BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Дайджест.    Музика Поступу.    Ї-Поступ.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
12 серпня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Ї-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Українська контркультура: досвід останніх десятиліть
Виступ Миколи Рябчука на семінарі „Ї” 17 жовтня 2002
 
Альтернатива колаборації

До певної міри можна стверджувати, що альтернатива була завжди. Але по справжньому вона розвинулася в 60-ті роки, і це стало можливо лише тоді, коли система перестала знищувати людей лише за самою підозрою, коли система поступово почалася трансформуватися з тоталітарної в авторитарну. Очевидно, це був дуже жорсткий авторитаризм, але на мій погляд, хрущовська і брежнєвська системи не були тоталітарні. Тобто людей садили, людей переслідували, але не за самою лише підозрою. В сталінські часи людей знищували за самою підозрою, досить лише було припустити, що хтось нелояльний, що хтось думає чи натякає щось, то та людина зразу вилучалася зі суспільства. Очевидно, що в таких умовах, в такій ситуації не могло бути якоїсь творчости, инакшої. Хоча поширення текстів Мандельштама, опального в той час, і не зовсім лояльної Ахматової, якоюсь мірою це спростовує.

Отже, що відбувається в добу хрущовської відлиги. Як я бачу той процес, інтелектуали, які працювали в той час, намагалися ту відлигу використати, намагалися розширити рамки того можливого допустимого тиску. Якщо простежити, що писала тогочасна українська публіцистика і звідки з’являлися люди типу Світличного, чи Сверстюка, чи будь-кого з того покоління, - вони проходили етап леґального друку, намагалися друкуватися в офіційних виданнях, ніхто з них не починав як самвидавний автор, ніхто з них не декларував себе від самого початку як автора поза системою, опозиційного. Але практично всі люди цього покоління починали свою кар’єру переважно з літературної критики, друкуючи свої тексти в журналах “Дніпро”, “Вітчизна”, в “Літературній Україні”. Бо у формі літературно-критичної статті можна було зачепити якісь ширші проблеми, вийти на якісь політичні проблеми, натяками, напівнатяками... І я припускаю, що закінчення цієї відлиги їх виштовхувало в ситуацію опозиції.

Так було в Росії, так було і в Україні. Зрештою я припускаю, що „Собор” Гончара очевидно писався з надією на друк. Він писався в роки відлиги, коли автор не розумів, які зміни сталися в суспільстві, не розумів, що відлига закінчилася. Маса творів російської літератури писалася таким чином. Все ж таки вони були зорієнтовані на публікацію. І коли ця можливість урвалася , багато хто продовжував так працювати за інерцією. Багато хто не міг, хтось не встиг перебудуватися, ввійти в рамки зміненого канону, змінених вимог. І мені здається, що великою мірою опозиційна література, опозиційна публіцистика, насамперед, постала саме в наслідок закручування гайок, з приходом брежнєвського режиму, коли зникла будь-яка можливість щось пропихати в леґальні друки. Тоді відбулося цікаве розшарування в рамках 60-их: мистецтво, яке до того сприймалося як більш-менш цілісне явище, дуже різко розкололося. Це почалося в 65-му році з перших арештів, коли частина людей поїхала в Мордовію, а частина поїхала делеґатами в Організацію Об’єднаних Націй і так далі, зрештою маємо приклад Драча... І цей розкол остаточно завершився в 1972 році після відомих всім арештів і чисток.. Більшість шістдесятників пішла, умовно кажучи, шляхом Драча. Дзюбу можна по різному називати. Але я б сказав - шляхом Драча, це показовіше, Дзюба - це специфічніший випадок. Кожного разу, більша частина пішла шляхом цієї колаборації, хтось тримаючи більшу дулю в кишені, хтось меншу. Менша частина стала на шлях політичної опозиції. Але я хочу звернути увагу на те, що весь самвидав, який виник десь з середини 60-их років, це переважно публіцистичний самвидав.

Літературний самвидав

Літературний самвидав твориться трошки пізніше і твориться вже наступним поколінням. Свідомо вже працюють на літературний самвидав літератори молодші: Воробйов, Голобородько, Кордун, зрештою, робив це Чубай, Ісіченко та инші. Літературний самвидав, на мій погляд, це якраз і є досить несподіване і досить незвичне явище. З політичним опором ніби все зрозуміло: очевидно, що є якась політична ситуація і є реакція на цю ситуацію. З літературним самвидавом складніше. Ці люди, - хоч вони трошки старші, але я їх знаю, - вони більш чи менш демонстративно відмежовувалися від політики. І Чубай, і Воробйов, і Кордун казали - ми не є політичними постатями, політика нас не цікавить. Але з иншого боку, вони писали так, як писали, і естетично вони не колаборували.

Очевидно, що було політичне неприйняття, але першочерговим, на мій погляд, було неприйняття естетичне. Просто сама система, сама панівна естетика була гидкою, вона була примітивною, вбогою і відштовхувала від себе. Це відбувалося не лише в літературі - були художники, були композитори, це був дуже специфічний бунт, який я б окреслив як бунт естетичний. В нормальнішій країні ця література могла друкуватися. В Польщі ці тексти публікувалися навіть за комуністичних часів. Навіть, я би сказав, у досить жорстких тоталітарних країнах Румунії й Кубі такі тексти толерувалися, навіть досі толеруються. В Україні, за іронією долі, був режим, який цього чи не розумів, чи йому просто, як каже Андрухович, в облом було читати на „етой” мові. В кожному разі, реакція була жорсткішою і весь цей літературний самвидав підверстувався під політичний.

Українське середовище досить обмежене. Українофільське середовище не таке розгалужене, і тепер не є, і тоді не було, таким численним, як, наприклад, у Росії, - художники-аванґардисти могли собі існувати окремо і не мати нічого спільного з правозахисними групами. В Україні так мало цих українців, що їм доводилося займатися і тим, і тим, і тим. Тими ж каналами розповсюджувалися публіцистичні статті і самвидавні абсолютно естетські вірші, які не мали в собі жодного політичного навантаження. Відбулися два парадоксальні ефекти цього явища: з одного боку, завдяки такому симбіозові суто елітарні, суто естетські тексти набували несподівано потужного політичного резонансу. Тобто тексти, які не були розраховані на політичну пропаґанду, завдяки цьому конспіративному поширенню прочитувалися, сприймалися як якісь викрути, як суспільно важливе, хоч насправді вони такими не були. Тексти ставали явищами масової культури, масової у вузькому колі, але вони прочитувалися як популярні тексти. І навпаки, політичні тексти проникали в суто естетське середовище, і цей симбіоз виник на рівні текстів.

Експерти від КҐБ

У 72-му році, як ви знаєте, більшість активних шістдесятників була ув’язнена, більшість людей потрапило до тюрми, і політичний самвидав майже припинився. Можливо, щось існувало майже марґінальне і дуже погано поширювалося внаслідок репресій, натомість мистецький самвидав, мистецька контркультура існувала, вона була спробою втечі. Я чесно визнаю, було багато тих хто свідомо обмежував, свідомо підкреслював суто естетське значення цих текстів, всієї цієї діяльности. Очевидно, це була якась певна форма самозахисту. Я навіть пригадую, як покійний Григорій Чубай дуже ретельно домагався, щоб у “Скрині” не було ніякої політики. Ми знали, на що ми йдемо, ми знали, що це видання рано чи пізно потрапить у відповідні органи, відповідні руки і розуміли, якою буде реакція. Зрештою, на той час уже було досить арештів.

Але все одно влада намагалася прочитувати в тому політичне. Це якийсь абсолютний ідіотизм саме місцевої, саме української влади: комуністичної і КҐБістської. Я би дуже хотів запопасти ті внутрішні рецензії, які писалися. Це були фантастичні рецензії і на “Скриню”, й на деякі инші твори. Мені навіть по-людськи шкода тих рецензентів, які намагалися відшукати в суто художніх текстах якийсь політичний підтекст. Там доходило до абсурду, коли, скажімо, відома більшості з вас поема Чубая „Марія”, інтерпретувалася одним з рецензентів як порноґрафічний твір, бо там є якась жінка, тіло її оголене у полоні освітлених звуків. Це елементи порноґрафії - таким чином це трактувалися. Моє оповідання „Житло” трактувалося як оповідання з елементами містики і ще чогось. Все викручувалося у дуже специфічний і нетрадиційний спосіб. Очевидно, ми ніколи не довідаємося прізвища людей, які це писали. Це були фахові експерти, мусили бути, але поки що органи не розкривають цього. Можна отримати самі тексти, якщо поклопотатися, але не можна з’ясувати, хто це писав. Але обов’язково це мусили бути або члени Спілки письменників, або кандидати, доктори наук. Це обов’язкова умова, бо инакше така людина не могла вважатися експертом. Це мусили бути „фахівці” - я беру це слово в лапки.

„Пєрєстройка” та український роман

Поезія, як не дивно - альтернативна поезія, пробилася трохи раніше, ще до часів „пєрєстройки”. Багато хто пов’язує це з ґорбачовською лібералізацією. Насправді це не так. Я хочу звернути увагу, що всі найцікавіші поети, саме поети, а не проза, з’явилася саме на початку 80-их років, а не в середині. Десь приблизно від 82-ого до 85-ого вже були Герасим’юк, був Римарук, був Воробйов, вийшла вже книжка Кордуна, хоч це був не той Кордун, якого хотілося бачити, зрештою, була моя любима поетеса Білоцерківець. В 86-ому році вийшла її книжка “Підземний вогонь”. Тобто, вже було досить багато на час початку „пєрєстройки”.

Я думаю, що цілий ряд чинників цьому сприяв. З одного боку, поезія герметичніша, вона не привертає такої потужної уваги з боку влади, як проза. Крім того, на початку 70-их років зібралася непогана група редакторів. У видавництві “Молодь” проходив цілий конвеєр, налагоджено проходила вся ця нетрадиційна поезія. З прозою було дещо складніше, але вона в той час теж існувала.

Проза в леґальному друці з’явилася десь в кінці, а не на початку „пєрєстройки”, десь у 89-90-ому в більш-менш ліберальних журналах “Україна”, “Прапор”, “Березіль”, а не в львівському “Жовтні” і “Дзвоні”. Сьогодні, коли вже є цілий ряд антологій і багато книжок, я був приємно вражений антологією “Роздегора”, яка дуже цікава. Це величезна антологія. Причому, це дійсно тексти, які писалася в давніші часи, і це зразок якраз тої контркультури. Я бачу, що таки щось існувало в літературі. І твердження, скажімо, якого-небудь Віталія Коротича, який з апломбом говорить в газеті “Факти” чи “Бульвар”, чи де він там ще друкується, що в “украинских писателей ничего не оказалось, ничего у них не нашлось в столе” (бо в російських найшлась велика література, в українських нічого не знайшлось) - не відповідає дійсності, це не було правдою, і хоча я припускаю, що у багатьох таки нічого не знайшлося.

Я задав це питання, беручи інтерв’ю в Загребельного, в дуже брутальний спосіб. Я запитав: а не хотілося Вам написати щось таке для душі, а не для друку, щось таке всупереч панівній естетиці і тому подібне. І він мені чесно відповів, що не бачить в тому потреби, і що він як прозаїк повинен писати для друку. В тому є своя логіка. Я розумію романіста, який кладе величезну частину життя, щоб написати роман. Це треба рік, два, щоб написати роман. Я розумію, що він повинен з цього жити, якимсь чином годуватися. Якимсь чином він це пояснив. „Я ніколи не відчував спокуси”. Я думаю, що і з багатьох инших причин він не відчував спокуси. Але це якоюсь мірою пояснює, чому українська проза не могла реалізовуватися в жанрі роману. Могли бути вірші, могли бути захалявні книжечки, починаючи з 19 ст., могли писатися якісь оповідання не для друку, а для вузького кола, для самвидаву, для поширення читання в середовищі друзів. Але це важко уявити, щоб хтось сів і потратив два-три роки для написання роману без жодних шансів, без надії його видати. Це справді дуже складна проблема, хоча це вже инша тема і це вже инша дискусія мала би бути.

Я думаю, що коли йдеться про українську прозу, проблема роману має ще додаткові аспекти. В українській літературі роман важко написати ще тому, що він мусить повністю керувати певним мовним світом. Тобто це мусить бути досить широкий мовленнєвий світ, озвучений, артикульований. А цей світ не звучить по-українськи, принаймні він не звучав у той час, і тепер він великою мірою не звучить. Тобто важко охопити різні сфери життя, які були б україномовними. А роман потребує цього, бо роман - це великий зріз життя. Тому зверніть увагу, що всі добрі українські романи, якщо вони й виникали, будувалися на історичному, або на якомусь дуже реґіональному, або на міському матеріалі. Взагалі існувала, і на мій погляд, досі існує дуже серйозна проблема роману саме як міського явища, роману міського життя, бо досі не відомо, якою мовою він має звучати, як все це передати, яким чином все це відтворити - різні регістри цього світу, який говорить, який звучить на всіх рівнях. Це пекельно складна проблема, хоча вона виходить за рамки нашої дискусії.

Період самвидаву закінчився, а період контркультури, я сподіваюся, не закінчиться ніколи, він набуває инших форм. Більше того, я припускаю, дивлячись на політичні події в країні, в якій ми живемо, що нам знову прийдеться відкопувати друкарські машинки і шукати цигарковий папір. Так що я, мабуть, на цій оптимістичній ноті завершу.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  СБУ ''підсилює'' львівську владу 
  ·  Наші хлопці -- вже в Іраку 
  ·  КОРОТКО 
  ·  Знову "справа лікарів" 
Погляд
  ·  Кучма насвяткувався 
  ·  Спека затуляє інформаційну дірку 
Поступ у Львові
  ·  Дошкільнята вивчатимуть японську 
  ·  Світло в кінці тунелю 
  ·  Або зручно, або швидко 
  ·  "Батьківщина" за Москву 
  ·  Свідки Єгови збиралися у Львові 
  ·  Пси боротимуться за титул чемпіона 
  ·  Міста-лелеки зберуться в Буську 
  ·  Польський "радехівський" цукор 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Українські контрабандисти 
  ·  Кінець епохи Омельченка 
  ·  Нова хвиля приватизації 
  ·  Про що мовчав Гончаров? 
  ·  "Нафтогаз" у Пакистані 
  ·  Нажилися на непрацездатних 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Космічний шлюб 
  ·  Європа під розлюченим сонцем 
  ·  Замах на реактор 
  ·  Бразилійський нарцис 
  ·  Президент таки забирається 
  ·  Бракує місця 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Улюблений напій львів'ян 
  ·  Зранку стільці -- за рік гроші 
  ·  "Шоу" оподаткували 
  ·  "Нафтогаз" працює на майбутнє 
  ·  КОРОТКО 
Дайджест
  ·  Дружба-дружбою... 
  ·  the Washington Times. Іракські повстанці змінюють тактику 
  ·  Проблеми: ціни й Кучма 
Музика Поступу
  ·  Через кому після CANNIBAL CORPSE... 
Ї-Поступ
  ·  Українська контркультура: досвід останніх десятиліть 
Спорт-Поступ
  ·  "Карпати" знову програли 
  ·  Українські пауерліфтери не осоромилися 
  ·  Схрестили зброю 
  ·  Льюїс не сумнівається 
  ·  "Бронзові" атлетки 
  ·  Джонс шукає супротивника 
  ·  КОРОТКО 
Пост-Faktum
  ·  Княжий Белз 
  ·  КАЛЕНДАР