Бувають міста, навіть не міста, а населені пункти, в яких дороги -- це просто спосіб чимось заповнити вільну площу. Є у них, звісно, і функціональне призначення -- давати прихисток автомобілям, але використовуються вони за ним рідко. Так, що навіть повільна качка з усіма своїми каченятами може перетнути дорогу, не будучи потривоженою раптовою появою авто. До таких доріг ставляться без потрібної обережності та поваги, а підземні переходи, які подекуди були побудовані з перспективою на кращі часи, найчастіше виконують роль безкоштовних туалетів.
Є інші дороги, якими машини сновигають безперервним потоком. У великих містах, де рух транспорту досить напружений, є два види громадян: двоногі та чотириколісні, які існують паралельно і їхні шляхи ніколи не перетинаються. На великих проспектах все відбувається за сигналом світлофора -- юрба двоногих зупиняється, чотириколісні рухаються, інший сигнал -- і все відбувається навпаки. І жодного тобі взаємозв'язку, співгри одних із іншими.
Львів -- місто унікальне, його дороги не належать ні до першої, ні до другої групи. На вузьких старовинних вуличках Львова тісно і людям, і машинам. Тут пішоходи та водії перебувають у тісній сукупності, вони просто змушені передчувати одне одного, інакше ризикують задавити чи бути задавленими. Тому двоногим і не потрібні світлофори, вони ступають на дорогу незалежно від того, іде чи стоїть чоловічок у круглому оці мовчазного регулювальника руху, просто відчуваючи, що автомобіля з-за кута не передбачається. Вправний водій теж ніколи не покладається на примарні знаки та сигнали. Він знає, що лише відчувши себе частиною нестримної транспортної ріки, розчинившись у ній, можна оминути підводне каміння у вигляді бабусь із важкими торбами та дідусів із візочками, які застигають десь в найнесподіванішоному місці посеред дороги, і довго стоять, чекаючи, доки в радіусі 20 метрів не буде жодних рухомих предметів; чіпкі водорості у вигляді групи нахабних студентів чи школярів, що йдуть навмисне повільно, обговорюючи марку авта чи глузуючи з водія; зрештою, підступні мілини у вигляді відчинених люків чи ям на дорозі, яка і так нагадує дрібну терку через розбиту бруківку.
Можливо, велика кількість аварій у Львові пов'язана зі збільшенням кількості приїжджих, які, не маючи потрібного чуття, все ж намагаються наслідувати львів'ян.
Адже потрібно добре вивчити цю кам'яну павутину міських доріг, яка чіпляється кінцями за передмістя, хребтом відчути відстань гальмівної доріжки авта та швидкість реакції пішохода, а головне -- пам'ятати, що пішохід (автомобіліст) і ти взаємопов'язані, як гвинтики і гаєчки у чітко відлагодженому механізмі великого міста. |
