|
|
|
|
Арт-Поступ »
ФОТОГРАФУЮТЬ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Ця вічна мить |
|
|
| Олег ВВЕДЕНСЬКИЙ |
| |
Своє народження нове львівське творче об"єднання "Фото-Сходи" задекларувало виставкою у Центрі української книги. Філософські паралелі хвилинного і безконечного, пошуки себе між вічністю і миттю. Найтонші нюанси краси і добра представлені на виставці фотографів-аматорів під назвою "Ця вічна мить.."
Літератора і художника, викладача і студента, історика і фізика, сторожа і підприємця, філософа і комп'ютерника об'єднала творча концепція, яку найбільш ємко висловила одна з членкинь об'єднання Валентина Токарська "Світлина -- мелодія душі". Для них фотографія -- уже не просто хобі. Це спосіб взаємостосунків зі світом. Більшість представлених на виставці робіт демонструє делікатний естетський погляд авторів на світ, пропущений через індивідуальні емоційні фільтри. Фотографічний образ дозволяє висловити рефлексії власних інтерпретацій, стати особистим меседжем для кожного глядача.
Ясна річ, що виставка не є однозначною. І жанрові рамки завузькі, і на оформленні експозиції заощадили. Натомість організатори супроводили виставку виданим у кольорі міні-буклетом, де кожен автор представлений твором і творчим кредо. Це вражає, тому що буклет до виставки -- рідкість і на виставках "профі".
З самих світлин звертає на себе увагу драматизм світла і тіні міфо-театральної пластики в серії робіт Георгія Беглярова, який раптом при довшому вдивлянні набуває якоїсь притягальної емоційності, починає жити в площині знимки, наповнюючи енергетикою магію графіки чорного і білого. Чарівне світло, що немов ллється з неба і вкриває фантазійними бліками предмети і фігури дітей, відтворює атмосферу чистого і ясного світу дитинства у філософській світлині двох підлітків "На відстані дитинства" в роботі одного з найстарших і, напевне, найбільш оригінального з львівських фотохудожників Віля Фургала.
Загалом, дитяча тематика широко представлена на виставці, але у своїй масі ці роботи переважно не виходять за рамки сімейного альбому. Достатньо й пейзажних робіт, але далеко не всі піднімаються до рівня філософського узагальнення. З- посеред інших виділяється прекрасна серія Дністровських пейзажів Романа Ковтуна "Багрянцем тліє край небес", велика персональна виставка якого щойно закрилась у фотогалереї В.Пилип'юка. Запамя'товуються і пейзажі Юрія Дячишина, і ліризм "Зими" Ірини Токарської, і вібруюче світло, що пронизує простір світлини "Магія весни" Дмитра Рєзнікова, яке немов перелилось сюди з полотен імпресіоністів.
Портрет -- особлива царина у фотомистецтві. Портрет -- це діалог фотографа і портретованого, акцентування найбільш виразних і характерних рис останнього, що підкреслюють його індивідуальність і, водночас, визначення авторського відношення до своєї моделі. Саме за цим кредо Мирослав Пархомик створив серію робіт, присвячених поетесі Руті Вітер. Шарм і чарівність людського обличчя, краса емоцій, жесту, деталі передані без салонного фальшування, властиві усім цим портретам. Гострою виразністю і сміливим компонуванням виділяється і робота Юлії Пігель "Поет Ігор Павлюк".
Тихий мікросвіт форм природи, світ первозданої неповторної краси і чарівної гармонії привабив багатьох авторів об'єднання. Філософським проникненням у цю романтичну атмосферу вражень і емоцій виділяється серія робіт "Пори року" Сергія Симоненка. Тут відчутний яскраво виразний творчий почерк і індивідуальне потрактування задуму. Лірична тактильність рефлексів макросвіту природи відзначає і знимки "Холостяк" та "Осінній мотив" Андрія Пархуця, роботу "Тепло вечірнього променя" Юрія Шевцова та світлини Ірини Гришаєвої. Запам'ятовується і атракційна колористична феєрія роботи Сергія Носака "Упаковка №1". |
|
|
|
|
schulz: Тяглість історії |
|
|
| Галина КАНАРСЬКА |
| |
Проза Бруно Шульца вимагає зосередженої внутрішньої тиші. З його маленьким томиком хочеться заховатись у затишному куточку і увійти у світ, де цинамон забиває дух, де інтимне передчуття долі зливається з твоїм затамованим подихом, і ти неспішно і довірливо, розкошуючи у запаху слова, подорожуючи e сплетінні речень, не маєш змоги та й не бажаєш вирватись з їх полону. Торкнешся легенько стареньких дверцят і вони відкриють тобі невідомий світ...
Безліч дверей перед парадним входом Першого українського театру для дітей та юнацтва з величезним дзвоником, який так провокує тебе, наче закликає: "Зроди мій дзвін!" І ти мимоволі торкаєшся шнурка і -- дзвін дзвенить лише для тебе, хоча усе подвір'я усміхнено зосереджує свою увагу на цьому загубленому у попелятості дверей дзвоні. Цей дзвін, як знак, -- перепустка у світ Бруно Шульца в "дзиґівській" інтерпретації, точніше у кауфмансько-вальківській інтерпретації. А далі була...трава. Ти ступаєш на неї стривожено, хочеться зняти взуття і відчути її дотик, лише іронічний погляд папуги, господині дзиґівської кав'ярні "Під клепсидрою", зупиняє тебе від цього емоційно-необдуманого вчинку. Ще крок -- і ти опиняєшся в театральній реалії серед передпрем'єрно збудженої публіки. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Пам"яті маестро |
|
|
| Богдана БОДНАР |
| |
|
Декілька днів тому лунало гучне "Многая літа..." для Ігоря Лацанича -- художнього керівника Львівського академічного державного театру опери і балету імені Соломії Крушельницької, народного артиста України, одного з найкращих українських дириґентів. Хтось підраховував, через скільки років святкуватимуть його 70-ліття. |
| Детальніше>> |
|
|
|
