Місто обласного значення Червоноград має вигідне географічне розташування. Враховуючи добре розвинену транспортну мережу (автотрасу Львів-Ковель-Брест, асфальтованi шляхи Белз-Червоноград та Радехiв-Червоноград, залізниці Львів-Ковель та Червоноград-Рава Руська), близькість до кордону, вiльнi промисловi примiщення з пiдведеними комунiкацiями, наявнiсть iнфраструктури та квалiфiкованих трудових ресурсiв, місто стає вигiдним для розвитку інвестицій у виробництво та сферу послуг.
Сучасний Червоноград роздiлений заплавою на старе (давнiшня назва Кристинопiль) та нове мiсто (побудоване в зв'язку з розвитком вугiльного басейну), що з'єднуються дамбою. Вiддаль до Львова -- 73 км, до Сокаля -- 9 км. Мiськiй радi пiдпорядковано селище мiського типу Гiрник та місто Соснiвка.
Населення Червонограда на початку 2003 року становило 70,1 тисячі жителів, міста Соснівки -- 11,8 тис., селища Гірника -- 2,9 тис.
Територію на берегах Бугу, Солокії та Рати було заселено давно. В 1692 році Фелiкс-Казимир Потоцький, який став воєводою Кракiвським i коронним гетьманом Польщi, заложив на частинi земель села Новий Двiр мiстечко, яке назвав на честь своєї дружини Кристини Любомирської, -- Кристинопіль.
Намiр заснувати нове мiсто на цих землях виник у родини Потоцьких значно ранiше, тому що вже в 1609 р. Потоцькі побудували на цих землях костел Святого Духа i монастир. Другою спорудою мiста став палац, закладений в 1691 р. Вiдомо, що дерев'яний костел простояв недовго i згорiв. На його мiсцi син Фелiкса-Казимира Потоцького Юзеф у 1703 р. будує новий мурований костел, який у 1988 році в зруйнованому виглядi було передано православній громадi церкви св. Володимира, яка його відбудувала.
Навколо палацу i костелу почало рости мiсто, споруджувалися приватнi будинки, якi в тi часи будували з дерева. Славитися Кристинопiль почав відтоді, як тут осiв син Йозефа Потоцького Франц-Салезiй Потоцький -- воєвода Київський, один з наймогутнiших у тi часи магнатiв польських. Жив Селезiй Потоцький у прекраснiй резиденцiї, збудованiй 1736 року на мiсцi старого палацу. В своєму маєтку вiн тримав власне вiйсько, яке складалося з пiхоти, кавалерiї i артилерiї. Поруч з палацом Потоцьких розташовувалися костел Святого Духа i монастир бернардинiв, якi за своїм стилем були близькими до архiтектури палацового комплексу.
Останньою фундацiєю Франца-Салезiя Потоцького в Кристинополi була церква святого Юра i монастир Василiанів. Ця будiвля завершила формування центральної частини мiста. Церкву i монастир зводили за проектом архiтектора I.Зальнера i поєднували риси пiзнього бароко i класицизму. Зовнiшнiй вигляд i внутрiшнє планування пiдкреслювали їх приналежнiсть до схiдного обряду.
Пiсля подiлу Польщi в 1772 р. Кристинопіль разом з усією Галичиною вiдiйшов до Австрiї. Потоцькi залишають Кристинопiль, i вiн переходить у володiння австрiйського уряду в кiнцi ХVIII ст. Вiдомо, що до середини XIX століття у мiстi було четверо господарiв. Це позначилося на становищi мiста: воно занепадає. За даними перепису населення 1869 року, в містечку було 3250 жителів, а в 1900 році -- 3592, з них 460 греко-католиків та 2672 юдеї. У 1878 році було збудовано гостинець Жовква-Кристинопіль, а в 1884-му -- залізницю Рава Руська-Кристинопіль-Сокаль.
Пiд час І Свiтової вiйни містечко було дуже знищено, пошкоджено i замок Потоцьких, в якому солдати повиривали дверi, вiкна, порозвалювали печi, комини, сходи. 19 вересня 1939 року Кристинопiль без бою зайняли нiмцi. Частину старого мiста, де жило єврейське населення, було спалено, а 90% жидівських сiмей покинули мiсто. Радянсько-німецький кордон до 22 червня 1941 року проходив повз містечко вздовж річок Західний Буг і Солокія. Пiд час II Свiтової вiйни частина вихідцiв з Кристинополя влилася в ряди УПА i вела боротьбу як проти фашистських поневолювачiв, так i проти польських озброєних загонiв. У липнi 1944 р. Радянська Армiя, вибивши невеликий нiмецький гарнiзон, звiльнила Кристинопiль. Однак місто перейшло до Польщі, і знову повз нього проходив кордон, тепер вже польсько-радянський. 15 листопада 1951 року було укладено нову угоду з Польщею про обмін Забужжя з Белзом, Варяжем та Кристинополем на район Устрик Долішніх. Кристинопiль увiйшов до складу Української РСР i був перейменований на Червоноград.
Основою, на якiй почав розвиватися радянський Червоноград, стали розвiданi поклади кам'яного вугiлля. В 1950 році розпочалося будiвництво шахт. Основною робочою силою, яка зводила шахти i будувала Червоноград, були мiсцевi та жителі з навколишнiх сiл, шахтарi Донбасу, що приїхали допомагати. Вони й стали основою робiтничого люду мiста. Все паливо, добуте важкою працею гiрникiв, йде на потреби енергетичного комплексу областей Захiдної України. Поряд з вуглевидобутком, який безумовно визначає промислове обличчя Червонограда, в мiстi розвинена легка промисловiсть.
У 1990 році в Червонограді вперше в Україні було демонтовано пам'ятник Лєніну, на кілька місяців раніше ніж у Львові. Ще в 1988 році тут було створено осередок Товариства рідної мови ім. Тараса Шевченка, а в 1989 -- Народного Руху України.
До радянських часів гербом Кристинополя був родовий знак Потоцьких "Пілава" -- в лазуровому полі срібний п'ятираменний хрест.
Герб Чевонограда було затверджено в 1976 році. Це щит, перетятий червоним і чорним, з лазуровим поясом. У першій частині одна, а в поясі -- дві рубінові шахтарські вагонетки. В другій частині -- дві золоті гілки папороті. Вагонетки -- символ економіки міста та його розташування при злитті трьох рік: Західного Бугу, Солокії і Рати. Згодом червоно-лазурові барви УРСР замінили на синьо-жовті.
У 1994 році було затверджено герб міста Соснівки --- у золотому полі білка червоної барви, у чорній главі схрещено два срібні гірничі молоточки, обабіч яких по золотій сосновій шишці. Білка є представником місцевої фауни. Золоті шишки вказують на назву поселення, а чорний колір і гірничі молоточки -- на вугільну промисловість.
Більше інформації про Червоноград можна дізнатися з інтернет-сторінки http://www.chervonograd.com.ua/. За цією адресою також можна почитати міську газету "Новини Побужжя". |
