BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Дайджест.    Арт-Поступ.    Ї-Поступ.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
15 листопада 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  17:48 17-11-2017 -   У центрі Львова побудують церкву  
  15:13 17-11-2017 -   У Львові буде вулиця Яцека Куроня, але це не Стрийська  
  15:10 17-11-2017 -   На Львівщині стартує сезон полювання на зайців  
  14:46 17-11-2017 -   На Радехівщині затримали браконьєрів, що вполювали двох косуль  
  13:25 17-11-2017 -   У районному суді Львова вибухівки не знайшли  
Україна
  15:17 17-11-2017 -   Розробку спідньої білизни для жінок у ЗСУ відклали через критику  
  15:15 17-11-2017 -   Луценко каже, що справа у НАБУ стосується його сина  
  14:45 17-11-2017 -   Дніпровські лікарі рятують капітана поліції, що підірвався на міні  
  14:44 17-11-2017 -   Дощі зі снігом: якою буде погода на вихідні  
  13:38 17-11-2017 -   У Києві у ході весільних гулянь, сталося вбuвствo через необережність  
Світ
  15:19 17-11-2017 -   Польські кардіологи безкоштовно прооперували жителів Львова  
  15:8 17-11-2017 -   В італійській тюрмі помер колишній ватажок «Коза ностра» Тото Ріїна  
  10:57 17-11-2017 -   Саудівським принцам запропонували обміняти свої статки на свободу - ЗМІ  
  10:41 17-11-2017 -   В Японії залізнична компанія вибачилась за відправлення поїзда на 20 секунд раніше  
  10:17 17-11-2017 -   Німеччина – фаворит букмекерів на перемогу у Чемпіонаті світу з футболу  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Три театральні вечори
Богдана БОДНАР
 
Вечір перший

Як приємно пізнавати нові світи, радіти людському натхненню, осяянню і щирості людських почуттів! Мені ще досі здається, що все наснилось. Був перший жовтневий вечір, і не було якогось жагучого бажання піти в театр. Просто професійний обов'язок тихо нашіптував: "Треба піти в театр, адже ти ніколи не побуваєш в Сургуті, а , відповідно, ніколи не побачиш його театр." Це нашіптування спровокувало мене до подорожі в переповненій маршрутці і намагання зігрітись у холодному заньківчанському залі. Але мить -- і все забулося. Увага зосередилась на сцені, де в молочно-білому просторі на залізному ліжку молодий актор шукав спокою у неспокої людських голосів, які насувались на нього звідусіль: "Іван Петрович... Ваня...Іван Петрович..."

У цій какофонії звуків народжувалась розповідь Івана Петровича (арт. А. Моїсєєв), властиво, його спогади, і ми, глядачі, вирушали в подорож сторінками роману Ф. Достоєвського "Зневажені і скривджені". Глуха молочно-біла стіна, наче набухала листками паперу, в яких мала вміститись уся розповідь Івана. В якусь мить вона здавалась гнітюче-холодною, в якусь -- як найсвітліший дитячий спогад. Вздовж цієї стіни проходили герої оповіді, відсторонені, повернуті спиною до глядацького залу, лише акторський рух давав характеристику в найдетальніших нюансах героям. Осяяна сонцем (властиво світло було таким теплим, що творило ілюзію сонця) стіна оживала щасливими миттєвостями юності героя. Ось тендітна постать Наташі (арт. Н. Димченко) відірвалась від стіни і в мить опинилась біля Івана, поцілунок, як знак, як останній спогад про щастя юнацьких літ. Ще немає передчуття біди, ще все у передчутті щасливого майбуття -- попереду Петербург. І герой А. Моісєєва, як дзиґа, крутиться в просторі ліжка, яке тепер йому служить і каретою, і круговертю петербурзьких вулиць і каналів, і втілює його надію на здійснення нездійсненних мрій. Та раптом прорветься молочно-біла стіна і відкриється простір у світ минулий, і стануть ці двері вісниками болю і горя. Стіна розриватиметься під тягарем подій, оголюватиме в своїх нетрях таємниці петербурзьких домів, стане справжньою дійовою особою вистави. Режисеру Г. Стрєлкову дуже органічно вдалося поєднати психологічну акторську гру з відкрито-гротесковими образами, з цікавим пластичним вирішенням деяких сцен. Ця розповідь була такою відверто щирою в своїй основі, такою цікавою за театральною формою, що не хотілося шукати огріхів, а радше їх там майже зовсім не було. Актори не намагались грати вік, а відтворювали внутрішній стан своїх героїв. Тож у цій виставі можна було побачити приречено-трагічну Неллі у виконанні Ю.Мацюрак, з світлим дитинним поглядом, з різким пластичним вирішенням образу. А Олексій (І.Косічкін) -- красиве інфантильне дитя, недаремно, в пластичному вирішенні ролі актор неодноразово скрутиться у калачик, як немовля в утробі матері, такого неможливо не любити, такого неможливо в чомусь звинуватити. А гротесково-буфонадні Бубнова і Графиня у виконанні К. Крейдель! Неможливо не згадати і Маслабоєва (арт. А. Хайдаров), і лікаря (арт. В. Мещангіна), і Князя (арт. В. Кириленка). А режисер вистави Г. Стрельков, який є водночас автором інсценізації і сценографом, зумів створити виставу точну за малюнком і за змістом, зберегти основні теми роману Федора Достоєвського і зосередити глядацьку увагу протягом трьох годин на сценічній дії. Такого вже давно не було в нашому місті.

Вечір другий

Виявляється, в Сургуті є багато грошей. Точніше, є люди, які здатні замовити виставу і повністю її проінвестувати. Місто, яке існує в певній фінансовій стабільності, несе на собі певний тягар цієї стабільності. Тут процвітає наркоманія. І властиво цій темі присвячено чи, точніше, замовлено на цю тему виставу. Це відверта агітка, яка розповідає про те, яке зло наркотики і як важко вирватися з їх полону.

П'єсу "Я люблю тебе, бабусю" написав сургутський журналіст В. Стольніков, який намагався вкласти у свій твір все, що торкалось цієї дражливої теми. Режисер вистави А. Горбань, випускник Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, а нині -- режисер московського театру імені Вахтангова, зумів використати енергію молодих акторів на всі сто відсотків. І майже ірреальна історія про бабусю, яка не відомо, чи справді існувала, чи була лише плодом знищеної наркотиками свідомості, набувала реальних образів і била реальним болем юнь у глядацькому залі. А вона слідкувала за кожним кроком на сцені не через залякування художнього керівника театру імені Марії Заньковецької і страх бути вигнаною з залу, а через розуміння і співпереживання з людьми на сцені. Ритм вибивався чітко і стрімко, слова летіли в зал весело, але щеміли болем: "Нас, наркоманів, ніхто не любить"... Герої вистави вмирали естетськи красиво, але від того ще більше боліла їх смерть. Історія двох дівчаток десь напередодні повноліття: однієї -- сироти, другої -- з пристойної родини, які знайшли в собі сміливість боротися зі своєю бідою, хоча фінал вистави так і не дав кінцевої відповіді чи відкритого хепі енду. Все на вістрі ножа. У шалених ритмах і піснях майже бардівських. Приємно було пізнавати вже знайомих з попереднього театрального вечора акторів і переконуватись, що це не було випадкове попадання в роль, а перед нами актори, гнучкі в своїй внутрішній структурі, надзвичайно пластичні і органічні, які знають межу в своєму зовнішньому малюнку ролі і не опускаються до вульгаризації. Наприклад, Жанна у виконанні Н. Димченко -- роль гротескова, з яскравим зовнішнім малюнком і глибинним внутрішнім підтекстом. Лікар і вбивця водночас. А владар над владарями Нарко у виконанні І. Косічкіна! Яка точна зваблива пластика! Такий примусить спробувати наркотик навіть ангела. Він простягне лизунець (саме він асоціюватиме у виставі наркотик), і цей лизунець оживе червоними прожилками крові на приречених (лазерні промінці так швидко спалахуватимуть на обличчях, тілах, вони ще раз підкреслять уміння акторів працювати синхронно, злагоджено, непомітно для стороннього ока).

Ось така проста асоціативність від дитячого задоволення до смертельного. Ю. Мацюрак ще раз вразила своєю відкритістю до світу, умінням моментально переходити від емоційно-зривного стану до пластики агітки. Завдяки її відкритості якось легше сприймається прихід цієї дивної бабусі (арт. С. Убська), такої реальної у своєму затишному ретро-світі, який вимріявся дівчинці, що не пізнала у своєму житті любові. Бабуся, яка так штучно притягнена до назви вистави, зрештою, як і алогічна її змісту, несподівано стала оберегом у цій агітаційно-чіткій п'єсі зі щирими акторськими роботами.

Вечір третій

Ця вистава була приречена на успіх, адже була третьою, і театр встиг знайти у нашому місті щирих прихильників. Та й п'єса Гельмана "Лавочка" за радянських часів гралась, мабуть, у кожному обласному театрі. Як на мене, дивним видавався вибір п'єси, яка несе в собі всю соціальну проблематику радянського суспільства. Мабуть, думалось, ностальгія за безкраїм радянським простором замучила.

Вистава почалася несподівано прогнозовано -- гімном СРСР, дехто зірвався на рівні ноги, виструнчився. Все! Хотілося втекти на край світу! Але за мить все змінилося. Можливо, гімн просто був фоном чи шоковою режисурою, чи введенням у ритм праці радіо, яке починало своє життя з гімну, а далі чергувало естраду з класикою. Адже частиною декорації був динамік радіо, який замовкав чи працював від активного втручання людської руки чи ноги. Далі всі асоціації з баченими виставами "Лавочка" завершувались.

Хоча, може, й ні. Адже на сцені таки традиційно стояла лавочка, але не було соціально-актуальних сцен. Була історія любові для двох, тобто окремо для кожного. Він (Іван Косічкін) в першу мить -- неперевершений ловелас, як у нас кажуть, без олії в голові. А згодом -- надломлена особистість, незважаючи на зовнішню успішність, внутрішньо самотня людина, яка шукає кохання і... не знаходить його. Іван Косічкін -- актор універсальний. Він сидітиме на лавочці, куритиме цигарку, чекатиме Її (Олену Семко), невідомо про що думатиме, а ...зал вибухатиме оплесками! Його по-дитячому наївні щирі очі вміщатимуть неосяжну палітру почуттів, яку, здавалось би, не можливо відтворити на сцені. Його пластика органічно змінюватиметься від емоційного стану героя. Ось він пронесеться по сцені на руках і викрутить колесо, а через мить його тіло переповниться злістю, і пластика втілюватиме агресію щодо його візаві, ще через мить він закружляє в екстравагантному танку з її екзотичними босоніжками чи прогримить шлягером з тамтого життя "І снітса мнє нє рокот космодрома..." Він хапатиметься за надію любити, ховатиметься за безконечною кількістю імен... Льоша... Юра... Федя... Яке ж справжнє? За паспортом наче Федя. Та чи здатні паспортні дані вмістити стан душі? Він шукатиме в Ній захисту, як мале дитя. Вона ж у виконанні Олени Семко буде справжнім прообразом самоти з панчішної фабрики, яка все-таки вірить і сподівається, майже за нашою Лесею...

Ця вистава стала режисерським дебютом Володимира Матийченка. Гарний початок!

P. S. Як швидко минули три вечори! Як жаль, що їх лише три! У репертуарі театру "Веронська історія" (за мотивами п'єси "Ромео і Джульєтта" В. Шекспіра і "Вестсайдської історії" Л. Бернстайна), "Декамерон" Д. Боккаччо, "Вечір російських водевілів", "Фізики" Ф. Дюрренматта, "Чудо святого Антонія" М. Метерлінка...Театру лише три роки. Його актори отримали добру освіту, більшість із них закінчило курс Петра Фоменка. У Сургуті знайшлись меценати, які оплатили цій талановитій молоді навчання. Можна лише собі уявити, яким буде репертуар цього театру через кілька років! Хочеться вірити, що львівський глядач матиме змогу хоч час від часу слідкувати за його творчим ростом.









» 
АРТ-АНОНС
 
У п'ятницю, 10 жовтня, о 18 годині у Львівській опері відбудеться довгоочікувана зустріч колишнього львів'янина 71-річного Войцеха Кіляра із родинним містом у -- як це вказано в афішах -- "надзвичайному симфонічному авторському концерті". Разом із сучасним польським композитором Войцехом Кіляром, який зажив світової популярності завдяки співпраці з кіноіндустрією, до Львова приїдуть піаніст Вольдемар Малицький та дириґент національного симфонічного оркестру Польщі Антоніо Вітт. У програмі звучатиме славнозвісна "Орава" Кіляра, яку вже могли чути львів'яни, а також Фортепіанний концерт, "Косьцєлец 1909" та "Кшесани".
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Переворот на ЛТБ 
  ·  Перший бій Грищенка 
  ·  50 тисяч за голови злочинців 
  ·  Кость БОНДАРЕНКО: Політичне протистояння вигідне насамперед Кучмі 
Погляд
  ·  Честь і гроші 
  ·  Форум для галочки 
Поступ у Львові
  ·  Церква йде на схід 
  ·  Буняк поза обвинуваченням 
  ·  Відставка через інфекцію 
  ·  Шендрик і далі в лікарні 
  ·  Локальна перемога "НУ" 
  ·  Миротворці готуються 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Есдеки купляють Ющенка 
  ·  Україна змінює послів 
  ·  Найшла коса на камінь 
  ·  Вільне слово Піскуна 
  ·  Кучма "відкосив" 
  ·  Реґіони -- молоді 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Вибори по-російськи 
  ·  Американці не здадуть Ізраїль 
  ·  Андропову від Путіна 
  ·  Проти повороту рік 
  ·  Головний біль поляків 
  ·  Рейд свободи 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Бюджет -- чорнобильці: хто кого? 
  ·  НБУ стає жорсткішим 
  ·  Вугільна промисловість помирає 
  ·  Європейці оцінили Ан-140 
  ·  НОВИНИ ЕКОНОМІКИ КОРОТКО 
Дайджест
  ·  За межею дипломатії 
  ·  Жорсткі кордони 
  ·  Візи проти горілки 
Арт-Поступ
  ·  Три театральні вечори 
  ·  АРТ-АНОНС 
Ї-Поступ
  ·  Отто фон Габсбурґ: Україна також належить до Середньої Европи 
  ·  Зауваги щодо центральноевропейської ідентичности 
Спорт-Поступ
  ·  Втрачене "золото" українців 
  ·  status quo фаворитів збережено 
  ·  Чемпіон - не означає олімпієць 
  ·  Неприємний сюрприз ТВД 
  ·  Перегони за нагородою 
  ·  НОВИНИ СПОРТУ КОРОТКО 
Пост-Faktum
  ·  Місто Юрія Дрогобича 
  ·  КАЛЕНДАР