|
|
|
|
Арт-Поступ »
СУМУЄМО |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Пам"яті маестро |
|
|
| Богдана БОДНАР |
| |
Декілька днів тому лунало гучне "Многая літа..." для Ігоря Лацанича -- художнього керівника Львівського академічного державного театру опери і балету імені Соломії Крушельницької, народного артиста України, одного з найкращих українських дириґентів. Хтось підраховував, через скільки років святкуватимуть його 70-ліття.
Але сам Маестро про ювілеї не думав, мав багато творчих планів, які хотів якомога швидше зреалізувати. Найближчим часом вибирався на фестиваль оперного мистецтва в Польщі у невеличкому містечку Криниці. Там чекали на нього з нетерпінням, захоплюючись його неперевершеним даром дириґента. Він мріяв подарувати нам "Наталку Полтавку" і " Запорожець за Дунаєм" у затишку Шевченківського гаю і вірив, що так оперне мистецтво швидше і доступніше прийде до свого глядача. Мабуть, на нас чекали б неповторні вечори, де б голоси співаків зливалися з солов'їним щебетанням. Не здійснилося. У розквіті своїх творчих планів Ігор Лацанич відійшов у Вічність.
Він не один раз покидав Львів, місто, яке хлопчиськові з Закарпаття дало натхнення і можливість увійти всім серцем і душею у світ музики і дарувати його нам. Історик за першим фахом і дириґент не лише за освітою, але й за душевним покликанням, він працював у Донецьку і в Великому театрі в Москві та й до останньої миті залишався головним дириґентом Казанського театру опери та балету імені Муси Джаліля. Саме з цим театром він побував на гастролях у багатьох країнах світу, але серце його завжди жило в Україні, адже недаремно він походив зі славного закарпатського роду Лацаничів, який боровся за незалежність України. Тож повернення через роки у Львівський театр опери та балету імені Соломії Крушельницької було логічним для Ігоря Лацанича.
Він володів неоціненним даром пізнавати і відчувати неповторні голоси. Можливо, заради цих голосів він створив у нашому місті Конкурс імені Соломії Крушельницької, сподіваючись і відкриваючи нові імена. З нетерпінням чекав осені, бо з нею має прийти до нас ІІІ Конкурс імені Соломії Крушельницької. Він любив пізнавати світ, а своїми знаннями радо ділився з нами. Згадаймо хоча б його програму на "12 каналі" Львівського телебачення "Великі тенори ХХ століття". Йому належить ідея повернення нам, українцям, імен забутих наших визначних співаків.
У середині 80-х років, як диригент-постановник, Ігор Лацанич створив у Львівській опері безліч вистав, серед яких "Джоконда" А Понкєллі, "Ернані" Дж. Верді, "Героїчна молодість" Г.Шантира, "Флорія Тоска" Д.Пучіні, "Трубадур" Дж. Верді, "Спартак" А. Хачатуряна, "Олеська балада" Б. Яновського, "Лебедине озеро" П.Чайковського, "Царева наречена" М.Римського-Корсакова, "Мадам Баттерфляй" Д. Пуччіні, "Травіата" Дж. Верді, "Євгеній Онєгін" П. Чайковського, "Богема" Д. Пучіні, "Медея" Р. Габічвадзе, "Створення світу" А. Петрова... Хіба можна перелічити всі твори, яких надихнула на життя його дириґентська паличка? Хіба можна назвати усіх співаків, які відбулись як митці завдяки його чутливому на талановитих людей серцю? Він відчував людей, відчував час. І, можливо, від відчуття сумного сьогодення прийшов до нас один з останніх його мистецьких дарунків -- концерт "Штраус -- король вальсу". Він хотів нас зачарувати легкістю танку, щоб хоч на мить ми забули про свої болі і печалі.
Він ще так багато хотів і міг. Не склалося... Десь з небес Ігор Лацанич обізветься до нас тихим шелестом музики... |
|
|
|
|
schulz: Тяглість історії |
|
|
| Галина КАНАРСЬКА |
| |
Проза Бруно Шульца вимагає зосередженої внутрішньої тиші. З його маленьким томиком хочеться заховатись у затишному куточку і увійти у світ, де цинамон забиває дух, де інтимне передчуття долі зливається з твоїм затамованим подихом, і ти неспішно і довірливо, розкошуючи у запаху слова, подорожуючи e сплетінні речень, не маєш змоги та й не бажаєш вирватись з їх полону. Торкнешся легенько стареньких дверцят і вони відкриють тобі невідомий світ...
Безліч дверей перед парадним входом Першого українського театру для дітей та юнацтва з величезним дзвоником, який так провокує тебе, наче закликає: "Зроди мій дзвін!" І ти мимоволі торкаєшся шнурка і -- дзвін дзвенить лише для тебе, хоча усе подвір'я усміхнено зосереджує свою увагу на цьому загубленому у попелятості дверей дзвоні. Цей дзвін, як знак, -- перепустка у світ Бруно Шульца в "дзиґівській" інтерпретації, точніше у кауфмансько-вальківській інтерпретації. А далі була...трава. Ти ступаєш на неї стривожено, хочеться зняти взуття і відчути її дотик, лише іронічний погляд папуги, господині дзиґівської кав'ярні "Під клепсидрою", зупиняє тебе від цього емоційно-необдуманого вчинку. Ще крок -- і ти опиняєшся в театральній реалії серед передпрем'єрно збудженої публіки. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Ця вічна мить |
|
|
| Олег ВВЕДЕНСЬКИЙ |
| |
Своє народження нове львівське творче об"єднання "Фото-Сходи" задекларувало виставкою у Центрі української книги. Філософські паралелі хвилинного і безконечного, пошуки себе між вічністю і миттю. Найтонші нюанси краси і добра представлені на виставці фотографів-аматорів під назвою "Ця вічна мить.."
Літератора і художника, викладача і студента, історика і фізика, сторожа і підприємця, філософа і комп'ютерника об'єднала творча концепція, яку найбільш ємко висловила одна з членкинь об'єднання Валентина Токарська "Світлина -- мелодія душі". Для них фотографія -- уже не просто хобі. Це спосіб взаємостосунків зі світом. Більшість представлених на виставці робіт демонструє делікатний естетський погляд авторів на світ, пропущений через індивідуальні емоційні фільтри. Фотографічний образ дозволяє висловити рефлексії власних інтерпретацій, стати особистим меседжем для кожного глядача. |
| Детальніше>> |
|
|
|
