Американці в особі одного механіка, одного бухгалтера і його брата кресляра створили легенду і на цій легенді їздить півсвіту. Потім півсвіту з'їхалось в місто Мілуокі святкувати її столітній ювілей. Легенду звати "Харлей Девідсон". Коли компанії в 1980 році загрожувало банкрутство і її виставили на продаж (її частка на американському ринку мотоциклів скоротилась з 92 % до 30%), 13 топ-менеджерів вищого ешелону викупило її і модернізувало. Генрі Форд мав хорошу, добре оплачувану роботу, але продовжував конструювати свої перші автомобілі в сараї у вільний від роботи час. Йому запропонували посаду керівника, але за умови, що він позбудеться своєї звички. В нього не вірили навіть його найближчі друзі. Вже ставши магнатом він і надалі конструював автомобілі сам. Про його життєвий вибір знають усі. Кадилак -- це прізвище інженера, який також зробив свій автомобіль. Список можна продовжити. Легенди інженерної автомобільної думки -- Енцо Ферарі, Фердінанд Порш (крім відомих усьому світові "Порше" він сконструював автомобіль усіх часів і народів "Фольксваген-Жук"), японець Хонда. Ці імена є гордістю, золотим фондом американської, італійської японської, німецької, англійської націй. Таких прикладів більш, ніж достатньо. Наприклад Ройс. Британія була в траурі коли Роллс-Ройс викупили німці. Це ж національний символ.(Та навіть найвідоміший у світі російський інженер -- Калашніков). Що об'єднує всі ці імена? Вони представники розвинутих країн. Країн, де виробляються ті речі, на яких ми зможемо їздити, спати, сидіти, які зможемо дивитись і носити, коли вони постаріють на десять років і перейдуть до інших рук.
До чого це я? Ну, наприклад, до того, що найвідоміший український інженер-учений -- це Патон. Можна додати Антонова, а можна і ні. Всі кияни знають принаймні міст імені Патона. Все. Спитайте пересічного українця про найвідоміших співвітчизників і він вам не назве жодного вченого-інженера. Останні соціологічні опитування не виявили вчених навіть в рейтинговій сотні "найвідоміших українців усіх часів і народів". Йдеться навіть не про сучасників. За те там повно політиків, політологів, "зірок" і спортсменів. Це добре, що ми в основному п'ємо українське пиво і горілку, але навіть в Нігерії і Ботсвані варять власні сорти пива і гонять якусь заразу з кактусів і верблюжого лайна. Однак там не складають літаків, автомобілів і навіть телевізорів. Їх туди завозять у величезних кількостях. Так, як і до нас. Про літаки там згадують, коли вони падають. Ми, поки що, з останніх сил намагаємося складати літаки, танки, тепловози, ракети і радіолокаційні станції "Кольчуга". Але наскільки ця техніка є конкурентноздатною на світовому рівні? І це, скажемо відверто, ще стара радянська інженерна школа, а не нова українська.
До чого це я? До того, що найбагатші люди України відомі тим, що володіють футбольними клубами. Все. Ніхто не їздить на автомобілях, мотоциклах, навіть на велосипедах, зроблених на їх заводах, не літає на "їх літаках" та навіть не носить одягу, пошитий на їх фабриках. Це не Генрі Форд, який пересадив всю Америку на колеса, чи творець імперії "Кодак", який подарував всім американцям щастя бачити себе на фотографіях. Єдиний позитив наших олігархів полягає в тому, що на відміну від російського Абрамовича, вони вклали гроші в наш клуб і підняли наш, а не англійський клубний футбол. Судячи з того, який шквал ненависті і презирства це підняло на сторінках російських газет і в середовищі політиків -- це немало. Але це не зовсім те.
До чого це я? Я, наприклад, не розумію, як ми там щось можемо говорити, дискутувати, заявляти про прогрес, про Європу, про якусь там цивілізацію, коли в нас росте покоління офіціантів і політологів. Коли наші діти хочуть бути ким завгодно, тільки не "інженерами" з великої літери. Їх можна зрозуміти. У них немає прикладу, біля них немає людини, на яку можна рівнятись та про яку складають легенди. Варто було б мати приклад, коли ця легенда, припустимо, їздить. Або хоча б, за прикладом німецького емігранта, носиться, як джинси Леві Страус. Хто будуватиме Україну ХХІ століття? Політологи? Менеджери з реклами? Телезірки? Чому легенди ВВС формують люди, які вибудували свою кар'єру? Вони пройшли важкий шлях і у них є і досвід, і знання. І вони в тих місцях, про які говорять і вони говорять мовою тих людей. У нас чомусь на екрані переважно самозакохані підлітки. Де українська легенда? Як той чоловік, який придумав бальзам "Вігор" чи українську колу "Живчик"? В український народний автомобіль, "Фольксваген по-українськи", так і не вдихнули життя. Таврія -- це не автомобіль. Де наш Біл Гейтс, врешті-решт, який зробить імперію на основі новітніх технологій, а не перепродаж корисних копалин і навколишнього середовища. Це шлях Росії і арабських шейхів. Російські магнати -- це також не Едісони. Але нам від того не легше. У нас немає навіть свого Рубика: цей угорець придумав "кубик-рубик" і таким чином став багатим.
До чого це я? А цікаво, як ми маємо стати "розвинутими"? Чиїми зусиллями? Ну, наприклад, американців з їх Фордами чи німців з їх Дизелями і Бенцами не наздоженеш. Але чому ми не візьмемо приклад з Китаю? Перший секретар ЦК, американці величають простіше -- президент Китаю, особисто вітає переможців світових учнівських олімпіад. Звичайно, йдеться про китайських учнів. (Це нагадує Хрущова, який вітав перших космонавтів). Відразу в аеропорту він вручає їм чек на навчання в будь-якому ВНЗ світу. КРН оплачує їх навчання, але за однієї умови: після закінчення навчання вони зобов'язані 5 років відпрацювати в Китаї. Після повернення їм пропонують такі умови і такі гроші, що вони працюють не 5, а й всі наступні роки своєї кар'єри. Їх знає і шанує вся країна, вони мають статус народних улюбленців. Злотий фонд китайської нації. Приклад України: коли наш школяр виграв світову олімпіаду з хімії, про це чомусь написали російські газети. І все. Наше телебачення та ЗМІ такі дурниці не цікавлять. |
