|
|
|
|
Тема Поступу »
НАСЛІДКИ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Діти катастрофи |
|
Скнилівська трагедія: рік потому |
| Марія ШОЛОМИЦЬКА |
| |
На малюнках цих дітей -- палаючі літаки. А у свідомості -- страшні картини Скнилівської трагедії. І, крім цього, ще відчуття незахищеності, бажання надійного сховку і сімейного затишку. Так, через малюнки, діти, що постраждали у Скнилівській авіакатастрофі, "ділилися" з психологами своїми страхами та емоціями.
Минув рік від того часу, як святкове шоу закінчилося смертю 29 дітей і важкими психічними травмами для тисяч їхніх ровесників. Навіть "не очевидці" -- ті, хто бачив аварію лише на екранах телевізорів, казали: "Цей літак знову і знову падає на мене!" Впродовж року психотерапевти працювали з постраждалими, допомагали їм позбутися жахливих видінь, спогадів, повернутися до нормального життя. Та повністю вилікувати психічну травму практично неможливо. "Для багатьох постраждалих в катастрофі наслідки можуть мати віддалений характер, -- пояснює голова правління Асоціації практикуючих психологів Львівщини Ігор Корнієнко. -- Тобто психічні розлади можуть з'явитися не відразу після трагедії, а, скажімо, через місяць, рік, кілька років. У такому стані людина втрачає інтерес до звичних для неї справ, її переслідують нічні кошмари, почуття пригніченості або підвищеної дратівливості, що може призвести до емоційного вибуху".
У перші дні після трагедії у Львівській обласній дитячій клінічній лікарні психотерапевти, психологи та лікарі-психіатри проводили індивідуальні та групові психокорекційні заняття та тренінги. Серед звернень до психологічних служб дві третини стосувалися прохань про допомогу дітям. Батьки скаржилися, що діти бояться залишатися на самоті, вимикати світло. Активні малюки ставали надміру повільними, повільні -- навпаки надто збудженими, не хотіли випускати з рук улюблену іграшку. Підлітки намагалися усамітнитися, не бажали спілкуватися, часто плакали.
Працювати з такими дітьми було надзвичайно важко. За словами пана Корнієнка, складність ситуації полягала в тому, що в Україні до того часу не було досвіду роботи з дітьми, що постраждали в таких масових катастрофах. Доводилося терміново щось придумувати, "витягати" з Інтернету, коригувати та адаптовувати до ситуації вже існуючі методи.
Найефективнішими були заняття в групах, що давало дітям відчуття довіри і підтримки один одного. Вони разом гралися, малювали, складали казки, розповідали про приємні дні свого життя. На одному із завершальних занять потрібно було написати лист собі теперішнім від себе майбутніх через десять років. Ці листи показали -- діти стали дорослими, у них змінилися цінності, переосмислилося значення життя. Та, водночас, з'явилися віра і впевненість у власних силах. У деяких дітей вже після третього-четвертого заняття зникли нічні страхи. А дехто до кінця тренінгу так і не позбувся замкненості чи розгубленості.
Взагалі, психотерапевти вважають, що говорити про результати їхньої роботи, а тим більше про цілковите видужання -- занадто рано. Бо психологія вимірюється не кількістю балів, а покращенням емоційного стану, гарним настроєм, посмішками. А за цими дітьми ще треба буде спостерігати.
На сьогодні робота психологів ще не завершена і, мабуть, триватиме не один рік. Після надання першої кризової допомоги розпочалася щоденна тривала робота в школах. За минулий рік вже у 18 школах Львова спеціалісти провели тренінги на зменшення наслідків посттравматичного стресу. Через спілкування та ігри з однокласниками, очевидці трагедії поступово звільняються від негативних емоцій.
До речі, тепер психологам вже легше працюватиметься з травмованими дітьми -- в переддень першої річниці Скнилівської катастрофи Асоціація практикуючих психологів Львівщини при сприянні Львівської облдержадміністрації випустили науково-методичний збірник "Техногенні катастрофи: психологічна допомога очевидцям та постраждалим". Крім аналізу наслідків аварії на львівському летовищі, тут зібрані практичні методи корекційних заходів в екстремальних ситуаціях.
Цікаво, що улюблене заняття всіх дітей -- малювання -- є одним із ефективних методів вивільнення від негативних переживань. А на багатьох малюнках дітей, що пережили Скнилівську аварію, вже з'явилося усміхнене сонечко -- отже, в їхньому житті тепер буде безхмарно. |
|
|
|
|
Стефан КОЗАК: Ми нікому не потрібні |
|
|
| |
| |
|
За кілька місяців після авікатастрофи у Львові було створено міську громадську організацію "Скнилівська трагедія", яка об'єднала довкола себе постраждалих та родичів загиблих. Основною метою її діяльності є вшанування пам'яті жертв трагедії та сприяння в отриманні благодійної та державної допомоги потерпілим. Про діяльність організації та допомогу потерпілим "Поступу" розповів голова ГО "Скнилівська трагедія" Стефан Козак. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Влада і потерпілі |
|
|
| |
| |
Після того, як минув рік після Скнилівської трагедії, активно підводяться підсумки. Влада впевнено декларує, що вона зробила, натомість потерпілі додають, чого вона не зробила.
ЗІ ЗВІТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ:
Станом на 21 липня 2003 року потерпілими внаслідок авіакатастрофи вважаються 480 осіб, (з них 162 неповнолітніх), у тому числі 74 загиблих і 3 померлих в лікарняних закладах від отриманих травм, з них 28 -- неповнолітніх. На цей час вирішується питання про визнання потерпілими внаслідок авіакатастрофи додатково 20 осіб, які звертались за медичною допомогою. |
| Детальніше>> |
|
|
|
