BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Мікроскоп пана Юрка.    Мандри Поступу.    Львівщина в особах і вчинках.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
16 серпня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:47 21-09-2017 -   На Львівщині СБУ затримала на хабарі слідчого Нацполіції  
  16:46 21-09-2017 -   Після удару блискавки помер курсант Львівської академії сухопутних військ  
  16:44 21-09-2017 -   У Львові хочуть добудувати колію на Коперника  
  14:20 21-09-2017 -   Слідчий Нацполіції погорів на хабарі на Львівщині  
  14:13 21-09-2017 -   Львівські «Леви» боротимуться за «бронзу» з київськими «Джокерами»  
Україна
  16:50 21-09-2017 -   На Хмельниччині внаслідок ДТП загинуло 11 корів  
  16:42 21-09-2017 -   У Києві назвали нові цифри щодо полонених на Донбасі  
  14:16 21-09-2017 -   Жінка, яка потрапила з дитиною під трамвай, померла у "швидкій"  
  14:14 21-09-2017 -   Мерія столиці евакуйована через звістку про міну  
  12:53 21-09-2017 -   На Волині голову селищної ради спіймали на хабарі  
Світ
  16:40 21-09-2017 -   Творці "Гри престолів" повідомили про новий спін-офф  
  14:17 21-09-2017 -   На Оскар висунули третій український фільм  
  11:40 21-09-2017 -   Російські вчені спрогнозували розкол Євразії  
  11:36 21-09-2017 -   Зустріч Трампа і Порошенка триватиме годину  
  13:27 20-09-2017 -   Киргиз надряпав своє ім'я на меморіалі Лінкольна у Вашингтоні  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Мандри Поступу  » 

___________________________________________________________________________

Проспект Реформа
Роман ГЛАДИШ
 
Проспект Реформа
Всі ми змалку захоплювалися творами Фенімора Купера, Майн Ріда та інших письменників, які розповідали про життя індіанців. Герої цих творів ще довго згадуються в юності і в зрілому віці. В дитячих головах народжувалися мрії і бажання мандрувати по світі.

Коли я прочитав книгу "В пошуках Великого Хана" іспанського письменника Бласко Ібаньєса, мрія відвідати американський континент міцно і надовго засіла в моїй голові. Можна сказати, що до цієї подорожі я підсвідомо готувався увесь час. Мене цікавили вже не тільки повісті і оповідання про індіанців, як наукові дослідження, сама історія корінного населення Північної та Південної Америки: походження, державний устрій, культура, релігія, звичаї, традиції, тобто все, що залишилося від їх загадкової цивілізації. Мені здається, що я прочитав все, що було надруковано на той час, але не знайшов відповіді на цілу низку запитань. Залишало багато загадок.

Я мріяв побувати в Мексиці, США, Бразилії, Венесуелі, Нікарагуа та інших латиноамериканських країнах. Кажуть, що коли дуже чогось хочеться, то воно обов'язково збувається, а по-новому -- матеріалізується.

Так і сталося

А втілитися мріям допоміг мій фах інженера. Мені доводилося будувати заводи. І в справах закупівлі технологічного обладнання я вперше побував в США.

Коли ступаєш на американську землю, то з перших кроків відчуваєш, що це інший світ. Я б навіть сказав -- це неначе інша планета.

Люди такі ж, як і європейці. Ті ж турботи, проблеми, але інший спосіб життя, інше мислення. А ще якийсь особливий солодкий запах у повітрі.

Через певний період часу перебування в США складається враження, що люди тут перебувають у безперервній гонитві від моменту народження до самої смерті. Це гонитва на виживання, боротьба за місце під сонцем, постійний пошук прибутків. Одним це вдається легко, іншим -- важче, а декому взагалі ніколи. Це нагадує змагання спортсменів з бігу: одні приходять до фінішу першими, інші трохи пізніше, а є такі, які сходять з бігової доріжки, не витримавши темпу змагань. Здається, що американці створили якусь гігантську машину прогресу і стали в результаті залежними від неї. Ця гігантська машина вже не служить людям, а люди служать їй, втрачаючи своє власне "Я". Я не відчув в Америці духовності, я відчув холодне серце машини, неживого механізму.

І знову думки поверталися до корінного населення Америки -- індіанців. Я їх у США не бачив, хіба що тільки кілька чоловіків, одягнутих в довгі накидки з різнокольоровим пір'ям на голові. Демонструючи себе і свій одяг, вони заробляли собі на хліб.

Мені хотілося побачити інший світ -- світ доісторичної Америки і її корінних мешканців.

Мехіко

Якщо дуже захотілося, то й збулося. Я знову на американському континенті, тепер уже в Мексиці.

Працюю технічним консультантом на будівництві ізоляторного заводу. Будівельний майданчик знаходиться на віддалі 140 км від Мехіко, в місцевості Пастехе. Там я живу і працюю, а в суботу і неділю їду в Мехіко -- найбільше місто світу. Це мегаполіс, в якому мешкає понад 20 мільйонів мешканців. Це центр, саме серце колишньої імперії ацтеків. Тут, неподалік від Мехіко -- монументальні піраміди Теотіуакана.

Існує така легенда. Вождь могутнього племені ацтеків вів свій народ з півночі на південь. Вони проходили цей шлях у постійних сутичках з іншими племенами, а тому були дуже втомлені. Коли старого вождя поранили, він наказав зупинитися. Три його сини кинулися шукати орла, який мав сидіти на камені і тримати в дзьобі змію. Старші сини повернулися з нічим, і тільки наймолодший побачив орла зі змією в дзьобі і повідомив про це батька. Тоді вождь послав старійшин, і вони підтвердили слова молодшого сина. Він наказ на цьому місці збудувати місто, а сам помер. Місто назвали Теотіуакан. Звідси бере свій початок царство ацтеків, а Теотіуакан став згодом містом, з якого постало Мехіяко. На прапорі Мексики зображений символ держави -- орел зі змією в дзьобі.

Мехіко вразило мене своєю красою і неповторністю. Для мене все тут було нове і надзвичайне: люди, природа, храми, вулиці, архітектура, пам'ятники. Саме Мехіко знаходиться в долині, яку оточують високі гори і вулкани. Це справжня Америка! Америка, яку я мріяв побачити!

Мексиканці

Звичайно Мексика бідніша, ніж США, але вона зберегла свою культуру, своє, можливо, наївне сприйняття світу, зберегла душу свого народу незважаючи на іспанську колонізацію. У більшості мексиканців можна побачити риси ацтеків, інків, майя та інших племен. Майже на всій території Мексики зустрічаються сліди високорозвинених культур зниклих цивілізацій, які ще потрібно вивчати і досліджувати: це піраміди Теотіуакана, монументальні фігури Тули, ансамбль архітектурних споруд і пірамід Чічен Ітци, Паленке і багато інших доісторичних пам'яток.

Побачене викликає водночас і здивування, і захоплення, і сум. Сум від того, що це тільки пам'ять про древні цивілізації, про надзвичайну культуру і традиції і особливе для нас європейців розуміння світу.

Дивує й те, що мексиканці, на відміну від американців, дуже побожні люди. По всій Мексиці стоять чудесні храми, побудовані ще і в колоніальні часи, і за часів незалежності. Як древні племена, які населяли цю країну, асимілювалися з іспанцями, так і їхня релігія і традиції поєдналися з католицькою вірою. Кожна неділя в Мексиці -- це справжнє релігійне свято, церкви переповнені віруючими. Думаю, що Бог їм допомагає будувати свою прекрасну державу, бо в цього народу є сильна віра і чуйна душа. Вони багаті! Не все вимірюється грішми.

Ранок

Я прокидаюся дуже рано. Мене будить сонце, яке сходить і наповнює мою кімнату в готелі Парк-Вілья золотистим світлом. Ранок в Мехіко -- це диво природи. Ще сонце не зійшло, а небо все золотаве, на його фоні в блакитній імлі височіють хмарочоси, а за ними видніються сині гори і білі шапки вулканів.

Я швидко одягаюся, випиваю горнятко кави і склянку холодного соку і, прихопивши фотоапарат, вибігаю на вулицю. Кожний раз я обираю новий маршрут. Йду пішки. Місто щойно прокидається і чомусь нагадує мені мій рідний Львів, коли вранці їдеш на роботу. Продавці з шумом піднімають жалюзі на своїх магазинах, пекарі поспішать розвезти клієнтам булочки, які спекли вночі, виїжджають на свої пости машини поліції, прочани поспішають на ранкову месу. А біля парку гуртуються спортсмени, аби пробігти черговий марафон.

Пам'ятники

Сьогодні мій маршрут пролягає через парк Чапультапек, проспект Реформа, вулицю Хуарес на центральну площу Соколо. Я минаю монумент шести юним героям, що загинули за незалежність своєї країни і згадую музей антропології, який знаходиться в цьому парку і який я відвідав минулої неділі. Там можна побачити змодельоване місто ацтеків Теотіуакан таким, яким воно було тоді, коли на цю землю прийшли конкістадори. Вони йшли лісом і, вийшовши на галявину, побачили те, чого не бачили ніколи. Це було Ельдорадо, яке вони шукали. Високі піраміди, прямокутної і трикутної форми будинки, оздоблені різнокольоровою мозаїкою і головами драконів. Усі будови інкрустовано золотими пластинами, які яскраво виблискували на сонці. Можна собі тільки уявити обличчя конкістадорів!

Позаду залишився монумент юним героям і я виходжу на доріжку парку, яка веде на проспект Реформа.

В парку Чапультапек мені здається, що я у Стрийському парку, і в серце тихенько закрадається туга за Батьківщиною, за рідними. Спогади про рідний Львів супроводжують мене аж до проспекту Реформа -- найбільшої, до 80 км довжиною, вулиці міста Мехіко. Реформа -- це ріка, яка трьома рядами автомобілів тече одночасно в обидва боки. Безперервний потік машин зливається в одне ціле, і справді нагадує повноводну ріку. А ввечері -- потік червоної розплавленої лави вулкана, який щойно вибухнув.

Уздовж зеленої алеї проспекту стоять чудові пам'ятники національним героям і видатним діячам Мексики. Я розглядаю їх, читаю написи, але найдовше стою біля пам'ятника вождеві племені ацтеків Куантемоку. Я про нього багато читав і радію, що мексиканці склали йому належну шану.

Мої думки знову повертаються у Львів. Перед очима виринає "стометрівка" перед Оперним і вулиця Академічна. Якщо їх з'єднати, то вийде наша львівська маленька Реформа. Я замріявся і уявив собі ці дві вулиці в майбутньому: йду собі серединою широкого і найкрасивішого проспекту Львова, розглядаю пам'ятники героям і видатним діячам України і надовго запиняюся біля першого пам'ятника -- пам'ятника Тарасові Шевченку.

-- Можливо, так колись і буде, -- подумав я, -- і пішов далі. В центрі перехрестя двох великих проспектів Мехіко, по середині алеї героїв встановлено гранітну колону, на вершині якої стоїть золотий Ангел -- монумент Свободи. Його видно здалека, а ввечері і вночі він сяє у світлі прожекторів і притягує вашу увагу. Від Ангела неначе променить невидиме світло, яке запалює в серці кожного перехожого почуття свободи, віри і надії. Закінчується Реформа і мені треба повернути на вулицю Хуарес, але я вже трохи втомився і повертаю до фонтану "Діана ля Казадора", щоб трохи освіжитися і купити морозиво, бо сонце вже припікає. Небо поступово набуває блакитного відтінку, а ще через годину воно стане яскраво-блакитним. Таку блакить я бачив лише В Мексиці.

Індіанка

Купую морозиво і розглядаю обличчя перехожих. Неподалік стоїть найвища будівля Мехіко -- Латиноамериканська башта, з оглядового майданчика можна побачити все Мехіко.

Я вже вирішив йти в бік Башти, коли мою увагу привернула індіанка, що сиділа неподалік фонтану. Маленька, худенька жіночка, із залишками колишньої вроди на смугло-попелястому обличчі. Вона сиділа на ряднині з індіанським орнаментом і сумно дивилася в одну точку. Біля неї були розкладені всілякі дрібнички -- різнокольорові жуйки, ґумки до волосся, якісь маленькі листівки й індіанські талісмани. Одяг її був схожий на циганський, але це була не циганка. Вона нагадувала більше жінку з племені отомі або це була біженка зі Сальвадору чи Гватемали, яких дуже багато тулиться в нетрях на околицях Мехіко. Мимо проходило десятки людей, але ніхто не звертав на цю жінку увагу, ніхто не купував в неї її крам. Індіанка сиділа і незворушно дивилася в одну точку.

-- Які думки непокоять цю маленьку жінку? Чому такі до болю сумні її очі? -- думав я, скоса поглядаючи на неї.

-- Може купити щось в неї? -- спитав я себе і, підійшовши, попросив дві жуйки. Індіанка відірвала свій погляд від точки і мені жуйки. Я поклав на її ряднинку 50 песо. Вона здивовано глянула на мене, а в її очах засвітилася безмежна подяка.

Минали дні, тижні, місяці. Завод поволі виростав і в мене з'явилося більше вільного часу, який я використовував для вивчення культурної спадщини Мексики: відвідував музеї, театри і храми, слухав концерти, їздив на родео і ходив на кориду, подорожував з мексиканськими друзями історичними місцями Мексики. Але раз в тиждень, в суботу чи неділю, я мандрував Мехіко. Зранку йшов до центру міста. Мене цікавило життя, яке вирувало на площах Соколо, Гарібальді, Трьох культур, Аламеда парку, і завжди приходив до фонтану із скульптурою Діани з луком, вітався з продавцем морозива і купував дві жуйки в індіанки.

Вона завжди сиділа на тому ж місці, з очима, повними смутку і безнадії. Мені здавалося, що вона з цього місця ніколи і не йде.

-- Чому ця жінка така нещасна? Що викинуло її на вулицю, -- думав я, -- за що вона живе, чи їла вона щось сьогодні, чи є в неї дах над головою? Мабуть, немає, а ночує десь на лавці в парку.

Я давно звернув увагу на те, що бідні, безробітні мексиканці ніколи не жебрають. Вони співають або грають на якомусь музичному інструменті, витирають вікна автомобілів на перехрестях, демонструють акробатичні номери чи показують пантоміму. Дуже часто можна побачити "фуего-мучачос" -- "вогонь-хлопців", які дивують перехожих тим, що випускають з рота вогняні факели. І ніде, в жодному місті чи селищі немає жебраків. Мексиканці -- люди горді і ніколи не принижуватимуться. Мабуть, і ця маленька жіночка теж не проситиме милостиню, а тому продає свій жалюгідний крам, хоч знає, що його ніхто не купить.

Будівництво заводу завершувалося, розпочався випуск продукції і часу для моїх мандрівок містом ставало все менше. Я рідше приїжджав в Мехіко, а якщо і приїжджав, то завжди з'являлися нові питання, проблеми із випробуванням продукції, відрядження в інші міста у справах компанії. Минуло майже півроку, коли в мене з'явилося трохи часу, і я знову зранку помандрував в місто. Врешті я все ж таки піднявся на Латиноамериканську башту і побачив "Монстро" у всій його красі. Так мексиканці ласкаво називають своє місто. І знову я пішов до фонтану, до Діани, яка купалася в струменях води. Їй не було так спекотно, як мені. Все залишилося по-старому: на ятці продавали морозиво, "морячі" -- самодіяльні оркестри награвали веселі мексиканські мелодії, коло фонтану гралися діти, але не було індіанки.

Я спитав у продавця морозива:

-- А куди зникла Ваша сусідка?

-- Померла, -- відповів він, -- ось тут і померла місяць тому. Я вже збирався йти і глянув в її бік, -- продовжував свою розповідь лоточник. -- Час додому, кажу їй, а вона мовчить. Щось в її позі здалося мені дивним, бо якось дуже низько вона схилила голову до ніг. Я подумав, що вона спить, і підійшов, аби її розбудити. Торкнувся її руки, а вона холодна, як лід, в моєму лотку. Померла бідолаха. Я навіть імені її не знав. Покликав поліцейського, і її забрали.

Я йшов в готель, а очі бідолашної індіанки дивилися на мене з якимсь докором, неначе я був винним у її смерті.

Це ще не Свобода

З цього часу минуло понад двадцять років. Я вже давно вдома, у своєму рідному Львові, і коли-не-коло розповідаю своїм знайомим і рідним історії про Мексику.

Вдома усе змінилося, змінився Львів, змінилася й наша країна.

Я йду проспектом Свободи, такою рідною "стометрівкою". Довго стою біля пам'ятника Тарасові Шевченку, потім йду далі і вітаюся поглядом із засновником нашого міста -- князем Данилом Галицьким. З площі Галицької повертаю на проспект Шевченка, там кланяюся першому Президентові України Грушевському. Ось і у Львові, як і в Мехіко, є схожий проспект -- така собі маленька Реформа. І я радію. Шкода, що така коротка, бо не вистачить тут місця всім героям, які віддали своє життя за незалежність України. Можливо, колись вдячні львів'яни побудують проспект через увесь Львів, а на зеленій алеї, в тіні каштанів стоятимуть пам'ятники видатним людям нашої країни. І будуть проходити цією алеєю, немов крізь історію нашого народу, львів'яни і гості міста. А там, на "стометрівці", де колись запалала іскра Свободи, повстане монумент -- Золотий Ангел Свободи, що буде вселяти в людей віру, надію і любов до Батьківщини.

Але і сумно мені на проспекті Свободи. Все, звичайно, змінилося на краще, але я бачу на тротуарах нещасних людей, які жебрають, стареньких бабусь і дідусів, що стоять біля церков зі сльозами на очах. Вони не вміють просити милостиню, соромляться, бурмочуть щось незрозуміле, плутаючись у словах. Я зустрічаю знайомих, діти яких виїхали на заробітки, а вони залишилися самотніми. Я зустрічаю друзів, дружини яких працюють в Італії, Греції, Німеччині, які не знають, як вони там живуть і як заробляють ті нещасні долари. А дружини ніколи не скажуть правди. Я бачу сумні обличчя сотень людей, які стоять вздовж тротуарів у всьому Львові і намагаються продати свій скромний крам. А в їхніх очах -- відчай і безнадія. Тоді я згадую нещасну індіанку, очі якої з докором дивилися на мене, і хочеться крикнути "Ні! Цього не повинно бути!"

Ох, не можна ще ставити на проспекті Золотого Ангела Свободи. Це ще не Свобода, а тільки її тінь, видимість Свободи. Ще з іскри мусить спалахнути полум'я, і можливо аж тоді прилетить Золотий Ангел і назавжди залишиться на проспекті Свободи.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Назад до СССР 
  ·  Америка втратила енергію 
  ·  Пожежа в Національній Опері 
  ·  Нові рахунки Лазаренка 
Погляд
  ·  Тяванмусі сепрайз 
  ·  Третя жертва свободи слова 
Поступ у Львові
  ·  Львів вшанує найвродливіших 
  ·  Ні пуху ні пера 
  ·  Куди йдуть наші гроші 
  ·  Дороги до зими причепурять 
  ·  Кожен судовиконавець має "свою зону" 
  ·  Алярмова сесія 
  ·  Житлових метрів побільшає 
  ·  Нова школа в Лапаївці 
  ·  Класифікація львівського транспорту 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Омельченко в круговій обороні 
  ·  Польський візит Марчука 
  ·  Розкол в опозиційному таборі 
  ·  Кінах критикує уряд 
  ·  Нагороджено воїна УПА 
  ·  Канібалів насправді не було 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Сімдесятирічний батько 
  ·  Хамбалі вже не проблема для США 
  ·  Весілля не було? 
  ·  Космічна пітьма 
  ·  Представник Ічкерії 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Режисер Біл РІЧБЛЮМ: Моя робота -- духовна конфронтація із По 
  ·  Ми маємо про це поговорити... 
  ·  Сяйво сапфірних верховин 
Мікроскоп пана Юрка
  ·  Мікроскоп пана Юрка 
Мандри Поступу
  ·  Проспект Реформа 
Львівщина в особах і вчинках
  ·  Вихованці "гнізда Чорноволового" 
Спорт-Поступ
  ·  Шахи -- також боротьба за життя 
  ·  Коли пізнаються друзі 
  ·  "Дніпро" підтримало почин... 
Пост-Faktum
  ·  Герцогство Галичини 
  ·  КАЛЕНДАР