|
|
|
|
Листи у Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Добрий день, пане Обсерваторе! |
|
|
| |
| |
Поділяю Ваші погляди стосовно того, що відбувається в нашій державі. Все це сумно і що далі, то невтішніше. Але я хочу поділитися з Вами, всупереч цьому, позитивними враженнями від гарної події, що відбулася нещодавно у Києві. Це сольний концерт Тараса Чубая в палаці "Україна" за участю оркестру "Віртуози Львова" та "Пікардійської терції".
Можу сказати впевнено -- це був найкращий концерт, на який я коли-небудь ходила за 19 років свого життя. Реакція вщерть заповненого залу є підтвердженням цьому.
Першу частину концерту, в якій звучали досить складні твори, зал сприймав стриманіше, хоча не приховував свого захоплення, супроводжуючи кожну пісню щирими оплесками та вигуками "Браво!". Щодо другої частини, що була присвячена Володимирові Івасюку, то публіка, особливо молодь, не стримувала своїх емоцій, і кожна пісня починалась і закінчувалась бурхливими оваціями. Потім була "Вона" і публіка шаленіла, адже ця пісня стала візитною карткою "Плачу Єремії", її знають і люблять навіть "кієвлянє", що надають перевагу "Нашому радіо". А коли Тарас Чубай "втяв" позапрограмну "Лента за лентою" -- зал просто вибухнув. Я навіть не сподівалась, що буде така реакція, думаю, що і сам Тарас Чубай був трохи вражений. Яке то відчуття, коли весь зал співає повстанську пісню!
Хтось гукнув: "Слава Україні!", а зал: "Героям слава!". Останньою піснею була знаменита "Шабелина", яку Тарас Чубай виконував на біс і яку публіка співала, стоячи.
Побувавши на такому концерті, хочеться вірити, що ще не все втрачено і що ми знов не "розбіжимося по зрусифікованих містах", і не станемо пасивно нарікати на тяжке життя, а будемо всі і кожен зокрема щодня боротися за те, щоб воно змінилося на краще, а наша держава стала справді вільною, суверенною, демократичною, незалежною і дійсно українською.
З повагою, студентка НПУ ім. М. П. Драгоманова Горбатюк Христина |
|
|
|
|
Якби я був Татуськом |
|
|
| |
| |
Гм... Звучить так солодко і спокусливо, але водночас дуже легко і нереально. Проте, якби я був Татуськом, то:
1. Був би вітцем-диктатором, якого б любив-ненавидів увесь народ. Лише так українців, з їхнім менталітетом підкореного й слабодухого, можна привести до якогось мінімального порядку.
2. Зберігав би добре обличчя корупції (до речі, це радив робити ще сам пан Черчілль) і крав би в держави зовсім небагато. Так, на прожиття і дачу десь у Карпатах.
3. Просування вверх щаблями кар'єри зробив би залежним від знання української мови. Відповідно, що краще знаєш мову, то більшого можеш досягти. Кращого стимулу для вивчення мови придумати неможливо. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Шановний пане Юзю! |
|
|
| |
| |
Мені вже 70, тож -- ніяких перспектив Татуськом стати, але висилаю свою писанину з надією, що може підійти після певної обробки. Буду щиро вдячний.
Як би я Татуськом став,
Ночей би не досипав,
Сили б тратив до знемоги,
Щоб мій нарід став на ноги. |
| Детальніше>> |
|
|
|
