BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Мікроскоп пана Юрка.    Мандри Поступу.    Львівщина в особах і вчинках.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
23 серпня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Львівщина в особах і вчинках  » 

___________________________________________________________________________

Управлінські стилі-2: Гладій
Записки керівника прес-служби. Частина VIІІ
Тарас БАТЕНКО
 
Михайло Гладій
Боротьба 1996-1997 рр. за повалення Миколи Гориня з одного із двох владних крісел чимось нагадувала „двірцевий переворот". Ще за кілька днів перед відставкою Гладій запевнив Гориня про те, що командні негаразди, а також непорозуміння в середині системи вдасться залагодити. На фініші ж відставки мало не пішла коту під хвіст „ініціатива" аграріїв: Гладієві трохи забракло політичної волі, щоб довершити сценарій „перевороту". Однак провідника "дотиснули". Тож можемо зрозуміти учасників тодішньої „чорноволівської" команди, котрі вважають, що „Гладій -- це моральна зрада Гориня".

У 1997 році на Львівщині змінювалися не стільки персоналії, скільки стилістика та методика державного управління. Приходила команда-прагматиків, позбавлених тих морально-ідеалістичних цнот, які були притаманні „батькам революції". У структурі влади Львівщина не могла далі ментально відрізнятися від Києва. Тому призначення керівником облдержадміністрації колишнього голови правління колгоспу ім. Леніна Стрийського району Михайла Гладія було у певному сенсі явищем закономірним і вписувалося у цей новий менталітет. Тим паче, що Гладій (випускник Омського ветеринарного інституту), у роки перебудови стояв у кадровому резерві на посаду 1-го секретаря Стрийського райкому партії. Гадаю, для Києва -- це було найкращий доказ лояльності та конформності характеру претендента на крісло „галицьких намісників".

Перше, що приховується за харизмою Гладія -- це його політична нерішучість, нездатність „торпедувати ситуацію". Як згадують колишні працівники апарату, Гладій як 1-й заступник голови облдержадміністрації та заступник голови обласної ради професійно вписувався у команди Давимуки -- Гориня. До того ж, він вважався вихованцем „школи" Леонтія Дунця, колишнього заступника голови облвиконкому в АПК, який був дуже авторитетною людиною для Чорновола. У Гладія встановилися товариські взаємини з впливовими діячами НРУ, які й відпрацювали у 1997 році модель відповідальності аграріїв та рухівців за стан справ на Львівщині.

Його прихід на голову облдержадміністрації болісно позначився на горинівській команді. На початку губернаторства Гладій по суті продовжував боротися з „поваленим" Миколою Горинем, так що навіть найближче оточення змушене було стримувати „шефа". Методично викорінювали „людей Гориня" з апарату ОДА та облради, яку очолив теж аграрій Орест Фурдичко. Із заступниками колишнього губернатора та працівниками апарату розмовляли жорстко, змушуючи писати заяви на звільнення. Особливо активним у цьому був заступник голови ОДА, „санчо панса" Гладія, котрий незмінно супроводжував його в усіх рейдах київськими кабінетами влади, -- Роман Шмідт.

Сказати, що Гладій позитивно сприймали у Києві -- не сказати нічого. Він набув рис характерних київсько-дніпропетровсько-донецького номенклатурного типажеві, а також -- для прем'єрів Лазаренка і Януковича. Не даремно ім'я Гладія незмінно впродовж 1998-2002 рр. фігурувало у журналістських реєстрах українських олігархів. Під час свого першого „заходу" на київські висоти у 1996 році Гладій працював, як правило, із другим ешелоном Кабміну та Адміністрації президента, по суті не маючи контактів з першими особами (за винятком Павла Лазаренка). Часами наявність хороших друзів серед осіб другого ешелону важить більше, ніж ручкання з першими, які про вас швидко можуть забути. А „другі" -- з ними шліфуєшся і зріднюєшся, відпрацьовуєш витримку, міцну стійкість, коли, як кажуть, ковтнеш півлітри і оком не моргнеш, зате матимеш доброго друга на перспективу. Згодом, по суті втративши місце в олігархічному реєстрі, Гладій все одно високо оцінювався львівською владою як людина, яка досконало володіє протокольним порядком Києва.

На Банковій та на Грушевського добре пам'ятали Гориня з його привільними мотивами міста в західному сенсі, а тому й оцінили заслуги Гладія щодо розбудови Аграрної партії як альтернативи традиційним націонал-демократичним партіям. Тоді у моді була партійність влади, позаяк попереду, у 1998 році, на неї чекали перші вибори -- за партійними списками. Новий керівник умів продемонструвати, що здатен щонайбільше домагатися для центру бажаного результату, а щонайменше -- не викликати алергії. На початку 1998 року президент Кучма пожалкував, що у нього не всі голови облдержадміністрацій такі, як Михайло Гладій. Більшого визнання від глави держави, ніж те, яке було одержане, годі було чекати.

Гладій -- перший після Чорновола керівник, який серйозного значення надавав політичному піару. Використовувалися всі доступні ресурси: кращі аналітики області писали Михайлові Васильовичеві статті, в яких показували його „намісником всієї Західної України", біґ-бордами „Засіймо ниву на добро" (які місцеві аналітики перейменували на „Засіймо нивку на добриво") пропагували керівну в області номенклатурну Аграрну партію, та навіть львівський футбольний клуб „Карпати" вписувався в нову ідеологічну схему, записавшись в АПУ. В цій піарівській кампанії політологи навіть дещо передали куті меду, пишучи, що „Гладій цілком може стати носієм нової ідеології -- „духовного сепаратизму" і „європейського месіанства" Галичини". Хоча таким перегинам губернатор, звичайно, противився. Гладій став також першим керівником після Чорновола, який у пропагуванні свого прізвища послідовно працював у київському напрямі. Цього не робили його наступники -- Степан Сенчук та Мирон Янків. Інтенсивний піар швидко дав свої результати: після парламентських виборів 1998 року почали говорити про можливість переходу Гладія в Кабінет Міністрів. Ставши віце-прем'єром, а згодом ще й міністром АПК, Гладій увірував у своє значення для Львівщини, хоча під час президентських виборів 1999 року його присутність в реґіоні була мінімальною, і число львів'ян, які здобули прописку у столичній владі, теж було, м'яко кажучи, невисоким. У цьому контексті згадується той таки Роман Шмідт, який обійняв посаду заступника міністра аграрної політики (згодом -- заступника держсекретаря цього ж відомства).

Щодо адміністративно-політичного статусу Гладія, то його можна охарактеризувати як важковаговика. Він, імовірно, краще вписався б у структуру російської влади, хоча тамтешня Аграрна партія (Михайла Лапшина) самостійно також не отримувала більш як 3 відсотки рейтингу. 1998 року Аграрна партія України не добрала до парламентського „порогу" менш як тридцять тисяч, на відміну від СДПУ(о), яка взяла філігранно -- 4,01%. Це дало підстави політологам для тверджень, що влада у день голосування міркувала, яку з партій витягувати -- АПУ чи соціал-демократів. Аграрії ж довго не могли пробачити Києву такого „ходу конем", а тодішній ідеолог області Василь Базів і не приховував, що побачив у цьому таємний умисел київської влади.

1998 року Гладій увірував у власну значимість. Чутки про його можливі призначення випереджували реальні пропозиції: говорили і про посаду заступника глави Адміністрації президента, і про кар'єру в усіх авторитетних партіях, починаючи від Руху та ПРП і закінчуючи СДПУ (о). Ця гіперболізована значимість Гладія стала для нього злим демоном у період „другого намісництва".

Є дві іпостасі Гладія. Перша -- керівник-адміністратор. Друга іпостась -- це життя поза адміністрацією. Між ними ще є політичні замовлення з Києва, які видозмінювали управлінський стиль, паразитували на характерові.

Гладій-адміністратор не відрізнявся великою ерудицією в управлінських підходах. Радше навпаки, був схильний до „підкилимних ігор", що, можливо, є типовим для непозбавлених талантів вихідців із радянської адміністративно-командної системи. На відміну від Сенчука та Янківа, Гладій у своїй щоденній роботі рідко опускався нижче, ніж ланка заступників голови ОДА, відчувалася відірваність голови від начальників управлінь. Він не мав великої потреби й у прес-службі, що розслабляло підлеглих, робило вільним „режим присутності". Він навіть не намагався вникати у багато питань щодо суспільного та економічного життя області. За різними „патронування" заходів, „коровайною політикою" -- була значуща управлінська пустота.

У перші місяці після другого повернення Гладія на Львівщину була помітна його розгубленість як керівника. Він та оточення розуміли, що повернення -- тимчасове. Хоча на фоні загостреної заполітизованості, спричиненої „касетним скандалом", багато хто в апараті обласної влади думав, що Гладій зможе зняти напругу в реґіоні. У період другого львівського єдиноначалля Гладій виявив ще більшу нестерпність до опонентів в апараті адміністрації, заперечень з боку заступників, ніж у перший свій прихід в область. Завершилося це тим, що опонентів просто зникли: був страх і мовчанка, небажання потрапити в опалу. У перший період губернаторської каденції противагу Гладієві дехто бачив в особі заступника голови з питань промисловості Богдана Буци, колишнього заступника голови Фонду держмайна, який своїм працевлаштуванням в ЛОДА трохи перелякав команду Гладія (до слова, Буца був єдиним заступником Гладія, який 1998 р. входив у першу десятку найбільш рейтингових політиків Львівщини). У другий період така потреба (навіть -- в ілюзії противаги губернаторові) цілком відпала: заступники були вивірені з точки зору персональної та партійної лояльності, інші, як скажімо, Леонід Мельник, свої посади залишили.

„Патронування" Гладієм Львівщини у 2001-2002 рр. було позбавлене глибокої та системної дискусії. Апаратні наради не мали належної плановості, в хаосі була лише тверда позиція губернатора: виконати завдання за будь-яку ціну. Слід гадати, що за авторитаризмом Гладія була все ж недостатня рішучість в політичних рішеннях, які він волів ухвалювати біль-менш колективно-відповідально. Ще раніше, на апаратних нарадах Давимуки -- Гориня, він, маючи дещо „бригадирський" імідж завжди зі всім погоджувався, а якщо щось і заперечував, то дуже обтічно. Такий самий конформізм Гладій згодом звичайно демонстрував і щодо Києва. У тих ситуаціях, коли треба було чітко задекларувати свою позицію супроти націонал-радикалів, голови облдержадміністрації ні видно, ні чутно не було. Цим він відрізнявся від Миколи Гориня. Гладій, як мовиться, прагнув бути „святішим від папи римського". За цим було приховане бажання стати авторитетним діячем у консолідації суспільства на Львівщині, а також комплекс меншовартості -- Гладієві бракувало саме націоналістичного іміджу, якого було достатньо у його попередника.

Гладій не зважав і на голів районних державних адміністрацій, демонстрував надмірну зверхність у ставленні до них. Особливо це стало очевидним з наближенням парламентської виборчої кампанії. Голови РДА перестали бути фактором впливу на ухвалення рішень обласною владою, їхня інформація про політичну ситуацію в районах до відома практично не бралася. Факти ретельно просіювалися і залишалися лише ті, які хотів почути, в першу чергу, центр. Відповідно, насаджувалися завдання, вигідні не стільки реґіону, скільки центру. Це закінчилося тим, що інститут голів РДА просто саботував деякі рішення, які спускалися з Винниченка, 18. Скажімо, перед виборами 2002 року Гладій запитував деяких голів РДА: „Скільки дасте відсотків за блок „За ЄдУ"?" -- „Ну, думаємо, відсотків 18 дамо". -- „Ви що, -- грізно обурювався губернатор, -- яких 18 -- не менше як сорок!" Зухвала і самовпевнена позиція керівника області, що спрощено підходив до використання „адмінресурсу", була неприйнятна на тлі недовіри мешканців області до влади в цілому. Страх керівників районних ланок за свої посади чи просте небажання противитися гніву спотворювали реальність перед виборами. Гладій, як правило, чув лише те, що хотів від нього почути АПУ та Кабмін.

Проте був і інший Гладій, який умів бути товариським, навіть сімейним; міг у купе №92 потягу „Львів -- Київ" поділитися з ледь знайомим останньою пляшкою пива; вмів відпочивати: часто виїжджав з друзями, колегами, силовиками на полювання у стрийському напрямку чи на рибалку у Великий Любінь; міг бути щирим (не ховав сліз на весіллі доньки); міг відчувати провину.

Де-факто, Гладій не толерував опозиційних політичних сил. У другий період керування Львівщиною у нього понад міру проявився фактор переоцінки власного статусу. У полоні певної „самозакоханості" він не раз говорив оточенню, що „мене на Львівщині люблять більше, ніж Ющенка". Помилка, якщо не трагедія керівника, який дозволяє підлеглим на апаратних нарадах себе захвалювати і говорити лише про досягнення. Відсутність на таких штабних нарадах „картезіанського сумніву" спричинило переоцінку передвиборчої ситуації і відтінило контрастність, тотальність і закономірність, а зрештою і програш влади на Львівщині.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Аукціон у замінованій Ратуші 
  ·  "Кредит Банк" продають Ахметову 
  ·  Будемо святкувати 
  ·  КУЧМА ПЕРЕДУМАВ ЗМІНЮВАТИ КОНСТИТУЦІЮ 
Погляд
  ·  Кінах пішов в опозицію 
  ·  Львівським медикам підняли статус 
  ·  Консорціум для всіх 
  ·  ПРО ОСНОВИ 
Поступ у Львові
  ·  ПРИВІТАННЯ 
  ·  Незалежність -- одна на всіх 
  ·  На коні по "Кайзервальду" 
  ·  Жити стає безпечніше 
  ·  Подарунки до Дня незалежності 
  ·  Кучма переймається Львівщиною 
  ·  ЛОДА за італійців 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Чорнобиль -- знову загроза 
  ·  Тигипко торгується 
  ·  Будуватимемо школи в Іраку 
  ·  З Африкою краще, ніж із Росією 
  ·  Тимошенко не здається 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Келлі знав про свою смерть заздалегідь 
  ·  Економічний спад у Європі 
  ·  Політик серед ангелів 
  ·  Російські танки прямували до Ірану 
  ·  Вибухи на Корсиці 
  ·  За злочини відповідають 
  ·  Мадлен радить... 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Порятунок рядового маніпулянта 
  ·  Олександрові Козаренку -- 40! 
Мікроскоп пана Юрка
  ·  Мікроскоп пана Юрка 
Мандри Поступу
  ·  Піонерська леґенда 
Львівщина в особах і вчинках
  ·  Управлінські стилі-2: Гладій 
Спорт-Поступ
  ·  Новий старий тренер 
  ·  Стартує чемпіонат світу 
  ·  Провал європейської гімнастики 
  ·  Державний спорт 
  ·  НОВИНИ СПОРТУ КОРОТКО 
Пост-Faktum
  ·  УГОРСЬКИЙ ВИБІР ГАЛИЧАН 
  ·  КАЛЕНДАР