BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
27 березня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Перша сторінка  »  МОНОЛОГ

___________________________________________________________________________

Хочу сказати до, а не після...
Катерина САДОВА
 
Катерина САДОВА. Світлина з родинного альбому
Статус дружини публічної особи надає багато переваг і накладає чимало обмежень. Зайвий раз не похвалитися успіхами або не понарікати, не пожартувати, бо все це можуть потрактувати не на користь людини, близької тобі. Хоча це так по-радянськи – перетворювати людей на ікони, маски, неживі форми. Андрій ніколи про таке не просив мене, навпаки – він багато разів говорив, щоб я поводилася так, як цього хочу.

Ніколи не думала, що життя дружини публічної особи може цікавити когось, тим паче у Львові. Інша справа – Жаклін Кеннеді, Гілларі Клінтон, Раїса Горбачова. А насправді зловила себе на думці, що дуже багато людей по-особливому реагують, коли чують, чия я дружина, і майже завжди питають: “Ну і як тобі живеться? Як ти?” Думаю, що і дружину Куйбіди так питали, і Буняка, дружин усіх публічних людей. Я цьому зраділа: навіть якщо хочуть знати тільки задля цікавості, то чому я не можу зреалізувати своє бажання поговорити по-людськи, нічого не приховуючи.

Вибори моїми очима

Хочу висловити свої враження про вибори. Знаю, що свої враження, думки про потаємне, таке, що довіряємо інколи тільки щоденнику, друкують після події, після явища. Я ж хочу сказати до, а не після. І не білим сторінкам, а людям, котрим можна довіритися, а вони, я впевнена, є.

Я звичайна людина, котрій доля дала можливість бачити те, чого не може споглядати більше ніхто.
Те, що може бачити тільки дружина кандидата в мери Львова. Хочу критично і, наскільки це можливо, неупереджено ставитися до себе і чоловіка. І нарешті, я хочу ще й тому сказати своє слово, бо мене обурює, що з виборцями грають, а люди наївно вірять у чудо і бездумно дозволяють собою крутити.

Андрій Садовий – мій чоловік. Одна річ, якби мене не цікавило те, що він хоче зробити. Але ж мене цікавить. А тому й болить. І я не можу мовчати. Боляче бачити і втому найдорожчої людини, і те, що він б’ється як риба об лід, а ми, народ, сприймаємо це як амбіції молодого. Людина переймається, викладається, робить справу, а ми починаємо бачити найгірше і відразу ж кажемо: “Ні!” Суцільний скепсис і страх чогось реального та вигідного для нас.

Скаже хтось: “А ніхто його не просив щось робити, сам зголосився – то хай робить!” Ніхто не просив – то правда, ніхто й не робить нічого. А що – просити соромно? А жити в злиднях хіба не є соромно? А перетворювати місто на потвору – це також не соромно? А втрачати повагу до себе? Страшно.

Спеціальний статус Львова. Скільки чула: “О, та то треба, щоб Верховна Рада прийняла”. Правильно, але щоб ВР ухвалила, то необхідно, щоб ми щось зробили, самі вирішили, бо тут ніхто за нас не може зробити. Ніхто не просив. Так. Сама людина зголосилася і почала пропонувати вихід. І що ж я бачу – одиницям набридло животіння, і тільки цим одиницям зрозуміло, що не треба слухати невідомо кого, а слід братися до справи.

Кажуть – молодий

Тепер якщо молодий і вже доробився до чогось, то це погано. Чому? Розумію, колись, за радянської влади, якщо тобі не 60, то не світило займати поважну посаду, отримувати нагороди, звання. Чому тепер це погано? Хіба не навпаки –добре, що такий молодий, а вже довірили йому відповідальну роботу голови тресту. А що не чекав на когось, хто б прийшов і запропонував вигідну роботу, а сам собі шукав, організовував і давав роботу іншим; навчився заробляти гроші своєю головою – хіба це не є добре?

А чому не взяти до уваги, що коли молодий, то не має тієї радянської номенклатурної бацили, якою заражені старші. Яка дотепер чиновників забезпечує безбідним і безхмарним життям, дає змогу пристосовуватися до різних ситуацій, входити в довіру наївному народові, дурити його і при цьому жити без докорів сумління.

Молодий. Нещодавно я зустріла свою товаришку з академії. Коли вона дізналася, що Андрій – мій чоловік, її очі нервово забігали. Навіть не знаю, чому. Вона ніби хотіла, але не мала що сказати.
А коли побачила в листівці, що йому – 33, то аж мені стало відчутно, як їй полегшало вимовити зі скепсисом і цинізмом: “Такий молодий? Гм. Нічого собі, а йому не зарано хіба?” Я чомусь зніяковіла від цих слів. Аж тут вона продовжила: “Та ж він мій одноліток майже! А вже так вибився!” Мені мов розвиднілося. Я раптом зрозуміла чи просто пояснила собі і її реакцію, і свій неприємний стан. Мені стало прикро за неї. І справді: жінка, якій вже 30, нікуди не поспішає, не поспішає щось зробити, не поспішає “вибитися” в люди. Їй – 30, а вона ще на шиї у своєї мами. І не тому, що, борони Боже, хвора чи недолуга, і не тому, що вона всього цього не хоче, а тому, що для цього треба попрацювати. Звісно, набагато легше не обтяжувати себе роботою, не наражати себе на неприємності. Але коли хтось чогось досягає, то це вже її непокоїть. Чому це хтось виривається далі, ніж вона. “Хай би й сидів у болоті, як я сиджу у своєму”. Після цього випадку я остаточно перестала сумніватися стосовно віку мого чоловіка. Вік для нього та його команди однодумців – це аргумент на їх користь.

Віра, зневіра

Право кожної людини – робити те, що їй подобається, але обов’язок кожної людини – відповідати за вчинки самостійно і ставити претензії передусім до себе. Скільки людей проходило повз мене, не бажаючи чути ні про референдум, ні про вибори: “Не прийду. Не буду голосувати”. Зневірені, збайдужілі – о, система добре над цим працювала: спочатку 70 років при радянській владі, а потім 10 при Незалежності. І мене не оминула доля тих зневірених. У нас не менше підстав не вірити, не голосувати. Не лукавитиму – мені зараз матеріально не є погано, чоловік мене забезпечує. Але однаково мені недобре, бо доводиться жити в брудному місті; бо мене так само, як і нещодавно моїх друзів, можуть забрати в міліцію, нічого при цьому не пояснивши; бо я ходжу темними вулицями, не маю змоги купити собі потрібної книжки, піти в сучасно обладнаний кінотеатр. Мене, як і інших людей, ображають у магазині. Моя тітка не працює, хоча ще молода, вона живе в гуртожитку, хоча вже 3 роки, як на законних підставах мусила б отримати квартиру для сім’ї – двох доньок на виданні і чоловіка, котрий “перебивається” шофером на маршрутках. І мама втратила місце праці через скорочення.

Так, я маю більше, ніж значна кількість львів’ян, але хочу кращого життя і собі, і іншим. А в 90-х утікала зі школи на мітинги за незалежність України, уболівала за студентів на майдані Незалежності у Києві. Вірила, сподівалася. Багато з того не сталося. І що? Що тепер – не жити?
Утікала ж не для когось, а для себе.

Люди добрі! Я бачу інший бік медалі, чую розмови і кажу Вам, що голос кожного з нас є справжнім і цінним. І відіграє роль. Поодинці нас ніхто не почує, але якщо ми зберемося разом, не будемо зважати на когось, боятися, що ми ні на що не є здатними, об’єднаємося в громаду по-діловому, без емоцій і красивих слів, то зможемо реально впливати на рішення “наверху”, до нас будуть прислухатися.

Про Львів

Я страшенно не хотіла переїжджати у Львів. Вода – по годинах, вимкнення світла, важливої для мене інформації – нуль. Життя, як у в’язкій речовині. І плакат: “Львів – перлина Європи” – вершина цинізму, насмішки над містом і львів’янами.

Три роки тому я поїхала в Київ, аби знайти собі добру роботу з відповідною платнею, а головне – місце, де б я себе відчувала комфортно і могла реалізувати. У Києві мені було добре, попри те, що доводилося перебиватися без грошей і хліба в місті без друзів і рідних, з одним жетоном на метро, щоб у понеділок дістатися на роботу. І кожного разу, коли поверталася, одразу ж помічала бруд, намагалася зрозуміти кількох моїх друзів, мого улюбленого вчителя і Андрія – що їх тут тримає, як вони можуть тут жити.

Я дивувалася, чому Андрій не переїхав іще в Київ. “Я – львів’янин і не збираюся тікати звідси, тут треба ще багато зробити”. Якщо чесно, то для мене це було занадто патетичним висловлюванням.
Однак коли бачила, скільки робить він і скільки роблять його товариші, то мені ставало за себе соромно, за невіруючого Фому в собі. Я почала задумуватися, коли організували Інститут розвитку міста – основу, від якої можна відштовхуватися в перетворенні Львова на справжнє місто. І тільки коли зрозуміла, що Андрій може зробити для Львова реальну справу, бути добрим господарем і керівником міста, я побачила перспективу. Завдяки йому, його вчинкам я побачила справжній Львів, я його полюбила.


Андрій є малослівним. Одне речення або кілька слів, сказаних у різний час – є матеріал для мене.
Так от, коли я склала все це докупи, прочитала й зрозуміла, що Львів для нього – особливий. А щодо львів’ян, то він взагалі вважає їх чи не героями: бачити ту розруху, жити в принизливих умовах – без води, світла, але все ж любити місто. За це він їх любить. Невідповідність величі Львова (втраченої величі) і умов життя городян викликає якусь силу, що спонукає працювати на тих людей, щоби вони жили гідно. “Я не можу спокійно дивитися на те, як з людей роблять бидло”. У мене є інші почуття до громади. Він допускає, що львів’яни можуть бути заведені в оману кимось. Я ж вважаю, що громада має бути більш відповідальною за свої вчинки, рішення, навіть більш активною (слава львів’ян як активних учасників громадських процесів – уже більше умовність, ніж правда). А з іншого боку, Андрій краще розуміє і відчуває львів’ян, бо він тут народився і виріс, це, мабуть, має значення. Якби не Андрій і не його оточення, я б ніколи не полюбила цього міста, ніколи б не вболівала за нього так, як тепер.

У лютому я ходила на зустріч Андрія Садового з виборцями в Театрі юного глядача. Там я почула від нього: “Я працюю з командою людей, які є професіоналами у своїй справі, вони – найкращі”. Як на мене – це правильний спосіб, який обрано для Інституту розвитку міста. Він був би корисним для Львова.

Слід визнати, що Львів як місто втратив позиції, порівняно з іншими містами України ганебно пасе задніх. Доходить до того, що колись принаймні люди їхали в столицю і за кордон, а тепер просто в інші міста України, отже, там краще, ніж у нас. Львів перетворився на музей просто неба із занедбаними експонатами, а люди живуть у страшних умовах.

Я б не називала теперішній Львів європейським містом. Воно вже не є і ще не є таким. Це все гарні слова, поезія, намагання видати бажане за дійсне. Владу треба змусити працювати, щоб Львів став повноцінним європейським містом із забезпеченими мешканцями. І часу маємо обмаль, ще трохи – і не буде над чим працювати. Думаю, що не можемо дозволити собі розкіш спрямовувати діяльність на щось одне, як колись. Нічого не зміниться, якщо будемо відбудовувати стару частину міста, його архітектуру, а львів’яни знову чекатимуть на воду. А з іншого боку, якщо проведуть воду, а людей не забезпечать робочими місцями, то хіба вони не втікатимуть звідси? Львову потрібна комплексна реанімація. Необхідна людина, котра бачить своє подвір’я і поза ним, плюс знає, кого запросити до роботи, щоб його господарка запрацювала справно, як годинник, так, аби його родина була задоволена і щаслива.

Витримка

У деяких випадках я б на його місці нервувала, сварилася тощо. Він же знаходить слово, яке є ключовим для іншої людини, щоби вона зрозуміла – щось не так.

Андрій дуже мало розповідає про свої справи. А мене часто аж розриває цікавість, хоча я й розумію, що вдома йому просто хочеться відпочити. Щоб дізнатися про щось більше, вмикаю радіо, читаю газети і балакаю з людьми, які працюють з ним.

Знаття людини

Мені здавалося, що Андрія добре знають його співробітники, навіть краще, ніж я. Інколи ж думаю, що всі бачать його таким, яким бачу я. Аж ні. На одній із зустрічей на заводі Андрія і його колег пригостили обідом у робітничій їдальні. Про це розповіли мені і ще одній людині, працівниці Андрія. Вона здивовано запитала, як же Андрій Іванович обідав. Я точно знала – із великим задоволенням. Бо то було просто і по-справжньому щиро. Це було природно.

ЙОГО РІШЕННЯ СТАТИ МЕРОМ – логічне та закономірне. Воно дасть йому можливість зробити для Львова і львів’ян те, що потрібно, аби хотілося в тому місті жити повноцінно, пишатися тим, що Львів – розвинуте українське місто.

Випадок

На знак підтримки ідеї спеціального статусу я виходила на проспект Свободи і роздавала листівки. Розмовляла з людьми. І тільки тоді згадала, що я – дружина, начебто людина зацікавлена, коли підійшли два чоловіки віком поза 60 і з уїдливою посмішкою звернулися до мене: “А Ви чого так агітуєте? Напевно, коханка Садового”.

Підтримка Ющенка

Кричати хочу, щоби про це знали всі – про “підтримку В. Ющенка”. Як реп’яхи чіпляються. Так, дуже важливо мати рекомендацію від людини, яку поважаєш і якій довіряєш. Але невже ми не бачимо, що цим спекулюють, це використовують. І якщо вже так, то хіба не варто застановитися: ага, якщо така справа, такі спекуляції, то я сам спробую, без “думки авторитета”, самотужки вирішу, за кого голосувати. Андрія на зустрічі запитали, до якої партії належить, – до жодної, міський голова не має бути заангажований якоюсь силою. Андрій запитав: “А Ви?” – “Також, до жодної не належу”. А я собі подумала: чому людина робить такі закиди, але сама не є в жодній партії.









» 
Що таке “Поступ”
 
kolaћ Jurka BANZAJA
Дехто з вас, можливо, уперше тримає в руках львівську щоденну газету “Поступ”. Адже в Галичині є як шанувальники цього часопису, котрі залишаються йому вірними за будь-якої погоди (кліматичної чи політичної), так і люди, котрі надають перевагу іншим виданням чи взагалі воліють не читати жодних газет.

То ж що таке “Поступ”? Це трохи більше, ніж просто газета. Це, можна сказати, стиль життя. Цілком імовірно, не всім вона подобається. Але якщо хтось прочитав принаймні одне число “Поступу”, то вже буде до нього повертатися. Хай не щодня, хай навіть раз на місяць чи навіть на рік. Хтось може не погоджуватися з “Поступом”, сварити його, але байдужим ніхто не залишиться.
Детальніше>>
» 
НАША УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З НАШОГО ДОМУ
 
Об’єднання “Наш дім – Наша Україна” створено 5 партіями з блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”. Ще 4 партії з блоку пішли на вибори в складі іншого об’єднання. Головною причиною того, що представники блоку Віктора Ющенка “Наша Україна” йдуть на вибори до Львівської міської ради у складі двох різних об’єднань, стали розбіжності в питанні виборів мера. Об’єднання “Наш дім – Наша Україна” виступає за зміну діючої міської влади, оскільки впродовж кількох останніх років вона продемонструвала свою неспроможність вирішувати міські проблеми. 5 обласних організацій партій з виборчого блоку Віктора Ющенка виступили категорично проти переобрання Василя Куйбіди на посаду міського голови Львова.
Детальніше>>
» 
Наш дім – Наша Україна
Програмні тези
 
Ми – представники нового покоління, що сформувалося впродовж 10 років незалежної Української держави і не є заплямоване співпрацею з адміністративно-бюрократичною системою. Уміємо працювати самостійно, розраховуємо лише на власні сили, але усвідомлюємо свою відповідальність перед суспільством.

Серед нас є успішні підприємці, керівники великих і малих колективів, юристи, науковці, лікарі, громадські діячі. Усі ми об’єдналися, бо маємо однаковий погляд на життя. Зокрема, вважаємо, що місто, яке всі ми любимо, опинилося на межі системної кризи. І нема ні часу, ні права бути байдужим: почуття відповідальності перед міською спільнотою вимагає не лише рішучих кроків, але й відваги. Ми – енергійні мешканці міста, професіонали кожен своєї справи – об’єдналися в команду, яка прагне змінити життя у Львові. Саме тому беремо участь у виборах до міської ради.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Що таке “Поступ” 
  ·  Хочу сказати до, а не після... 
  ·  НАША УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З НАШОГО ДОМУ 
  ·  Наш дім – Наша Україна 
Погляд
  ·  Що таке поступ? 
  ·  Правда принижує честь, гідність і ділову репутацію Куйбіди 
  ·  Звернення Громадської ради підтримки кандидата на посаду міського голови Львова 
Поступ у Львові
  ·  Хто бореться за голоси львів’ян 
  ·  Можете з мене сміятися 
  ·  ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ 
Поступ з краю
  ·  Віктор Ющенко: Шлях до нашої України 
  ·  Юлія Тимошенко: Життя – це боротьба 
Поступ у світі
  ·  У Варшаві мер звітує за кожну витрачену злотівку