BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Мікроскоп пана Юрка.    Львівщина в особах і вчинках.    Мандри Поступу.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
30 серпня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:59 31-07-2017 -   Найближчими днями синоптики прогнозують спеку до 35° вдень  
  15:3 31-07-2017 -   У центрі Львова на площі Катедральній висадили клени  
  14:55 31-07-2017 -   На Львівщині водій збив 11-річну велосипедистку  
  14:53 31-07-2017 -   Львівській міській лікарні подарували УЗД-апарат вартістю 1,8 млн грн  
  12:57 31-07-2017 -   Доріжки навколо озера у Стрийському парку замостять бруківкою  
Україна
  17:1 31-07-2017 -   Держкіно виділить на зйомки "Захара Беркута" 30 мільйонів  
  16:56 31-07-2017 -   У серпні українці матимуть «додаткові» вихідні 31.07.2017 15:25  
  15:6 31-07-2017 -   У центрі Івано-Франківська обстріляли автомобіль, поранений чоловік  
  14:54 31-07-2017 -   На Сумщині затримано на хабарі лікаря районної лікарні  
  14:53 31-07-2017 -   Міністра фінансів України запідозрили в ухиленні від сплати податків, – ЗМІ  
Світ
  16:57 31-07-2017 -   Пізня вагітність сприяє продовженню тривалості життя, – вчені  
  14:49 31-07-2017 -   В атмосфері Титана вчені виявили фрагменти позаземного життя  
  12:49 31-07-2017 -   Актори Гри престолів прокоментували "ключову зустріч"  
  11:6 31-07-2017 -   У Туреччині перекинувся автобус з туристами  
  10:18 31-07-2017 -   В Естонії запустили перші безпілотні автобуси  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Мандри Поступу  » 

___________________________________________________________________________

Купи мені хачапурі!
МАЙКЛ
 
Південь
Увесь рік вони чекають на нас. От так сидять, роблячи підрахунки, зводять нові халупи, закуповують старі меблі, переглядаючи свіжі газети "як там погода і ціни?", і чекають. На нас з вами, на наш відпочинок. А коли ми не приїжджаємо, вони ходять сумні й невеселі. Хто вони? А всі -- армія їх продає, подає, годує, обпирає, співає, забавляє і навіть роздягається заради нас. Вони -- дзеркальне відображення людини, яка лежить на пляжі, животом униз, потягуючи холодне пиво і кидаючи в чайок кукурудзяними качанами. Вони -- дзеркальне відображення тих дітей, які перепившись, коли і переївшись кавунів, лінуються йти в туалет. А потім запитують: "Мама, а чо море таке жовте?" Але перш, ніж приїхати до них, ми приходимо на перон. А там знову їхні "брати по крові".

Поїзд "Львів--Одеса", "Одеса--Львів". Це вже цивілізація. Я говорю про купейний вагон. Що таке плацкарт і загальний вагон, Європа забула після Другої світової. Особливо приємно, коли провідник -- жінка в літах, чоловіки якось важко надаються до такої професії. Пристойний вагон, як хороша хата, потребує затишку і комфорту, які може сотворити тільки тепла і груба жіноча рука.

Можемо. Є в нас такі люди.

Вже на вокзалі "Одеси мами" вас зустрічає місцева божевільна і досить енергійно попереджає "Амєріка замєтаєт слєди", а таксисти, як і у Львові, пропонують вас довезти в потрібне місце. А ви виходите в місто на своїх двох і там -- красуня Одеса. Вона цвіте, платани скидають свою шкіру, вулицями ганяють туристичні автобуси, на кожному так акуратно написано, як правило англійською, (була ще якась мова, але я так і не зрозумів) "Німеччина, Голландія, Італія", і чим ближче до порту, тим якось сильніше починає здаватись, що десь знімають фільм. Піонери в панамках із фільму "Де жа Вю", Остап Бендер у білих штанах, якийсь дідок у шкіряному кашкеті. Сам порт і сходи Потьомкіна, і сувеніри, і Приморський бульвар, і Дерибасівська, і "Гамбрінус". Та ні, в Одесі також руйнуються старі будинки і безкінечно реставрують "дорогі" готелі для американусів і французів, але в очі б'є динаміка, якої чомусь не відчуваєш на вулицях Львова. Фантастичні за красою оформлення продуктові магазини, про одяг, парфуми і електроніку й говорити не будемо. Їх продавати не важко. Багаті буратіни є і у Львові, але в Одесі все це не виглядає так вульгарно, як у нас. Органічно, як довжелезні білі лімузини біля Дюка. Один -- взагалі часів Марлен Дітріх, і таке враження що зараз відкриються двері і.... Одесити і таке змогли б організувати. Акторку найняти чи завербувати правнучку старої легенди. Ну, є в людей фантазія, є. Вино -- "Чорний принц", "Чорний пірат", "Чорний Хасан", "Лідія", "Лівія" ну, і відомі науці "Сепараві", "Магарач", "Ізабелла", "Мускат", "Рубін". А місцевий шедевр самогоноваріння "Коньячний напій" -- це, як мені "по блату" пояснили:"Та нам видають пшеничний спирт, ми ето його потому квасимо. Нічо, пить можна, лучче, чим цяя водка". Каюсь, але не ризикнув. Пожалів організм. Ну і сьоме чудо світу "Екстремальний стриптиз -- чоловічо-жіночий" я так і не зрозумів, вони разом роздягаються чи парами, чи вона йому допомагає і навпаки. Каюсь, але не бачив. Не дорого, десять гривень за "бронювання столика в барі", де "то всьо і крутять".

А хто може ще так нагло ні, не обманювати, обіцяти "комнату у моря", до якої їхати півдня трамваями? "Самий бальшой в мірє хот-доґ". Це, напевно, клімат такий, заради якого, власне, ми сюди і їдемо, тягнучи за собою малих дітей. Лікар сказав: "Вам треба його вигрівати на сонці". Тому Одеса, ця південна красуня, яка знову навчилась робити гроші і на туристах, і "на сєдьмом кіломєтрє" (це такий великий оптовий ринок), для нас є просто транзитним пунктом. Ми сідаємо в акуратну, чисту і дуже повільну електричку "Одеса -- Білгород-Дністровський" і їдемо в Затоку, а вірніше -- на станцію "Сонячна". Парадокс -- при такій потужній уяві місцеві жителі так і не дали назви всім цим станціям, коли за енним разом машиніст оголошує "трінадцатий кіламєтр" (який кілометр, така і назва станції), то мені їх стає шкода. Вже б, як у нас, переписали хоча б хрестоматію з літератури чи підручник з історії.

Затока. Одеська область. Маленьке кумедне селище на пляжі, що ховається вдалині. Сонце, спека і море. Не надто солене і не надто чисте. Очима трирічної дитини ця безкінечна маса соленої води, що впирається в горизонт темно-синьо-зеленою брилою виглядає інакше. Але хто бачив це не раз, тому здається, що колись і море було чистіше, і пісок білішим, і чайки не так квилили. Але дітям, їх просто неймовірно багато, причому є навіть у візочках, цей розпечений майже білий пісок втомлює очі і пече в ноги. "Візьми мене на ручки!" -- доводиться одягати "в'єтнамки", "китайки" і просто молдованки, щоб елементарно пройти до води. Хвилі? "Тату, а чого немає хвиль?" Великі хвилі в п'ятибальний шторм -- це, як щастя. Все нормально, ми не даремно сюди приїхали, і я не даремно їх пообіцяв.

А як може сприймати трирічний житель Львова шторм і викинуті на берег водорості, і крабів? А небо, де постійно виснуть крикливі чайки? Великі білі птахи замість знайомих міських затертих до нудоти ворон, горобців і бродячих котів. (Пси тут також водяться. І з господарями, і просто самі по собі.) Де, в якому кіно ви могли надибати таку красиву рибу -- бички? Маленькі чорні риби. Чи камбалу. Їх ловлять і кидають в старі металеві тазики аборигени. Їм вперто заважають відпочивальники, які переробленими з жіночих колгот саками ловлять креветок. Цим стокілограмовим чоловікам, чомусь це завжди люди з проблемною вагою, мало зліплених докупи макаронів, які так часто подають у їдальні. Щодо їдалень, це якась містика. Що при комуністах, що при капіталістах там жахлива їжа. Відразу згадуєш походи в дубову совдепівську "столову", довге стояння в черзі, стандартну одноманітну їжу. Це при тому, що зараз і ринок наповнився, можна купити будь-що, а все одні й ті ж практиканти на кухні, все ті ж водяні супи, грубо порубані помідори, водяні підливи і чай, що пахне содою, на столі. Єдине пояснення -- це теорія змови. Наші практиканти змовились із місцевими трейдерами, і нам не залишається нічого іншого, як доїдати на пляжі. А там знову вони, і я їм не заздрю.

Обслужити всю гаралицю, яка приїхала обжиратись і обпиватись під теплим сонцем на березі дуже Чорного моря. Люди переносять тонни вантажу на своїх "горбах" і їм не до кольору шкіри на їхніх попах. Їхні руки сильні, ноги жилаві, думки -- про відпочинок, але вони носяться зі своїми клунками, як прокляті на заслання солдати іноземного леґіону. Мови немає, вони це роблять не "за так", але це важкий хліб. Особливо для школярів і літніх людей. Їхні очі заливає піт, руки й ноги зводить судома, а вони все одно впираються в розпластані на піску тіла відпочивальників, вишукуючи серед них потенційного покупця. Їхній голос за день стає хрипким, зливаючись із шумом прибою і криками перекормлених дам, які шукають свою запізнілу юність. А спробуйте щоденно викрикувати: "Хачапурі, міцутакі, чучхела, пахлава, плацинда, шаурма, сепараві!". І не з'їхати з глузду. А вони можуть.

Найпечальніше явище -- діти, пенсіонери і старезні жінки. Типовий приклад дитини -- мала, худа і боса. І на вигляд їй не більше тринадцяти. А як вона рухається? Волоче такі торби, що в голову приходить тільки ілюстрація фонду ЮНІСЕФ "Допоможемо дітям Бангладеш". А вони всі такі. Здорові, сильні і витривалі, як верблюди в пустелях північного Казахстану. І такі ж привітні, вперті і позбавлені серйозної засмаги. І це при такому сонці. Але це в нас відпочинок, а в них -- робота. Добре, якщо продається власний виноград чи яблука, тоді є якийсь торг. А волочити "Холодноє, лєдяноє піво" важко і більше десятки в день не заробиш. (Приємно носити цукрову вату, принаймні, легко).

А як вони розмовляють! Примітивно вважати, що там панує суржик колишніх росіян Пермської губернії. Сам бачив і гагаузів, і болгар, які впізнавши на пляжі "земляка" тепло вітали "здорово, брат". І наші українці були, продавали "домашні пиріжки з повидлом, з капустою, з картоплею" і такий "хороший виноград". Але їх наголоси!

Таке враження, що в мові цих людей немає ніяких слов'янських відповідників. Навіть "Гарячяя кукуруза!!!" вони вимовляють із таким акцентом, ніби виросли в робочих кварталах Дубліна, а не хрущобах Затоки. Але вони пашуть, не працюють, а пашуть. Під розпеченим сонцем, стираючи ноги об розламаний, насичений черепашками пласт. При цьому, якщо зупинити їх і розпитати про ті самі плацинди, то вони вам розкажуть, що це такі кумедні чебуреки з бринзою. І що гріє душу, промиту вином і якоюсь підозрілою рибою, яку тут чомусь називають вобла, -- з вами говорять, як з рівним. Врешті-решт курортники також люди, навіть якщо і лежать цілими днями на піску. Хто ж тоді буде їсти в китайських ресторанах, які чомусь називаються ніжними жіночими іменами. Наприклад "Алєна", це напевно жінка або, ще краще, коханка того дядька, який дав гроші на цей заклад громадського харчування. Щодо китайського, то тут все правильно -- висять китайські ліхтарики, якийсь чоловік сидить у кріселку і читає папір, помережений ієрогліфами, і навіть більше, два китайці шеф-кухарі махають такими спеціальними ножами, рубають курей із такою швидкістю, що просто приємно стати і подивитись. І не дорого. Шматочок курки, макарони і зупа, все строго за китайськими рецептами, коштують шість гривень сімдесят копійок. Для порівняння -- комплексний обід в якійсь хавірі, де мучать стандартні шашлики, тягне понад вісім гривень. Курорт, одним словом.

Місцева екзотика -- відкритий кінотеатр без даху, де крутять фільм "Дика орхідея". Квиток від трьох до шести гривень. Діти дивляться його на дереві.

Курорт. Увечері з'являється багато жінок напідпитку. Пари гуляють "головною" алеєю, обсадженою акаціями. Музика. Усюди -- на пляжі, на вулиці, біля їдальні й кінотеатру -- чути "оптимістичну" музику. Гірших ґатунків у світі не буває. Рятує народ. Під сонцем душа рветься на волю.

"Жінка на старість уламала відвезти її на моря, а воно мені надо". Кадровий вояка, провівши три години на пляжі і відчуваючи, що сходить з розуму від нудьги і пива, повільно відривається від покривала і так ніжно промовляє: "Сашенька, я піду пройдусь трішечки у город." Це був його перший і останній день на пляжі. За словами Сашеньки, полковник "плюнув" на море, сонце і загар. Він найшов "точку", там давали сто грам, "недорого і сразу", ну і рибу.

В Затоці з одного боку Чорне море, а з іншого -- дністровський лиман. Прісноводна риба з Дністра потрапляє в солену воду і стає "дурною". Крім того, в намулі дельти багато раків. Великих, як коні, раків. На пляжі за них, до пива, беруть півтори -- дві гривні.

Берег лиману окупований рибаками всіх ґатунків і вікових груп. Народ серйозний, з домішками фанатизму. Навіть град, сніг і дощ, який часто валить із небес, їх не бере. "Таранька, вобла, бички" -- цього заклику не чув хіба що глухий.

Кожен має своє уявлення про відпочинок. Комусь не потрібно ніякого моря. Ніякої Затоки. Ні пляжу, що ховається вдалині. Ні сонця, спеки, безконечної маси соленої води і людей. Пригадаєш, як все впирається в очі і хочеться побачити траву і дерева, розпечений пісок попадає всюди і доводиться витріпувати простирадла. В небі постійно висять чайки і альбатроси, а хочеться, щоб і літак пролетів і соловейко заспівав. Але дітям хочеться чайок і альбатросів, цих великих білих птахів, що ловлять рибу, а не порпаються в смітті.

Йде час. І все змінюється. І вже замість маленьких коробок із дерева -- "доміків", пофарбованих в яскраві оптимістичні кольори, виростають цілком елегантні або потворні (хто що любить) пансіонати з каменю і бетону. З кондиціонером і туалетом у кожному номері. І на вулиці вже не стоять жовті металеві бочки з квасом і вином. "Рубель -- відро". Великі черги якихось неймовірно змучених людей, вбраних тільки в звичайні труси на голе тіло. В декого є майки, які виглядають так, ніби їх ніколи не прали. Тепер носять "адідас" і п'ють "колу", а частіше пастеризоване пиво. Та й відпочивальники змінилися. Це вже не чоловіки і старезні жінки, з баняками, відрами й каністрами. Тепер усі на машинах. Ногами не ходять. Тільки маленька дівчинка, худа і боса, на вигляд їй не більше тринадцяти, пропонує кримське вино. "Тат, а чо кагор хумулєтовий, а не червоний? А купи мені хачапурі!"









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Ющенко об'єднується з Тигипком 
  ·  Росіяни проти Зленка 
  ·  Жеребкування Кубку УЄФА 
Погляд
  ·  НБУ має зайві гроші 
  ·  Консорціум: перезавантаження 
  ·  ЗНАК ЧЕРВОНОЇ ПЛАНЕТИ 
Поступ у Львові
  ·  Кордон за європейськими мірками 
  ·  Штучний дефіцит 
  ·  Інтернет прийшов у гуртожиток 
  ·  Райдужне майбутнє "Львіввугілля" 
  ·  Олег КОПИСТИНСЬКИЙ: Ми відповідаємо на всі виклики 
  ·  Правопорушення і хамство 
  ·  Газ нізвідки 
  ·  Зустріч двох мерів 
  ·  Запізніла "електричка" 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Хорошковський посуває Омельченка 
  ·  Кучму розпитають про все 
  ·  Європа спокушає ринком 
  ·  Новий депутат -- луганчанин 
  ·  Знову темники 
  ·  Лазер лікує серце 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Сторічний ювіляр американських доріг 
  ·  Оприлюднено записи, якими можна пишатися 
  ·  Удар у відповідь 
  ·  Переговори зазнали краху 
  ·  Справжні цифри перуанської війни 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Смак чистого звуку 
  ·  АРТ-АНОНСИ 
Мікроскоп пана Юрка
  ·  Мікроскоп пана Юрка 
Львівщина в особах і вчинках
  ·  Управлінські стилі -- 3: Янків 
Мандри Поступу
  ·  Купи мені хачапурі! 
Спорт-Поступ
  ·  Світ поєднала атлетика 
  ·  Львівське золото з Босфору 
  ·  Останній бій Володимира? 
  ·  Натужна перемога "Дніпра" 
  ·  Пономарьов - Каспаров -- 0:0 
  ·  Склад визначено 
Пост-Faktum
  ·  Галичина проти Волині. Герцог проти князя 
  ·  КАЛЕНДАР