|
|
|
|
Арт-Поступ »
ГІМАЛАЇ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Сяйво сапфірних верховин |
|
|
| Орися КРАСНИК |
| |
У Музеї історії релігій відкрилася виставка 70 оригінальних картин Миколи та Святослава Реріхів. Це єдина з музейних установ Львова, яка послідовно пропагує творчість цих визначних діячів культури XX ст., через що не раз наражалася на остракізм із боку ортодоксів.
Перед тим, як приїхати до Львова, пересувна виставка гімалайських краєвидів побувала у Харкові, Києві та Хмельницькому. Виставлену в два яруси експозицію сформовано з творів, які належать до колекції Міжнародного центру Реріхів (МЦР) у Москві. Цей незвичайний музей створив Святослав Миколайович, а унікальність його в тому, що ця установа громадська, а не державна! Усе в колишній напівзруйновані садибі Лопухіних було відреставроване коштом прихильників ідеї створити культурний центр. 1990 року Святослав Реріх передав для створення громадського музею велику спадщину своїх батьків: картини, рукописи, архіви, бібліотеку, родинні реліквії. Усі ці скарби були довірені академіку Людмилі Шапошниковій. Після смерті Святослава Реріха у 1993 році уряд зажадав від неї передати не тільки садибу Лопухіних Державному музею мистецтва народів Сходу, а й усю спадщину Реріхів. Тоді на захист МЦР піднялася світова спільнота. У відстоюванні прав МЦР особливе місце посідає колекція із 288 картин, які 1974 р. Святослав Реріх передав для організації пересувних виставок, а міністерство культури без дозволу прибрало їх до Музею мистецтва народів Сходу. На повернення МЦР цієї колекції були спрямовані акції, що розпочалися 2000 року, який був оголошений, за резолюцією ООН, "Роком культури світу" (саме тоді відзначалася 65 річниця Пакту Реріха -- "Договору про охорону культурних надбань").
Виставка гірських пейзажів Реріхів вражає не великим форматом картин, а тією потужною енергетикою, яка струмує від пульсуючого ритму небесних кольорів. Цей незбагненно космічний синій -- унікальне свідчення про можливість коли не пізнання Природи, то сприйняття світової гармонії естетично через мистецький акт. "Де ще можна отримати таку втіху, як не під час сходу сонця над Гімалаями, коли синява інтенсивніша за сапфіри, коли із далекої далечі сіяють льодовики, немов незрівнянне дорогоцінне каміння?" -- запитував Микола Реріх у "Скарбах снігів". Відповіддю є картини цього духовного учителя, сповнені світлом висот, досягнути які вдавалося лишень одиницям. А його син Святослав писав: "Чарівність почуттів, думок і сильних бажань великих майстрів, заховані у творах, випромінюють на глядача і викликають схожі почуття у відповідь, попри суто енергетичне й духовне осягання того, про що йдеться. Ми відгукуємося до найбільш досконалих поєднань і називаємо їх прекрасними. Ми цінуємо більш досконалу рівновагу і гармонію, оскільки відгукуємося на природний еволюційний потік, який виявляє найдосконаліші форми і поєднання кольору, звуку, слів. Ці великі твори є резервуарами ґрандіозної енергії, якій під силу активізувати й змінювати мільйони глядачів, впливати на численні покоління через вістку краси, що випромінюється з них". |
|
|
|
|
Режисер Біл РІЧБЛЮМ: Моя робота -- духовна конфронтація із По |
|
|
| |
| |
Сьогодні о 19 годині, а завтра -- о 16.00 і 19.00 у театрі ім. Леся Курбаса відбудеться показ вистави "Виявлення" за творами Едгара Алана По, у якій гратимуть українські й американські актори. Напередодні прем'єри автор ідеї та режисури цієї постановки Біл Річблюм розповідає не тільки про актуальну, а й про минулі реінкарнації його "Виявлення".
-- Коли я побачив, як змінюється світ, вирішив, що й ми повинні змінюватися. Тому одразу після прем'єри, яка відбулася в Мексиці, ми повернулися до Вермонту і заходилися працювати над створенням другої версії вистави. І минулої весни у Канаді, куди нас запросили, замість того, щоб брати вже готову виставу, я вирішив йти далі. Довелося працювати з канадськими акторами, які не розмовляли англійською, під час вистави звучали французька й англійська. Але нічого, адже це були дуже молоді актори і відкриті до такої спроби. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Ми маємо про це поговорити... |
|
|
| Наталка КОСМОЛІНСЬКА |
| |
Мати можливість сказати до когось слово, почути від когось слово -- для американців (жителів США) це не абищо. Отам слово має вагу... золота. Тому що діалог -- це, здається, єдине, чого їм, американцям, бракує постійно і чого вони не можуть ні купити за свою стабільну валюту, ні виготовити за своїми досконалими технологіями.
Саме потреба діалогу спонукала Кріса Векіо, інженера зі штату Пенсільванія, почати виставляти свої чудернацькі механізми-артефакти, які він виготовляє власноруч з віджилого технічного мотлоху, дерева та кісток. А те, що він потрапив із ними аж до Львова -- заслуга Марка Андрейчика та Ярини Якуб'як, які вперше запросили його на гостини в Україну ще 1996 року. Перетнувши океан і Європу, Кріс побачив цілком пристойне і культурне місто, де знаються і на класичному, і на сучасному мистецтві. Тому ідея зробити в "Дзизі" свою персональну виставку видалась йому настільки привабливою, що він її таки здійснив. Для мистецького Львова, змушеного останнім часом переважно варитись у власному сокові -- це маленький, але коштовний подарунок. |
| Детальніше>> |
|
|
|
