таки перетворилась на час подорожей фестивалями чи просто на час фестивально-гастрольних поїздок.

Одні театри повертаються до Львова, інші -- вирушають у путь. А деякі, навіть не встигнувши по суті змінити речі у валізках, вирушають у дорогу далі.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Гвардія повертається 
  ·  Піскун зібрався до Львова 
Погляд
  ·  Пропорційність не пройшла 
  ·  Мерія в пошуках офірного цапа... 
Поступ у Львові
  ·  Віктор КІМАКОВИЧ: Хто кого заразив не відомо 
  ·  Студенти захищають ненароджених 
  ·  Охорона нам потрібна 
  ·  "Водоканал" освоює кошти 
  ·  Час для господарських питань 
  ·  Гудронська епопея 
  ·  Перемишляни без води 
  ·  У грудні буде тепліше 
  ·  Міліція заворушилась 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Мороз комбінує 
  ·  Хто захистить наші кордони 
  ·  Європа чекає на нафтогін "Одеса--Броди" 
  ·  Геї захистили Кірпу 
  ·  Українці вже не хочуть в ЄЕП 
  ·  Омельченко залишається 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Катастрофа міського порому 
  ·  Азербайджанські прозорі вибори 
  ·  Американсько-іранські справи 
  ·  М'яка посадка 
  ·  Хто керує світом? 
  ·  Контрабанда до КНДР 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Таксисти наїхали на уряд 
  ·  Дунай потече в Україну 
  ·  Інвазія на український ринок 
  ·  Банківські таємниці 
  ·  Тотальна корпоратизація 
Аналітика у Поступі
  ·  Останній шанс Тоні Блера 
  ·  Труба української геополітики 
Арт-Поступ
  ·  Свіжість погляду 
  ·  АРТ-НОВИНИ 
Духовний Поступ
  ·  Іван Павло ІІ приймає вітання 
  ·  Послання Синоду єпископів УГКЦ 
  ·  Про несправедливого суддю, митника і фарисея 
Спорт-Поступ
  ·  Ціна перемоги 
  ·  В очікуванні поєдинку Кличка 
  ·  Бронзовий "врожай" львів'ян 
  ·  "Дніпро" затопив "Гамбург" 
  ·  НОВИНИ СПОРТУ КОРОТКО 
Пост-Faktum
  ·  Неонові романтики 
  ·  КАЛЕНДАР