BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Історія у Поступі.    Книжковий Поступ.    Листи у Поступ.    Музика Поступу.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
 
23 листопада 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  17:22 23-11-2017 -   На автотранспортних підприємствах Львівщини бракує водіїв  
  17:13 23-11-2017 -   У старих львівських трамваях встановлюють нову систему опалення  
  16:8 23-11-2017 -   Трьох ведмедів з Самбора перевезли у реабілітаційний центр «Синевир»  
  15:27 23-11-2017 -   У Домі Франка відбудеться моновистава "Голос тихої безодні"  
  14:14 23-11-2017 -   Сьогодні на пл. святого Юра відкрили бронзовий макет Святоюрського комплексу у мініатюрі  
Україна
  17:15 23-11-2017 -   У їдальні Верховної Ради розповіли, чим обідають нардепи  
  16:5 23-11-2017 -   Гройсман пообіцяв українцям дешевший газ  
  11:3 23-11-2017 -   Українським військовим дозволили носити вуса і бороди  
  10:56 23-11-2017 -   В Україні впало виробництво горілки  
  10:30 23-11-2017 -   У Полтаві побили суддю Ларису Гольник  
Світ
  17:20 23-11-2017 -   У Польщі спростували заяву Дещиці про згоду на відновлення пам'яток УПА  
  11:1 23-11-2017 -   Кріштіану Роналду побив черговий рекорд Ліги чемпіонів  
  10:55 23-11-2017 -   Великобританія вилетіла з п'ятірки найбільших економік світу  
  10:17 23-11-2017 -   У Мінську понівечили пам’ятник Адамові Міцкевичу  
  10:11 23-11-2017 -   У Польщі змінюють правила працевлаштування іноземців  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  »  ПРОЕКТ

___________________________________________________________________________

Називати речі своїми іменами
Марта ГАРТЕН
 
Після першого перегляду півгодинної(!) вистави "Виявлення", яку зреалізував у Львівському театрі ім. Леся Курбаса американський режисер Біл Річблюм за власною драматургією на основі літературної та епістолярної спадщини Едгара По, глядачам запропонували не розходитися, а обговорити прем'єру. І хоч ця пропозиція заінтригувала далеко не всіх театральних критиків із львівського цеху, утім зацікавлених у дискутуванні не бракувало з кола друзів театру. Та очевидно, якогось спільного ключа до розмови знайти не вдалося, і після наступного перегляду до обговорення вже не закликали...

Чи варто й згадувати, як для глядачів, які поділяють погляди курбасівців на творчі пошуки сучасних театральних практик, минулий тиждень (а саме в такий термін пообіцяв вкластися режисер від першої презентації проекту до представлення його втілення) був сповнений інтригою очікувань, котрі так і не отримали належної сатисфакції. Насамперед, естетичної. Що ж, розчарування -- також корисний досвід. Принаймні його можна використати, як початкову точку аналізу того, що ж насправді відбулося на сцені під час "Виявлення". Бо від точного визначення залежить і система оцінок, причому саме таких, що відповідають природі явища, а не накинутих із чужорідної системи.

Ще перед початком вистави закралася крамольна думка про невищезну претензійну банальність запаленої свічки перед книгою (Книгою Розчарувань?) на вишневому оксамиті. І перша нота, задана Олегом Цьоною, який представляв вихід на сцену головного героя, прозвучала фальшивим камертоном. Брак доброго густу? Зумисне блазнювання? Свідоме розпльовування зі стереотипами, що не рятує від впадання в стереотип? Парадоксальний жанровий вінегрет? Режисерське завдання заперечити "забобон"? Але цей початок сприкрював до глибини широко розкритого назустріч виставі, щоб не сказати оголеного, серця...

Та ось у цій атмосфері дешевого балагану з'являється Актор, що гратиме... ні, не По, бо, як зійшлися майже в унісон думки глядачів, "Виявлення" до По, власне, мало доволі опосередкований стосунок, навіть незважаючи на те, що звучали тільки його автентичні висловлювання у перекладі українською Юлії-Анни Франко та Василя Мицька. Акторові судилося грати не роль літератора, а сум'яття Творця, що прагне пізнання Бога. "Ми не знаємо абсолютно нічого про природу чи сутність Бога, щоб осягнути це, нам самим треба бути Богом", -- промовлено не штучно театральним голосом, а таки оголеним серцем. От тільки чи почуто? "Я ніколи по-справжньому не божеволів, за винятком тих випадків, коли щось торкалося мого серця". І коли по-справжньому це "щось" торкалося Акторового серця, тоді й викрешувалася та іскра, яку можна назвати творчим божевіллям чи мистецьким актом Олега Стефана. Від тих справжніх проникнень до джерел власної творчості глядач одразу ж опинявся в його енергетичному полі і міг цей магнетизм витлумачити не просто через талант Актора (хоча й це одне не мало важить, зрештою, саме він і приваблює до курбасівців Річблюма), а через те, що на сцені розкривалася непересічна духовна індивідуальність. А от вдаючись до імітаційних, зовнішньо ефектних, проте не сутнісних проявів ролі, Стефан розмивав чіткий рисунок образу. Бо копіювати життєві спостереження -- всього лиш уміння. Нехай і чудове. Бути щирим на сцені, коли довкола масовка імітаторів -- завдання не з легких. Стефан справжній -- це актор-філософ і актор-акробат водночас. "Мудрий арлекін", що притягує до себе і торкається глядацької душі тембром голосу, пластикою, словом. Його авторська техніка заснована на пізнанні себе й на самовдосконаленні через це пізнання. Він -- провідник того променя, яким рефлекторно глядач освітлює сутінки власної душі. Стефан, що фальшує, подібних рефлексій індукувати не може.

Не майстерності (бо це ж не майстер-клас зрештою), а акторського мистецтва, у якому первинний потяг до абсолюту саморозкриття, -- ось цього очікував від акторського ансамблю курбасівців та американської акторки Маґдалени Абрамсон львівський глядач, якого виплекав собі художній керівник Володимир Кучинський за 15 років існування в нашому місті та на світових обріях театру ім. Л. Курбаса. Оце те. Бо це не лишатиме реципієнта байдужим. А тут глядач чувся не просто зрадженим -- ошуканим. Бо вищий сенс театрального мистецтва, який, за К. Станіславським, є саме життя людського духу, так і лишився не проявленим за елементами акторської техніки, якій доречніше побутувати на тренінгах, ніж випинати голим кістяком механізму на виставі як завершеному естетичному висловлюванні. "Мистецтво починається із того моменту, коли витворюється неперервна лінія. Нота, акорд, вихоплені з мелодії, -- це ще не музика, рух, вихоплений із танцю, -- це ще не танець..." -- вважав К. Станіславський.

І глядачева любов, що живе пам'яттю про стиснення серця від тої небувалої інтимності Стефана, що називається творчістю, була зраджена його страхом відкритися до оголеної душі (утім, демонструючи свої професійні таємниці під час обговорення вистави, Олег видавався куди переконливішим, ніж під час дійства). Глядацька любов живе пам'яттю про те, що Стефан може себе усього вкласти в роль, робити своє життя життям ролі, наповнювати її багатством своєї душі, глибинністю власного внутрішнього змісту. Він може мовчати, стояти спиною, лежати непорушно, -- але при цьому всьому він може витворювати таке силове поле, такий малюнок ролі, що їх естетичне переживання перемінює глядача. Це і є звичайне чудо. Чудо акторської майстерності. На "Виявленні" воно виявилося хіба що своєю відсутністю...

За що глядач любить і Олега Стефана, і Тетяну Каспрук (яка соло показала себе як глибока акторка, а в масовці не спромоглася триматися на бездоганній висоті), і багатьох інших акторів цього театру -- так це не за ходульне перевтілення, а за чудо фантастичного переображення. За гранню тієї акторської правоти, що простує у пошуках абсолюту -- фантастична ірреальність, що живить глядацьку уяву. "Уява важливіша за знання", -- доводиться визнати рацію за А. Ейнштейном, що висолопив язика світові. "Щодо тих здобутків, які ми називаємо "знанням світу", лише маленька частка їх не становить небезпеки. Щоб досконало спілкуватись з людським серцем, нам треба взяти останній урок у тісно сплетеній книзі розчарувань", -- і в цьому за Е. По слід визнати рацію. І прийняти розчарування як плід пізнання.

І це не глядацький гріх, коли він відчув запах імітації. А очікував же живого, хоч і найнетривалішого із мистецтв, яке дано оцінити тільки сучасникам. Глядач , який був свідком натхненної імпровізації, віртуозної винахідливості курбасівців, які в своїх сценічних дослідженнях вивчали глибини людської душі, що навряд чи й надаються до вербалізованого означення, -- не міг не бути розчарованим. Бо ж цей глядач очікував не акторів, що обряджаються в костюм поганого театру, а трепету людського тіла з оголеними м'язами, нервами, душею, очікував відкритого пульсування їхніх сердець. Не демонстрації лицедійської майстерності (зрештою, імітація шамануваня так і не відкрила інших горизонтів у свідомості акторів, не відкрила їм джерел з'яви жахіть), а висловлення свого розуміння життя. Причому конгеніально з геніальним По. Нєстети, як кажуть поляки.

То що ж це було, коли вистава як така видавалася проблематичною? А просто культурологічна акція, за влучним означенням одного із провідних українських театрознавців і режисера Ірини Волицької. Власне, коли б речі назвати своїми іменами, не трапилася б ця прикра підміна понять, яка настільки вразила глядачів, що декотрі з них не втрималися він їдких кулуарних коментарів: "Раніше це називалось халтурою, а тепер -- проектом. Зациклилися на тренінгах, розмінюються на проектах. А вистави де? Де великі ролі для цих прекрасних акторів, які зараз саме в тому зоряному віці, коли можуть творити вершинні образи". Отож стратегічна помилка: прем'єру із певним кон'юнктурним розрахунком назвали виставою. Хоча могли просто запросити охочих на тренінги американського режисера чи на зустріч із ним як драматургом, який хоче представити (і то безкоштовно, як він це звик робити у себе у Вермонті) результат тижневого спілкування з акторами театру ім. Курбаса, -- то було б набагато коректніше. Й розчарування б ні в кого не виникло. Була б незатьмарена непорозумінням радість від зустрічі культур. Бо це єдине, що відбулося без імітації, -- аби переконатися у цьому, варто було лишень побачити обличчя вдячних Річблюмові курбасівців. Вони світилися любов'ю.









»  ДЕЗОРІЄНТАЦІЯ
Незбоченські жанри на експорт
Учора в Мінську відбувся вернісаж, який ...не дає уявлення про художні досягнення Львова
Орися КРАСНИК
 
Це саме той випадок, коли поцінувати можна тільки благий намір. Усе решта, як у тому анекдоті: "Хотіли як краще, а вийшло, як завжди..." І хто в тому винен? А ніхто, так ся стало, -- скажуть ті, що насправді винні, але в цьому не зізнаються навіть у сповідальні в очікуванні відпущення гріхів, ані своїй совісті, до осуду якої вони не звикли прислухатися, адже недбальство чи примітив звичаєво непідпокутні (хоч інша приказка сусіднього народу резонно натякає, що "іная простота хуже воровства"). Ми ж старалися, як могли, -- ще й образяться вони. Добре, що взагалі сталося, -- скажуть ті, що відповідають за це як організатори.
Детальніше>>
»  ЛАВРИ
Премії на "октябрьскіе"?
Андрій ЦУДЕН
 
І торік, і цього року митці Львівщини не отримали обласних премій у галузі культури до Дня незалежності, хоч за чинним Положенням про десять обласних премій для найдостойніших митців, відзнаки мусили б знайти своїх "культурних героїв" ще до 24 серпня.

Щодо минулорічної ситуації, то відтермінування нагородження на кілька місяців зумовила з одного боку скорбота за трагічно загиблими внаслідок падіння літака на Скнилівському летовищі (жалоба була несумісна з масовими урочистостями в зраненому місті), а з іншого боку -- внутрішня неструктурованість журі, до складу якого не докооптували на той час ще кількох апаратників, потім це зробили, але суддівська рада все одно не мала кворуму через те, що хтось іще не відгуляв відпустку... Ну, одне слово, знайоме не перший день чиновницьке зволікання при суцільному браці відкритої інформації. При цьому варто нагадати, що іще жодного разу присудження обласних премій творчій інтеліґенції не обійшлося без скандалу.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  У Багдаді знову війна 
  ·  Тимошенко в розшуку 
  ·  Смирнов попросив відставки? 
  ·  Післявиборчий підпал 
Погляд
  ·  Український дім не для українців 
  ·  Юродивий 
  ·  Монополія на візи 
Поступ у Львові
  ·  Чи зміниться обличчя міста? 
  ·  З Кучмою проти Буняка 
  ·  Ціни падають 
  ·  Новий-старий начальник 
  ·  Пива стало більше 
  ·  Михайло ЗАДОРОЖНИЙ: Яткову торгівлю ми ліквідуємо! 
  ·  Вода, тепло і борги 
  ·  Громадськість проти "Карпатиленду" 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Тендер вичікування 
  ·  Як не до ЄС, то до ЄЕП 
  ·  Нові вуха для СБУ 
  ·  Троє укроіракців 
  ·  США захищається від української сталі 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Бездомні американці 
  ·  Терористи не бояться реклами 
  ·  Марсіанські марення 
  ·  Китай модернізує посвідчення особи 
  ·  У Чечні перевіряють підписи 
  ·  Блискавичний рекорд 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Незбоченські жанри на експорт 
  ·  Премії на "октябрьскіе"? 
  ·  Називати речі своїми іменами 
Історія у Поступі
  ·  Москалі у Львові 
  ·  АРХІВАРІУС 
Книжковий Поступ
  ·  Мандри в безчассі або літературний перфоменс Зілагі 
Листи у Поступ
  ·  Про повагу до народів 
Музика Поступу
  ·  РУСЛАНА: У Львові зупиняється життя 
  ·  vADER у Львові 
Пост-Faktum
  ·  Чоловік, що вигадав "Твін Пікс" 
  ·  КАЛЕНДАР