BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Історія у Поступі.    Літературний Поступ.    Листи у Поступ.    Музика Поступу.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
27 серпня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Израильская профессиональная косметика мертвого моря, купить в интернет-магазине.. В случае, если Вам необходима косметика Мертвого моря, интернет-магазин Spaf предложит вам широчайший ассортимент качественной продукции: соли, грязи Мертвого моря, уход за лицом. Магазин косметики мертвого моря СПАФ представляет самую полную линию косметики AHAVA, Sea of SPA, Hlavin, Saito SPA и других средств по уходу. Предлагаемая нами израильская косметика оптом или в розницу всегда доступна и выгодна в цене.
Купол
Львів
  10:17 29-06-2017 -   ЦНАПи Львова відновили роботу  
  10:15 29-06-2017 -   Завтра у Львові кінокомпанія MKK film service розпочинає зйомки містичної драми “13 автобус”  
  10:12 29-06-2017 -   Для потребуючих у Львові діють соціальні їдальні  
  16:3 28-06-2017 -   На вул. Кульпарківській, 230а при демонтажі впав кран, ніхто не постраждав  
  15:15 28-06-2017 -   На вул. Алмазній, 21 у сміттєвих майданчиках виявили предмети, схожі на гранати  
Україна
  16:0 28-06-2017 -   Вірус Petya: Кіберполіції понад тисячу разів поскаржилися на втручання у комп’ютери  
  15:11 28-06-2017 -   На Донеччині вибухнуло авто зі співробітниками СБУ  
  14:34 28-06-2017 -   На території рівненського молокозаводу пролунав вибух  
  13:45 28-06-2017 -   На території рівненського молокозаводу пролунав вибух  
  12:56 28-06-2017 -   Держборг України скоротився на ₴11 млрд завдяки зміцненню гривні  
Світ
  10:30 29-06-2017 -   У Ватикані вибухнув скандал: кардинала звинуватили у сексуальних злочинах  
  16:2 28-06-2017 -   У Міноборони РФ відхрестилися від полоненого військового  
  15:17 28-06-2017 -   В Ізраїлі розробили лазерну систему збиття безпілотників  
  12:4 28-06-2017 -   Мерія Лос-Анджелеса схвалила будівництво музею «Зоряних воєн»  
  10:37 28-06-2017 -   В Ємені оголосили епідемію холери  


прогноз погоды: погода на день на http://pogoda.by.


  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Історія у Поступі  » 

___________________________________________________________________________

Допомога жертвам голодомору
Ярослав ПАПУГА
 
Українські делегати на конференції у справі голоду в Україні, яку організував у Відні в грудні 1933 року Кардинал Теодор Інніцер. Сидять -- Мілена Рудницька, єпископ Никита Будка, о. д-р Мирон Горникевич; стоять - В.Лотоцький, Айталь Вітошинський, Зиновій Пеленський, Левко Чикаленко...
Надання реальної допомоги жертвам трагедії залежало від позиції керівництва СРСР. Москва заперечувала існування катастрофи і не допускала поширення відомостей про неї. Закордонним журналістам заборонили відвідувати райони, охоплені голодом, незалежні спостерігачі теж не могли туди потрапити.

Водночас листи з описами продовольчих проблем потрапляли до родичів за межами Радянського Союзу майже без перешкод. Представники Українського бюро в Лондоні, які займалися організацією громадськості Англії для допомоги тим, хто голодує, вважали причиною такої дивної ситуації прагнення Москви заробити на людському горі. Вони зазначили, що "радянський уряд потребує валюти і робить все можливе, щоб її одержати. Перепускає навіть через цензуру листи, які одверто говорять про голод і жахливе положення на Україні, коли є надія, що ті листи притягнуть чужу валюту".

Пачки з харчами

Щоправда, українці Польщі пересилали родичам у СРСР переважно не гроші, а продукти. Однак в листах зазначалося, що тільки ті посилки доходять за призначенням, які було додатково оплачено. Радянській владі була потрібна не продовольча підтримка, а фінансова. Тому від початку 1932 р. ставлення керівництва СРСР до посилок з продуктами змінилося. Громадяни Радянської України, які отримали продовольчу допомогу, змушені були за неї додатково платити. Навесні 1932 р. Василь Тимчук, що проживав у Радянському Союзі, написав такого листа до брата в Польщі: "Нещодавно я просив вас вислати мені пакуночок. Тепер не висилайте, хіба сало, смалець або масло. Микола прислав мені 5 кіло булочок, і я заплатив тут за них 23 доляри мито".

Оскільки, в більшості випадків українці СРСР не мали валюти, щоб оплатити за продукти, то від початку 1932 р. посилки все частіше поверталися до Польщі. Водночас у західноукраїнській пресі з'явилися повідомлення про можливість надання офіційної допомоги потерпілим через "Торгсин" (назва радянської організації від російського "торгівля з іноземцями"). Ця установа за валюту, заплачену в Польщі надавала у відповідних магазинах СРСР товари. Ціни на продукти там були набагато вищими, ніж у Польщі. Як слушно зауважила львівська газета "Діло", комуністичне керівництво спекулювало на людській біді. Курс обміну валюти забезпечував високі прибутки радянським установам. Адже в СРСР 1 долар обмінювали на 2 карбованці, а неофіційно за 1 долар давали 5 карбованців. Оскільки зв'язок з родичами в Радянській Україні був ускладнений, українці Польщі змушені були погодитися на такий курс обміну, якщо хотіли допомогти близьким.

Дуже часто фінансова підтримка родичів була єдиним засобом порятунку для українців СРСР. Не раз у листах, опублікованих у львівських газетах, зазначали, що без такої підтримки люди, які проживали в районах, охоплених голодом, не змогли б вижити. Про відчай людей, які голодували, свідчить лист, у якому жінка писала: "Яка страшна іронія долі: ви висилаєте нам 10 дол. -- і смерть відходить від нас. І так безконечно продовжується наше страждання, наша нічим не заслужена мука і кара. Лучше би було, аби Ваша посилка була прийшла яких 10 день пізніше. Раз було би усе скінчилося".

Плата за виїзд

У цьому ж листі йшлося про ще один легальний шлях порятунку для жителів Радянської України -- виїзд за кордон. У 1920-х роках українці з Польщі часто переселялися в СРСР, оскільки там легше було знайти роботу за фахом. Переважно вони залишалися громадянами Польщі. Коли ж розпочалася колективізація, ці люди намагалися повернутися. Однак з 1931 р. більшість іноземців, що постійно проживали в СРСР, були оголошені радянськими громадянами, і лише небагато хто зумів легально виїхати. Цим правом скористався Василь Франко -- родич Івана Франка. Восени 1932 р. закінчився час дії його паспорта, і він мав отримати радянське громадянство або повернутися до Польщі. За рік життя в Радянському Союзі погляди Василя Франка кардинально змінилися: прихильник СРСР перетворився в противника комуністичного режиму. Він виїхав до Західної України і часто в пресі виступав з критикою Москви.

Чимало громадян Радянської України, які мали родичів за кордоном, теж хотіли виїхати. Керівництво СРСР, як і у випадку з продовольчою допомогою, намагалося заробити на людському горі. Наприкінці 1932 р. "Інтурист" оголосив, що радянські громадяни можуть виїхати до родичів за кордон, якщо останні заплатять за це. До лютого 1933 р. в такий спосіб лише 58 чоловік залишили СРСР. До того ж у кращому становищі опинилися радянські громадяни, які працювали робітниками. За них платили суму вдвічі меншу, ніж за представників інтелігенції. 250 і 500 доларів відповідно. Тоді ці гроші мали значно більшу вартість, ніж зараз.

Проте багато людей, які проживали в охоплених голодом районах, навіть маючи близьких за кордоном, не змогли виїхати. Існували значні перешкоди як з боку радянської, так і польської влади. Наприклад, одна жінка зазначила неможливість повернення до Польщі, тому що вона дружина звинуваченого в політичних злочинах. Польська влада теж намагалася, використовуючи будь-який формальний привід, не допустити в'їзду до країни колишніх жителів своєї держави.

Втеча через кордон

Отже, право легального виїзду із СРСР використала лише незначна частина охочих залишити райони, охоплені голодом. Решта була змушена втікати через кордон до Польщі та Румунії. Незважаючи на посилення контролю над західними кордонами СРСР, тисячі людей намагалися вирватися з території, на якій лютував голод. Здебільшого вони переходили через Дністер до Румунії. Збільшилася їхня кількість після того, як ріка опинилася під кригою і завдяки цьому Дністер легше було подолати. На початку 1933 р. через річку перейшли 1055 утікачів. До Польщі втікали або жителі прикордонних територій, або ті українці, що колись проживали у цій країні. Перетнути кордон вдалося небагатьом: більшість гинула під час цього переходу.

Виснажених людей, що вирвалися із СРСР, чекали нові випробування на території Польщі та Румунії. У 1933 році ці держави мали добрі відносини з Москвою і не хотіли їх погіршувати через українців. Тому часто втікачів відправляли назад. Більше таких випадків траплялося в Румунії, тому що біженців там було багато і це викликало труднощі з їх утриманням. До червня 1933 р. вже близько тисячі втікачів було відправлено до СРСР.

Несприятлива ситуація склалася і для біженців, які опинилися в Польщі. Про їхнє становище у сеймі першим розповів український депутат Степан Баран. Насамперед він зазначив, що ці люди виглядають як "живі кістяки, бо голод там страшний". Тільки у Борщівському повіті Тернопільського воєводства протягом декількох днів опинилося 27 втікачів. Подібна ситуація склалася й в інших надзбручанських повітах: Копичинецькому, Скалатському і Збаразькому. Перед цими втікачами виникли такі ж проблеми, як і перед румунськими біженцями: потреба отримати матеріальну підтримку, насамперед продовольчу, а також загроза бути відправленим до СРСР. Щоб не допустити цього, Баран у травні 1933 р. зустрівся з тернопільським воєводою, який пообіцяв не відправляти тих людей, що вже перейшли польсько-радянський кордон. Однак коли втеч значно побільшало, влада Польщі теж закрила кордон, оскільки була не готова прийняти таку кількість людей.

Основний тягар допомоги втікачам ліг на плечі українського населення, насамперед на жителів прикордонних повітів. Часто це були родичі потерпілих від голоду. Адже в роки I світової війни під час російської окупації багато людей з обох боків Збруча поріднилися. Тому найпершу допомогу втікачі отримали від близьких та знайомих, що проживали в Польщі. Однак утримувати потерпілих, яких було все більше і більше, жителі надзбручанських територій не могли. Тому втікачі переїжджали в інші райони Польщі і там теж знаходили підтримку українського населення.

Рух підтримки

Під враженням розповідей очевидців серед жителів Західної України поширився рух на підтримку потерпілих. Більшість українських товариств у Львові в липні 1933 р. утворили Український громадський комітет рятунку України, який займався організацією допомоги голодуючим. Його очолював Дмитро Левицький. Для порятунку втікачів Львівський комітет планував зібрати відомості про їхнє становище і звернутися до міжнародних установ за підтримкою. Перешкодою для цього була позиція державних органів Польщі. Коли представник комітету Нансена висловив прагнення відвідати Галичину і на місці ознайомитися зі становищем біженців, то отримав запевнення Варшави про їхню невелику кількість і своєчасну підтримку з польського Червоного Хреста.

Так відсутність правдивої інформації призвела до того, що ніякої відчутної допомоги від гуманітарних організацій втікачі не отримали. На міжнародній арені лише Ватикан сприяв покращенню становища біженців. Ця діяльність Папи Римського була винятково гуманітарного характеру, адже підтримкою скористалися переважно православні втікачі з Радянської України. Керівники акції порятунку у Львові теж надавали допомогу біженцям. Підтримка надходила переважно через жителів прикордонних територій, які значно краще орієнтувався в місцевих обставинах. У березні 1934 р. їм передали 200 золотих для втікачів.

Проте представники Львівського комітету намагалися допомогти насамперед українському населенню, що залишилося в СРСР. Адже через кордон змогла перейти невелика кількість тих. хто голодував, а більшість не мали такої можливості. Щоб покращити їх становище, і була організована акція порятунку. Для її проведення потрібні були значні фінансові ресурси. Результати діяльності Львівського комітету з організації збору коштів серед населення Західної України були успішними. З деяких повітів до Львова надійшло більше ніж 1000 золотих. Українці Польщі активно відреагували на трагедію і намагалися підтримати тих, хто голодував. Щоб зрозуміти масштаби пожертвувань треба пам'ятати, що у той час світ був охоплений економічною кризою. Люди часто віддавали останні заощадження, щоб допомогти тим, хто голодував.

Після проведення кампанії зі збору коштів постало питання про те, щоб реально підтримати потерпілих від голодомору. Однак ніяка організована продовольча допомога до голодуючих не потрапила. Комуністичні лідери не турбувалися про становище населення, яке проживало на території, охопленій голодом. Сталін і його оточення були зацікавлені не в покращенні умов життя жителів Радянської України, а в фінансовому прибутку. Гроші ж могли надійти не в результаті організованої допомоги тим, хто голодує, а лише у випадку надання індивідуальної підтримки. До того ж державні органи СРСР прихильно сприймали грошові перекази родичів, які проживали за кордоном. Якщо ж жителі Радянської України отримували підтримку від невідомих людей, тобто організацій, що займалися акцією порятунку, то їх переслідували радянські каральні структури.

У 1933 р. комітет у Львові займався також наданням індивідуальної допомоги. Ця частина його діяльності залишилася невідомою населенню Західної України, можна пояснити особливостями цієї роботи. Збір відомостей про людей, що проживали в Радянській Україні і потребували підтримки, вимагав конфіденційності. Переважно інформацію про них передавали родичі, що отримали листи з описами страхітливого становища. Вони зверталися до комітету у Львові за підтримкою, але вимагали збереження імен своїх близьких у таємниці. Жителі Польщі боялися, що можуть нашкодити родичам у СРСР, і тільки в безвихідних ситуаціях передавали кому-небуть листи.

Одночасно керівники акції порятунку, щоб допомогти тим, хто голодував, намагалися використати впливові міжнародні установи, насамперед товариство Червоного Хреста. Ця організація звернулася до радянського представництва, але не отримала ніякої відповіді. Як слушно зауважили керівники Українського бюро у Лондоні, спроби проведення заходів допомоги через міжнародні організації "не будуть мали результатів, бо Радянщині треба чужої валюти, а не чужого збіжжа". Сподівання українців, що проживали в державах Західної Європи, використати міжнародні товариства для проведення масових заходів допомоги виявилися марними.

Уряди західних країн байдуже спостерігали за подіями в Україні. США, навіть, у 1933 році визнали СРСР і встановили з Москвою дипломатичні стосунки. Деякі кроки було зроблено на громадському та церковному рівні. У Відні було створено Міжконфесійний комітет допомоги голодуючим Совєтського Союзу, який очолив кардинал Теодор Інніцер. В його роботі брали теж участь діячі із Західної України.

Скільки ж людей було врятовано завдяки діяльності українців, що проживали за межами СРСР? Відповіді на це питання немає. Можливо, така підтримка допомогла вижити декільком тисячам чи десяткам тисяч чоловік. Якщо врахувати масштаби голодомору, то стає зрозуміло, що діяльність у порятунку потерпілих не дала помітних результатів. Українці Польщі часто зазначали, що не зуміли надати достатньої підтримки тим, хто голодував. Основною причиною була позиція Москви, що заперечувала існування голоду. Було дозволено тільки індивідуальну допомогу, яка не могла кардинально покращити ситуації.

Зате голодомор викликав великі зміни в настроях українців Польщі: зникли симпатії до Радянського Союзу і посилилося негативне ставлення до комуністичного режиму. Значною мірою під його впливом склалася парадоксальна ситуація: у Східній Україні, жителі якої пережили голодомор, прихильне ставлення до комуністичних ідей було значно сильнішим, ніж у Західній, де населення спостерігало за трагедією з боку.









» 
АРХІВАРІУС
Про що писала львівська преса
 
Дозорець каменицї при площі Смольки у Львові повідомив вчера в ночи полїцию, що хтось добуває ся на під власника реальности. Висланий на місце аґент явив ся саме в хвилі, коли якийсь чоловік, розбивши колодки від шаф, пакував собі як найспокійнїйше річи. Зловлений признав ся зовсім отверто, що хотїв забрати собі троха річий, бо мав четверо дїтий, а заробок не вистав єму на їх удержане. Називав ся Войцих Брох, а працюючи в сусідній каменици завважав, що на стриху є "непотрібні кавалки", які могли би єму придати ся. Але се "ясне" толковане не вистарчило полїциї.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  В українців уже стріляють 
  ·  Останній шанс Буряка 
  ·  Як правильно відлякувати туристів 
  ·  Тягнибок вимагає суду 
Погляд
  ·  З чого починається Україна?... 
  ·  Земля у Львові дорожчає 
  ·  Більше генералів, менше посад 
  ·  Остання надія "Львіввугілля" 
Поступ у Львові
  ·  "Школярик" вже на дорозі 
  ·  Суперечка довкола світлофорів 
  ·  Свято по-"нашоукраїнськи" 
  ·  Концептуальні зміни в освіті 
  ·  "Есдеки" зацікавили християн 
  ·  "НУ" готова до радикалізму 
  ·  Спрощення візового режиму 
  ·  Автобус -- за права людини 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Газовий консорціум: далі буде 
  ·  Зовнішньополітична "квадратура кола" 
  ·  Зерно в кредит 
  ·  Новий посол мовчатиме 
  ·  Кучма каже, що на нього тиснуть 
  ·  АН-70 злетить 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Жіночі проблеми в армії 
  ·  Корейців мають переконати 
  ·  Загроза для Чехії 
  ·  Руанда обрала президента 
  ·  Злочинів поменшало 
  ·  Міськрада проти церкви 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Режисер Володимир КУЧИНСЬКИЙ: Театр перед Рубіконом 
  ·  Мандрівці манівцями 
Історія у Поступі
  ·  Допомога жертвам голодомору 
  ·  АРХІВАРІУС 
Літературний Поступ
  ·  Віктор НЕБОРАК: Література -- річ жорстока 
  ·  Жити без мотивацій 
Листи у Поступ
  ·  Спогад з відстані часу 
  ·  Не спитавши броду... 
  ·  Відгуки читачів „Поступу" на публікації газети 
Музика Поступу
  ·  Літо з Воплями 
  ·  Музика 
Пост-Faktum
  ·  Французький Пігмаліон 
  ·  КАЛЕНДАР