|
|
|
|
Літературний Поступ »
ПРЕЗЕНТАЦІЯ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Сезон "Маліни" |
|
|
| Юрко ПРОХАСЬКО |
| |
Днями дещо скоротився мій особистий, себто суто уявний, але для мене яко для перекладача, втім, від того не менш болісний "список ганьби." Він складається зі самих браків українських перекладів важливих -- знову ж, на мою думку, -- книжок, без яких геть неможливо обійтися, та й навіщо?
Кілька-бо тижнів тому українська перекладацька культура врешті надолужила одну з найбільш кричущих своїх залеглостей. І водночас виконала одну з найгоноровіших повинностей. З'явився переклад роману Інґеборґ Бахман "Маліна". Ця книжка, що вперше з'явилася німецькою мовою ще 1971 р., понад три десятиліття зяяла дошкульною прогалиною в нашій ґерманістиці. Тим часом роман цей є одним із найпринциповіших творів німецькомовної літератури ІІ пол. ХХ сторіччя, і часова віддаль лише увиразнює його значення.
Його авторка, австрійка Інґеборґ Бахман (1926-1973), належала (поряд зі, скажімо, Паулем Целяном і Г.-М. Енценсберґером) до грона тих літераторів, котрі наприкінці 1940-х -- на початку 1950-х рр. писали наперекір зневірі німецької культури і зневірі в німецькій культурі, в повоєнну "годину нуль". Це вони своєю поезією винаходили нову, можливу "після Освєнціма" (за Т. Адорно), мову, надаючи їй нового дихання і нових інтонацій.
Ці неймовірно інтенсивні інтонації, поєднані з граничною концентрацією сенсу, стали притаманними рисами і для прози Бахман, що, безперечно, становить неабиякий виклик для перекладача.
Цей виклик кілька років тому прийняла знана львівська ґерманістка-літературознавиця Лариса Цибенко. Рамцями її віртуозному перекладові слугують її ж проникливе переднє слово і лаконічні ерудовані коментарі.
Роман "Маліна", незмінно вишукано дизайнований Влодком Костирком, з'явився друком у видавництві "Класика" під орудою ще одного неговіркого але продуктивного львівського Влодка -- Дмитерка. Переклад і видання книжки підтримали Австрійська спілка культури у Відні і Українсько-австрійське бюро співпраці в галузі науки, освіти і культури у Львові.
На презентацію української версії найголовнішого твору класика австрійської літератури Інґеборґ Бахман, що відбудеться цієї п'ятниці, 26 вересня, о 17.00 у приміщенні Австрійської бібліотеки за адресою -- вул. Лисенка, 14, третій поверх -- запрошені всі охочі.
Невелика ж каста ґерманістів і величезна верства читачів сподіваються від перекладачки подальших інтерпретацій Бахманівської прози. |
|
|
|
|
Оксана ЗАБУЖКО: Я себе не дозую |
|
|
| |
| |
|
Вона НЕ знає, як викликати переконливі почуття. Вона їх провокує несвідомо. Вона -- Жінка, та це ще не межа її вміння бути, поетеса -- це також не найвище осяяння: Якщо це не любов, / То -- в міжбрів'я-упала-звізда, / Що прошила поздовж, / Не зоставивши більше нічого. / Якщо це не любов -- / Весь наш світ не од Бога. (...) Од такої тоски / Починають родити піски, / Од такої жаги / Переходять ріку береги, / І гора з горов / Ізійдуться, як пальці рук... / Якщо це -- любов, / Все колишнє -- порожній звук. Вона -- польова бестія, ім'я якої можна назвати тільки тоді, коли побачиш кволі нещасні створіння, не здатні ні на ніжну ненависть, ані на міфічну любов. Художник, який малює її обличчя, досі не зрозумів, що намалював себе. Той, хто дивиться на її портрет, впізнає красиве божевілля, яке міниться яскравим перламутром енергії, що розриває слова, але такої, котра хапає думку, ідею, образ... Щоб запалити вогонь у тому, в кому слова тліють. Розмова -- з Оксаною Забужко. |
| Детальніше>> |
|
|
|
