BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Історія у Поступі.    Літературний Поступ.    Листи у Поступ.    Музика Поступу.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
3 вересня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Літературний Поступ  »  ПРЯМА МОВА

___________________________________________________________________________

Надія МОРИКВАС: Ніколи не боятимусь бути доброю
 
Надія Мориквас
-- Нещодавно у львівському видавництві "Піраміда" вийшла Ваша нова книжка під назвою "Рід". Про що вона?

-- Насамперед, це драматична історія однієї з галицьких родин. Але історію роду Рогуцьких неможливо висмикнути із загального контексту нашої історії, починаючи з початку минулого століття. Проте це не історична книжка, хоча я і збирала для неї матеріал в історичних архівах. Ця книжка -- відчуття сучасної людини до того часу, тієї історії, яку пережили наші батьки.

-- Звідки Ви брали матеріал до цієї книжки, окрім архівів?

-- В основу книги лягли розповіді людей, які, власне, переживали цю історію. Зокрема пана Богдана Рогуцького. Є у Львові доволі відомий підприємець Микола Рогуцький -- президент "Артору", дуже цікава людина. Але він небагатослівний, і основні відомості про родину розповів мені його батько, Богдан Миколайович Рогуцький. Він син Миколи Рогуцького, відомого галицького діяча, який у 1928-1930 роках був послом до польського сейму і багато років перебував на посаді війта у селі Купновичі біля Рудок. Його замучили у 1941 році енкаведисти у Самбірській тюрмі. Вся його родина була вивезена після війни за Урал. Син Микола загинув у таборах у Норильську, куди його відправили за зв'язки з УПА. Двоє інших синів, Стефан та Петро (лікар УПА), відбували покарання у таборах в Балхаші та Джезкезгані. Мати родини, Єфросинія, із молодшими дітьми до кінця 50-х років перебувала на засланні в Челябінській області, в Коркіно.

-- Ви писали цю книгу на основі спогадів людей, які усе це пережили. Людська пам'ять суб'єктивна, чи не суперечать оті спогади "офіційній" історії?

-- Але це і є найбільша правда. Це найчесніші розповіді цих людей. До того ж було багато таких оповідачів, які доповнювали один одного, уточнювали те, що інші, може, призабули.

-- Майже кожна галицька родина пережила у ХХ сторіччі щось подібне.

-- Так, і багато чого розповіла мені моя мама, колишня партизанська зв'язкова. Це історія Галичини, і ми всі перебуваємо в контексті цієї історії. І в кожному роді були свої трагедії. Це репресоване покоління дає нам урок тим, що вони вижили, але не опустили руки, не озлобились на весь світ, а залишились добрими, відкритими, порядними людьми.

-- Може, нам варто було би бути більш вимогливими, а не тільки милосердними? Може, ми й донині не можемо жити нормально, бо звикли усім прощати?

-- Я вважаю, що будь-яка людина має бути вимогливою тільки до себе, а не до інших. Треба відповідати тільки за себе. А ворогів треба ігнорувати, неначе вони не існують. Треба думати тільки про власне самовдосконалення. Безглуздо вічно боятися москалів, поляків, євреїв, американців, вважати, що це -- загроза. Звичайно, ми і наші діти повинні знати все, всю історію, але не для того, щоб мстити. На прикладі старших поколінь, зокрема і родини Рогуцьких, ми переконуємось, що вижили ті люди, які мали в душі своїй віру в Бога, віру в Україну. Ті, які мали ідеали. В усі часи були люди, яким неможливо було зламати хребет. Якщо українцям притаманні великодушність, милосердя, то ми повинні ці риси плекати, а не заперечувати їх.

Українська нація, як кожна інша, унікальна і неповторна. Тож треба культивувати цю неповторність за рахунок наших найкращих рис. Чому б не довести світові, що ми справді вміємо працювати? Не треба витрачати сили і кошти, щоб доводити щось іншим. Треба навести внутрішній лад, гармонію всередині нашого суспільства. Мені подобаються наші діти. Вони не мають вже почуття меншовартості. Вони думають, як досягти успіху в навчанні, у своїй професії.

-- А вам вдавалося досягати успіху?

-- Не можна весь час думати лише про матеріальне. Для декого успіх -- це кар'єра, посада, слава... Для мене вихід кожної книги -- це завершення праці, мета задля якої ця книжка писалась. Адже письменник пише не для себе, а щоб його читали. І успіх -- це коли чую добрі слова про свої книги. Особливо від тих людей, чия думка для мене дорога. Як часто нам ще не вистачає менеджерів для видавництв, книжкової торгівлі, не менш потрібні і літературні аґенти, які би займалися усіма комерційними та видавничими справами авторів.

-- Можливо, так є, бо українська книжка ще не стала прибутковим товаром?

-- Це справа видавців і тих, хто займається книжковою торгівлею. Книжка має писатися з чистим серцем, без будь-яких матеріальних вимог. Як тільки я починаю думати про гроші, про гонорар, я обов'язково напишу гірше.

-- Чи були моменти, коли Ви писали, не сподіваючись, що твір надрукують?

-- Можливо, було, коли писались перші книжки. Але все, що я пишу, сьогодні друкують. Я вже інтуїтивно відчуваю, що книжка буде надрукована. Мене вистарчає на написання книги та її видання, а що стосується реклами -- то це вже мають робити інші. Все одно -- рано чи пізно -- всім воздасться за заслугами.

Так. Всі мої твори опубліковані. І, що дуже важливо, люди часто дякують за те, про що я написала. Популярності, можливо, не вистачає. Але це не моя проблема.

Взагалі, успіх -- річ дуже відносна. Наприклад, мене вразила повість Павла Федюка "Різдво в реанімації" -- історія про його власне побиття із фантастичним, але правдоподібним закінченням. Федюк геніальний там, де пише про те, що добре знає, що органічно відчуває. Але хто помітив цю, скромно видану, книжечку на 50 сторінок? Федюк, на перший погляд, письменник без претензій. Насправді він дуже честолюбний (зрештою, як і всі чоловіки). Ось кому потрібен успіх.

-- Книга "Рід" вийшла в серії "За нас -- у Львові"...

-- Все почалося з книжки під такою назвою, яка вийшла у 2001 році. І "За нас -- у Львові" має потрійне значення. Це може бути й тост, це -- за наших часів у Львові, це і про нас у Львові... Ці есеї були своєрідним продовженням щоденника про людей із мого середовища: письменників, художників та й взагалі людей, які живуть цікавим внутрішнім життям. Про сучасників. Як я можу відмовитись від такої розкоші: писати про людей, якими я захоплююся?! Ця книжка переростає у проект авторської енциклопедії, який, мабуть, буде згодом... Він буде відрізнятися від звичайної енциклопедії та книг під назвою "Хто є хто..." тим, що це не буде просто інформаційно-довідковий матеріал про особу. Це мають бути цікаві розповіді про людей, які своїм життям, діяльністю впливають на творення неповторного львівського середовища. Це будуть такі безконечні емоційні розповіді про душевно-талановитих людей.

-- Чи не боїтесь, що персонажам цієї майбутньої книги може не сподобатись, як їх подадуть у ній?

-- Найкращий варіант -- це писати про людей, які тобі довіряють. Є такі люди, які не бояться погляду збоку, навіть трохи іронії. Адже так цікавіше. Людині розумній не страшно, що про неї хтось щось не так прочитає. А люди честолюбні, які страшенно бояться правдивого чи іронічного погляду на себе, можливо, просто не потраплять до такої книги.

-- Кілька Ваших попередніх книжок були об'єднані назвою "Щоденник іронічної прози". Чи буде продовження цього щоденника? І чи не боїтесь Ви писати щоденники, розкривати читачам таємниці своєї душі?

-- Я мрію, що закінчу ще одну "серйозну" книжку про поета Стефана Чарнецького і буду писати тільки щоденник та енциклопедію. Адже щоденник можна писати все життя, поки людина живе. Все залежить від стану душі. Коли людина щаслива, окрилена -- вона не боїться розкривати душу. Взагалі, вважаю, що письменник має писати, коли у нього є Світло в душі. А ми переживаємо періоди і піднесення, і депресії. Власне, тоді не можна писати, бо не маєш нічого світлого в душі, то що ж можеш дати людям? Тоді треба читати чужі твори, лікуватися, займатися психотерапією, а потім знову писати. А коли людина відчуває добро і любов до інших -- вона не боїться. Чим більше даєш, тим більше маєш. Колись, ще у першій книжці цього щоденника, у збірці "Морена", я сама для себе задекларувала, що ніколи не боятимусь бути доброю, не сподіваючись на віддачу.

-- Ви починали в літературі, якщо не брати до уваги журналістики, як поет. А від часу виходу Вашої попередньої поетичної збірки "Істина срібноти" вже пройшло п'ять років. Чи пишете ще поезію?..

-- Пишу й зараз, але тільки для себе. Та коли, справді назбирається на збірку, то сподіваюсь приголомшити своїх друзів гарною поезією. Я не можу змиритися, що це має залишитися в минулому. Поезія -- це найкраще! Як скрипка є королевою оркестру, так і поезія є королевою літератури. Але поезія -- це не тільки надруковані вірші. Це те, що перебуває у твоїй душі. Здається, найкраще про це сказав Василь Терещук, що поетичне натхнення літає високо у космосі. Хто підскочить, -- тому вдасться його вхопити. Значить, я зараз ще не підскакую так високо. Але пишу зараз про поета-молодомузівця Стефана Чарнецького. Та все мрію перейти до написання таких іронічних детективів, які легко читаються.

-- Як Ви оцінюєте сучасну українську критику?

-- Критика як така відсутня. Якщо одні автори пишуть рецензії на твори інших, то переважно про такі книжки, які їх захоплюють. А професійна критика? Мені здається, що в нас існує загроза паралельної творчості, творчості про творчість, коли пишуться речі, де автор рецензії намагається насамперед згадати про себе, про свої думки, а вже десь вкінці кількома словами згадати про книжку, яка рецензується. А ще є критика, де все розбивається вщент і не залишається каменя на камені. Іноді така критика зустрічається і в "Поступі". Я завжди захищаю об'єкт такої критики. Просто з почуття опозиції. Я спілкуюсь на наукових конференціях із літературознавцями і переконуюсь, що вони пишуть речі доброзичливі для авторів, щоб їх підтримати, допомогти.

-- Хто Вам подобається у сучасній українській літературі?

-- З прозаїків подобається Валерій Шевчук, ще львів'янка Галина Погутяк. Ідеалом поета для мене завжди був Ігор Калинець. Останнім часом я не тільки пишу, але й читаю більше художньо-документальну літературу, ніж белетристику. Життя цікавіше за будь-які фантазії... Настільною стала для мене книжка Лариси Крушельницької "Рубали ліс..." -- документ цілого ХХ століття. Ця лірико-драматична оповідь від першої особи десь перекликається із моїм "Родом". Ще мені імпонує все, що пише у цьому жанрі Михайло Слабошпицький.

Записав Іван ҐОР









» 
Роман життя і смерті
Інґеборґ Бахман. Маліна. -- Львів: ВНТЛ-Класика, 2003
 
Маліна
Інґеборґ Бахман міжнародне визнання здобула поетичними збірками «Відтермінований час» (1953) та «Заклик до Великої Ведмедиці» (1956). Автор популярних радіоп'єс «Торгівля снами» (1952), «Цикади»(1955) та «Добрий Бог Мангеттену» (1959). Від 1961 р. припиняє писати вірші, публікує збірки оповідань: «Тридцятий рік» (1961) та «Синхронно» (1972). Роман "Мбліна" (1971) – перша книга романного циклу «Види смерті». За короткий час став бестселером; його переклали багатьма мовами. Незавершені книги «Справа Франци» та «Реквієм для Фанні Ґольдман» опубліковані посмертно.

"МАЛІНА, особливо в ексцентричних фазах, нагадує протокол, текст-документацію про складну душу… Цю багату на варіації книгу, яка нагадує сповідь, можна читати лише, коли постійно зберігаєш у полі зору запаморочливу віддаль, на якій вона перебуває від сучасної літературної продукції. Любовний роман, який повністю відмовляється навіть від найменшої еротичної відвертості… Написаний мовою, співвідносною зі справжніми, великими почуттями. Хвилююча, гарна, непідвладна моді книга. Сповнена поезії в добірці людських можливостей. (Suddeutsche Zeitung).
Детальніше>>
» 
Сонетна поема
Галина Малик. Мій срібний князю... -- Ужгород: В-во "Закарпаття", 2002
 
У своїй новій книжці поетеса з Срібної землі, Галина Малик, пише про Срібного князя. Вірніше не так про нього, як про свої почуття, оголяючи їх меж можливого. Почуття настільки, щирі, що не бояться нічого... окрім фальші:

"Ти так стомився, бідний мій герою!

За роллю - роль, і знову гра за грою:

то скоморох, то блазень, то король.

Розслабся і побудь самим собою".

Скільки ролей доводиться нам всім грати у цій драмі, яку називають життя?.. І таке велике щастя забути часом про лицедійство, й спромогтися на щирі почуття. Такі, як у авторки цієї сонетної поеми. Адже не можна писати такі речі, без справжньої любові.

Як нам бракує у житті й літературі таких щирих і прекрасних речей? Критики-препаратори, звичайно зможуть дорікнути авторці і незвичність форми і неточність рими. Але нехай спробує хтось створити щось досконаліше за цю маленьку поему сонетів про кохання.

Тож не дивно, що в анкеті критиків "Краща книжка 2002 року" (журнал "Слово і Час" ч. 6, 2003р.) Олександр Яровий назвав нову книгу Галина Малик найкрашим твором української поезії минулого року:
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Довгоочікувані призначення 
  ·  Візові дверцята до Європи 
  ·  Відновлення акцій протесту 
Погляд
  ·  Парламент візьметься за бюджет і політреформу 
  ·  А нащо вона мені? 
  ·  Литвин критикує систему Кучми 
Поступ у Львові
  ·  Австрійський подарунок Львову 
  ·  Ювілей книжкового форуму 
  ·  Чергова пожежа у церкві 
  ·  Підсумки вступної лихоманки 
  ·  Андрій СОКОЛОВ: Буняк "кинув" львівську громаду 
  ·  Рухівці поступилися 
  ·  Нелегальні мігранти "приїхали" 
  ·  Активізація опозиції 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Столична з перцем 
  ·  Правоохоронців "чистять" 
  ·  УНП втрачає людей 
  ·  Янукович хоче жити з боргами 
  ·  Українські миротворці вилучають зброю в іракців 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Арафат заважає процесу? 
  ·  "Недоторкані" вийшли на свободу 
  ·  Африканізація Європи 
  ·  Курди відновили боротьбу 
  ·  Білоруська просвіта 
  ·  Тайванські паспорти 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Ченці фільмують історію 
  ·  Режисер Володимир КУЧИНСЬКИЙ: Енергія майбутнього ще немає форми 
  ·  Сто десять років Історичному музею 
  ·  У неділю -- відкриття філармонійного сезону 
  ·  АРТ-АНОНС 
Історія у Поступі
  ·  Москалі у Львові 
  ·  АРХІВАРІУС 
Літературний Поступ
  ·  Надія МОРИКВАС: Ніколи не боятимусь бути доброю 
  ·  Роман життя і смерті 
  ·  Сонетна поема 
Листи у Поступ
  ·  ТАКА ЙОГО ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ 
  ·  А по суті... 
  ·  Лист у редакцію 
Музика Поступу
  ·  З днем народження, Фредді 
  ·  Де Ви? 
  ·  mUZNEWS 
Пост-Faktum
  ·  Хороший хлопець Генкс 
  ·  КАЛЕНДАР