BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Дайджест.    Арт-Поступ.    Ї-Поступ.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
23 вересня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Ї-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Европа: виклик культурі
Жан Марі ДОМЕНАК
 
Умираю разом з Европою!” - вигукнув Жозеф де Местр 1819 року. Відтоді минуло понад сто сімдесят років, і тепер можна сказати, що наскільки де Местр і справді вмер, настільки Европа, незважаючи на численні спроби самогубства, жива як. мабуть, ніколи раніше. Доля Европи наводить на гадку велике кохання: пізнаємо його, аж допіру завдасть воно нам справжнього болю.

Немає єдиної европейської культури. Колись, звісно, вона була, але - як той боґуміл, що звелів написати на своїй могилі: “Ледь тільки розпочав я бути, як припинив буття” - ця культура, яка розвинулася біля самих джерел, заки Европа поділилася на незалежні держави, зникла, поступившись місцем великим національним культурам, аби згодом відроджуватись у коротких проблисках, із яких найпрекрасніший утворив коло юдейсько-чесько-ґерманської культури в 1880-1930 роках. Ці реінкарнації можна, мабуть, порівняти з отямленням під час тривалої аґонії. Я згідний бачити у них доказ непоборної вітальности, що можна порівняти з розвитком рослини, яка проростає із землі навіть після найлютішої зими. Чи сприятиме цьому відродженню ослаблення національної держави? Мова тут ще не про европейські культури, а лишень про культури Европи, кожна з печаттю власної окремішности, але водночас покликані знову - через спільну долю - стати европейськими. Невідомо навіть, чи будуть вони спроможні керувати цією спільною долею, у створенні якої кожна з них усе ж по-своєму бере участь. А метою є утворення могутньої співдружности народів із застосуванням інституціональних процедур і форм досі безпрецедентних.

Перехід від національних держав до Европи як спільноти, аж ніяк не є чимсь очевидним, особливо для Франції - найстаршої, а разом з тим країни, що, за винятком похмурих 1940-1944 років, розвинула і втілила в життя відкриту на світ культуру, завдяки чому уможливила інтеґрацію мільйонам чужоземців, що ховалися тут від політичних чи расових переслідувань.

Ідею “зденаціоналізовуваної” Европи однозначно відкинув Дебре. “Федеральні структури тут, на Землі, завжди більше потребують Неба, ніж монолітні держави”. Справді, федералізм передбачає: те, що єднає народи у федерацію, є союзом вищого порядку, принаймні - в історичному сенс, - давнішим аніж самі ці народи. Якщо союз світський, то, звичайно ж, його нав'язує найсильніший народ чи вивищена понад иншими культура. В результаті федералізм може обирати лише між двома його формами: імперською (Наполеонівська, Австро-Угорська та Російська імперії), або ж формою, яку сьогодні розробляє Европейська спільнота, тобто ринком 320 мільйонів споживачів, які за підвищення рівня життя згідні відмовитися від національної суверенности. Отже, це позбавлений духу та спільних планів конґломерат ділових інтересів, а тому нездатний виробити власну волю й культуру; згромадження пасивних суб'єктів, що не змогло б репрезентувати нічого, окрім тріумфу матеріальних благ... Це було б поразкою національної ідеї, яку сформулювала французька революція: “Немає автономії одиниці без її приналежности до загалу”. Инакше кажучи, це був би похорон єдиної - першої з часів золотого віку атенської цивілізації - нагоди розвивати водночас і громадянську гідність, і свободу спільноти; це було б запереченням европейської культури та джерел її духу.

Це тривожне повернення до фундаменталізму, до “племінних структур” - явище, засновки якого проаналізував Мішель Мафезолі - відбувається на наших очах. Чи означає це, як твердить Дебре. “тріумф християнства над республікою”? “Постнаціональна держава скидатиметься, можливо, на скомп'ютеризоване середньовіччя, але світською вона, напевно, не буде”. Це твердження слушне щодо деяких мусульманських країн (насамперед Ірану), де поразка втілюваного на совєтський кшталт соціалізму потягнула за собою занепад проґресивних ідей, що живилися мітом про світову революцію. А все ж, здається, Европа настільки відійшла від християнства, а також юдаїзму, що повернення релігії в її інтеґруючій, агресивній формі буде марґінальним явищем. Провал проґресивних і революційних ідеологій, а також спад зацікавлення політикою призводить до того, що цьому явищу приписується надто велике значення. Зрештою, Дебре підкреслює, що світськість держави зумовлена Євангелієм, такої ж думки притримуються численні християни. Щоправда, кардинал Люстігер хотів би впливати на процеси розвитку Французької Республіки, а Іван Павло II мріє про християнську віднову в посткомуністичній Центральній Европі, - але все це залишається тільки марною надією, збудженою деякими заявами польських єпископів. Навіть у самій Польщі, де народ дуже міцно прив'язаний до віри, на чолі уряду стоїть людина, що в складний час висловлювала свої атеїстичні погляди.

Та й Ален Фінкелькро застерігає перед загрозою “ліванізації” Франції в інтеґрованій Европі. Він протиставляє французькій концепції нації - згідно з якою, належність людини до нації не дана, а залежить від свідомого суверенного вибору цієї людини - “сукупність замкнутих угрупувань”, тобто ситуацію, до якої неодмінно призвів би розрив національних зв'язків. І справді, виглядає на те, що французи щораз дужче розриваються поміж масовою космополітичною культурою і малими релігійними чи реґіональними угрупованнями. Про яку асиміляцію може бути мова, якщо й так у всьому світі слухають одну й ту ж музику, ті ж самі пісеньки, дивляться на ті самі картини? З тієї хвилини “французький тиґель” перестав би діяти, а кількадесят національностей, що тут живуть, могли би перегрупуватися і жити собі в повній ізоляції; адже країна, що втратила свою ідентифікацію, не має змоги формувати ні громадянську позицію, ані привабливий стиль життя; бо ж обидва ці чинники творять механізм, що сприяє інтеґрації чи принаймні адаптації національних меншин у США.

Я беззастережно сприймаю висновки, що з цього приводу зробив Фінкелькро: “Пришвидшувати процес перетворення політичної діяльности на адміністративну, громадянина на споживача, а міцно пов'язані з безліччю мов культури на спектакль типу “світло і звук без меж” - це те саме, що вбити дух Европи. Фундаментальне питання звучить так: що зосталося від Европи зараз, коли настав її час?”

Однак основна проблема не в тому, що залишилося від Европи, а чим вона може стати в майбутньому. Чи почне відроджуватися, а чи зруйнує її розрив між тенденцією до уніфікації культури та економіки й ізоляціонізмом етнічних груп, релігій та субкультур? Принаймні ослаблення Франції як держави, а також нові технічні, економічні та політичні обставини під загрозою повної марґіналізації розвернули нас у напрямку побудови Европи. Чи Дебре й Фінкелькро пропонують инший шлях? Здається, ні Приєднуюся до них не без спротиву, а навіть не без певного жалю, але гадаю, що надійшла мить, коли ностальгія мусить поступитися місцем волі перетворення необхідності на присуд долі.

У мене є глибоке переконання: культура, яка дала людині національну самосвідомість й вивела людство зі “стану незрілости” (Кант), не може згодитися з діаґнозом, що тим самим вона вичерпала всі свої можливості. Ми переживаємо зараз кінець “кінця історії”, який був екзальтованою абсурдною мрією Карла Маркса. Але народ не є кінцем історії, як не був ним і пролетаріат; він не міг би спричинитись і до кінця Европи, бо це таки вона придумала історію.

Переклав Олег Король









» 
Духовні основи Европи
Франц Кардинал Кьоніґ
 
1976 року в Аахені европейську нагороду було присуджено бельгійському державному діячеві Тіндемансові. У подячній промові-відповіді політик сказав: “Упродовж чотирьох століть Европа говорила від імені усього світу, тепер же - мовчить”. Ось як окреслив лавреат історію Европи, і опосередковано, з погляду повоєнних часів, поставив питання про її духовну цілісність.

Я все ж таки запитую сьогодні: яка Европа мовчить?

Чи нинішня, поділена - себто Европа “Спільного Ринку”, Европейської Ради, Західна Европа НАТО, чи Східна Европа Ради Економічної Взаємодопомоги? А може це - велика Европа, що простягалася колись від Атлантики до Уралу? Можливо, оте мовчання Европи означає, що вона засумнівалася в собі або що її поглинула світова цивілізація. Адже саме про таку світову цивілізацію була мова на Тегеранській конференції. У декларації, що її підписали Рузвельт, Черчілль і Сталін, йдеться, зокрема, про те, що треба прийняти всі країни, “великі чи малі, до великої родини демократичних держав”. Себто на Тегеранській конференції йшлося про світову родину, в якій европейські держави беруться до відома лише як історичний факт.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Ющенко нарощує м'язи 
  ·  Кучму прийняли в ООН 
  ·  Форум не за горами 
Погляд
  ·  ЄЕПівці пояснюють свій вибір 
  ·  Переконливий реванш Штойбера 
  ·  Російські списки вже готові 
Поступ у Львові
  ·  Микола ГАБРЕЛЬ: У Львові невідповідно дороге житло 
  ·  Пам'ятники шукають господаря 
  ·  Кінний маршрут прижився 
  ·  Уточнення 
  ·  "Генеза" відкриває двері 
  ·  "Водоканал" каратиме 
  ·  Гудима проти контрабанди 
  ·  Про сиріт пам'ятають 
  ·  Погрози породжують погрози 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Убивць Александрова арештовано 
  ·  Президентський старт Хорошковського 
  ·  Порошенко під вогнем 
  ·  Новий проект Гавриша 
  ·  "НУ" роздвоїлася 
  ·  Тимошенко погрожують 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Новий замах на місію ООН в Іраку 
  ·  Пітер чекає на другий тур 
  ·  nASA повертається до старого 
  ·  В Японії змінився уряд 
  ·  День без автомобіля 
  ·  Порятунок кенгуру 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Гривня залишиться стабільною 
  ·  microsoft занепокоївся 
  ·  Ціни на продукти зростуть 
  ·  Мінфіну бракує грошей 
  ·  Ґейтс проти малярії 
Дайджест
  ·  Британське відлуння справи Ґонґадзе 
  ·  Насіння добробуту 
Арт-Поступ
  ·  "Контрасти": темрява і світло музики Шнітке 
  ·  Чарт-review 2 
Ї-Поступ
  ·  Европа: виклик культурі 
  ·  Духовні основи Европи 
Спорт-Поступ
  ·  "Золота осінь" по-львівськи 
  ·  Зірки запалюють Москву 
  ·  "СКА-спідвей" рідний трек не допоміг 
  ·  "Динамо" гасить "Зірку" 
  ·  Берд залишається чемпіоном 
  ·  Ліміт поразок вичерпано 
Пост-Faktum
  ·  Ідеальне місто Жовква 
  ·  КАЛЕНДАР