BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Дискусія у Поступі.    Арт-Поступ.    Інтерв''ю у Поступі.    Поступ науки і техніки.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
 
16 грудня 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:10 15-12-2017 -   На Жовківщині відкрили дахову сонячну електростанцію  
  16:8 15-12-2017 -   У Гарнізонному храмі відновили унікальні фрески  
  15:37 15-12-2017 -   Завтра на вулиці Львова повернуться тролейбуси №5 та №24  
  13:29 15-12-2017 -   Мешканець Львівщини загинув під час пожежі в дерев`яному будинку  
  13:22 15-12-2017 -   В області завершили ремонт автодороги Львів-Тернопіль  
Україна
  15:35 15-12-2017 -   В Україну прийде справжня зима з 19 грудня  
  15:33 15-12-2017 -   ГПУ закрила справи проти шести нардепів  
  14:19 15-12-2017 -   МЗС: Біометрія на кордоні запрацює з Нового року  
  14:18 15-12-2017 -   Подвійне вбивство: у Дніпрі розстріляли сім'ю бізнесмена  
  13:25 15-12-2017 -   Керуючу заводом у Дніпрі затримали за хабар у $35 тисяч  
Світ
  16:25 15-12-2017 -   Вчені визначили причину пияцтва  
  15:36 15-12-2017 -   Іспанію можуть відсторонити від участі в ЧС-2018  
  13:23 15-12-2017 -   Ще три жінки звинуватили Дастіна Гоффмана в домаганнях - ЗМІ  
  10:58 15-12-2017 -   На заводі у Тернополі пролунав вибух  
  10:54 15-12-2017 -   Напади з ножем в Нідерландах: загинули двоє людей  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Дискусія у Поступі  »  ДИСКУСІЯ

___________________________________________________________________________

Мамай чи майбутнє
До питання вини і каяття на "нашій споконвічній Волині"
Тарас ВОЗНЯК
 
Повернімося до фактів та їх оцінок. Очевидно, що факт убивств є незаперечним навіть для крайніх антагоністів у цій дискусії. Сперечатися можна про доказовість тих чи инших подій саме на сьогодні, про кількість жертв, місця поховання, обставини. Врешті-решт, це питання часу та докладности опрацювання історичних документів. А от усвідомити мотиви, суспільні причини і наслідки саме такого розгортання конфлікту, оцінити його, оцінюючи тим самим самого себе, -- це змушений буде зробити кожен самотужки.

Акт президентів України та Польщі вчинений у селі Павлівка на Волині є тільки пуантою, сигналом, щоб кожен з нас розпочав процес осмислення того, що сталося -- він не вичерпує проблеми, не дає загальнообов'язкової для всіх точки зору. Він сигналізує, що на політичному українському та польському державних рівнях, на міжнародному рівні, ці події озвучені і оцінені.

Варто зауважити, що попри постмодерністський релятивізм, який панує в сучасній історичній науці, у міжнародній практиці для загального блага -- тобто з утилітарною метою -- панує і пануватиме позитивістська модель об'єктивної (?) історії та об'єктивної (?) моралі, базованої, як правило, на секуляризованому християнстві, якщо таке можливе. Водночас, доволі рідко політичні ухвали приймаються з огляду саме на мораль, хоча аморальна/поза-моральна політика тільки ситуативно може бути успішною -- на далеку перспективу вона програшна. Акт примирення 11 липня 2003 року є чи не однією з перших спроб морального політичного рішення влади, і тому ми, українці і поляки, маємо прийняти його попри усі недосконалості його творення.

Натомість, на персональному рівні кожен з нас має оцінити ті події самотужки. Як це робити, на що опиратися, що взагалі означає "оцінювати"?

Оцінювати в історії -- означає робити судження, судити. Але чи кожен з нас має право бути суддею? Та й кого ми судитимемо? Ще живі учасники подій на історичній Волині (від Холмщини до Житомирщини), і наша думка про ці події, якою б вона не була, не має щодо них жодної юридичної сили. (Щоправда, польська влада зініціювала проведення справжнього слідства у цих справах, і можливі реальні позови до суду -- національного польського чи міжнародних (хоча сьогодні відповідних міжнародних судових інституцій немає). До кого тоді спрямоване моє судження, моя оцінка цих подій? Почасти до учасників конфлікту, хоча я не знаю нікого з них. Отже, я мав би бути максимально відстороненим, оскільки події не стосувалися моїх кревних. Натомість, кожного з нас -- у тому числі і мене -- опановують емоції, а це означає, що оцінка стосується не стільки реальних учасників, скільки кожного з нас. Мене українця і мене поляка. Чому? Адже ми, середня та молодша генерації українців та поляків, не брали участи у цьому конфлікті. То ж у якому сенсі ми причетні до цих подій?

Ми, українці та поляки, чуємо себе дивним чином безпосередньо причетними до людей, втягнутих у ті криваві події. Понад те -- емоції свідчать (кров то холоне, то закипає), що ми чуємо себе ними! Саме це робить той конфлікт не історичним фактом (який, ще раз наголошую, неможливо і абсолютно непристойно заперечувати), а нашим сьогоденням.

Не всі ми походимо з Волині, але наш зв'язок з "нею" має іншу природу -- ми творимо спільноти тих, хто признається до українства та польскости, спільноти українців та поляків. Вкотре наголошую, що ці спільноти не конче пов'язані кровно. Слово "признається" стосується тих, хто вважає себе причетним до українскости чи польськости, хто чує "спільність долі" -- як історичної (спільного минулого, хоч мої безпосередні предки можуть бути, скажімо, татарами чи гебреями -- однак я чую себе, скажімо, росіянином - і я маю повне право на це), так і спільного сьогодення, і, що найголовніше - хто погоджується на "наше" спільне майбутнє. У всій цій причетності найістотнішим елементом є момент вибору -- адже саме я вибираю цю "спільну долю" у всіх її трьох складових -- саме я вибираю моє спільне з українцями чи поляками минуле, саме я вибираю спільну з українцями чи поляками теперішність, і саме я прирікаю себе на спільне з українцями чи поляками майбутнє. Водночас мільйони громадян з українським паспортом та українським етнічним походженням насправді не відчувають саме цієї спільности, а отже українцями, у моєму сенсі слова, вони не є. Їх і не зачіпатиме трагедія Волині. Як і тих поляків, що відреклися від своєї польськости як спільної долі.

Признаючись до українства, я не тільки поділяю нашу долю, але й розбудовую її. Я обираю шанс не тільки її прийняти, але й змінити. Я користуюся всіма матеріальними і духовними надбаннями попередніх поколінь українців. Я користаю з "нашої священної(?!) землі" (назвім її Волинню) -- живу на ній, претендую на неї, навіть маючи аргентинський паспорт, -- закріплюю її за собою у сакралізованій мітологічній формі Батьківщини. "O Litwo, Ojczyzno moja" -- тестамент настільки сакралізований, що в жодного поляка, який признається до своєї польськості, не закрадається сумніву щодо певної невідповідности даної фрази -- і я погоджуюся з тим, що ця поетична Литва Адама Міцкевича (згадаймо мітологічну Святую Русь і т.д.) насправді є вітчизною, землею спільного спадку усіх поляків. Як і Україна Юліуша Словацького. У національних мітах це "наша земля" -- земля поляків чи земля українців, Польща чи Україна. Локалізація успадкованої нами українцями та нами поляками священної землі доволі умовна. Географічно ці території можуть покривати одна одну, перетинатися (і саме тут джерело реального, а не поетичного конфлікту). Не тільки для Адама Міцкевича та Юліуша Словацького, але у мітологізованій формі і для посполитого сьогоднішнього поляка такі мітологізовані і Україна, і Литва справді є батьківщинами. Часто віртуальними спільними долями, часто уявлюваними у романтичних конструкціях, що постали після розподілів Речі Посполитої.

Однак віддавна ця польська пропозиція до спільності долі зустрічала, особливо після етнізації поняття народу у ХIХ сторіччі, глибоке нерозуміння. Бо не бачилося иншости Иншого та його иншого шляху. Натомість сьогодні українське прагнення до спільної долі з Европою (Европейським Союзом) не знаходить розуміння з боку европейців. Спільнота та спільна доля, що їх зараз спільно вибудовують всі европейські народи, окрім нас, зупиниться на теперішньому польсько-українському, а згодом -- европейсько-українському (=евразійському?) кордоні. Зрештою, для мене завжди було нонсенсом ділення землі за давнім селянським звичаєм на "мою" та "їхню" -- людина народжується у світі, що належить кожному з нас. Аргентинські пампаси належать мені, як людині, так само, як і аргентинським гаучо. Волинь -- це також земля для людей. Різного роду сакралізацією українськости чи польськости цієї землі, як і инших, займаються ті, хто дуже далекий від власне гуманного та християнського розуміння життя людей на землі.

Разом з тим, признаючися до українськости чи польськости, я приймаю український чи польський конструкт моєї національної, як правило шкільної, історії (конструкт насправді актуальний саме на цей момент, бо він змінюється). Я пишаюся нашими гетьманами, натомість поляки -- своїми, я пишаюся нашими князями, натомість вони -- своїми. Однак у всій цій грі є й певна нечесність. Якщо я вважаю себе спадкоємцем того достойного, що вони вчинили і що складає суть буття українцем чи поляком, то чому я волію не згадувати про те недобре, а инколи і злочинне, що також належало до них? Згадувати, знати, говорити -- замало. За це треба відповідати (не юридично звичайно -- хоча німецький народ відповідає за злочини німецькости і юридично, виплачуючи компенсації гебреям та іншим жертвам саме німецькости у її нацистській перверсії).

І саме у цьому сенсі і поляки, і українці мають відповідати за свою і добру, і погану польськість чи українськість. Саме у цьому сенсі різанина на Волині ставить перед нами, як перед поляками так і перед українцями, запитання до самих себе і до свого українського та польського майбутнього. Головна проблема полягає не у тому, щоб тільки оцінити минуле і ревізувати наші національні версії історії. Проблема полягає в тому, щоб елімінувати, через осуд та каяття (як засоби очищення, а не покарання, про що всі забули) усунути з українськости та польськости ті елементи, що можуть повторно спровокувати щось подібне. Соромно ще раз повторювати фундаментальну християнську істину, що каяття є не покарою чи поразкою, а навпаки, -- перемогою.

У цьому сенсі абсолютно промовистим є тестамент, майже ікона українства -- народні мальовидла, що зображують Козака Мамая. Кожен, хто признається до українства, отримує його як спадок та своєрідну програму до дії. Якої? По-турецьки та у турецькій ноші сидить Козак, пляшка горілки, шабля, тютюн та люлька - жінка, кінь - товариш, а також Жид/Поляк на гілляці та підленький панок (певно, теж Поляк, бо Пан), що намагається його на щось намовити чи підпоїти.

Задля майбутнього ми маємо усунути з нашої програми дій власне ці фігури на полотні -- Жида/Поляка на гілляці. Тоді відбудеться очищення, що зветься каяттям задля прийдешнього. Майбутній український чи польський проект не може крити у собі цих "кістяків на гілляці". Засобом усунення цих елементів з нашої ментальности є прощення і каяття. Ми не можемо тягнути у майбутнє старі історичні порахунки і злоякісні пухлини ксенофобії. Маємо перервати їх безконечну вервицю раз і назавжди.

То в чому ж завдання? Признаватися до українства, чорного і білого, величного і болючого, і не збочувати зі шляху, що веде до справжньої зміни щонайперше самих себе.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Куди мітить Буняк? 
  ·  "Карпати" програють, "Динамо" теж 
Погляд
  ·  Місто без людей 
  ·  Мукачево: нічия чи перемога 
  ·  Психотерапевти дослідили українців 
  ·  Чорновіл супроти Ющенка? 
Поступ у Львові
  ·  Крадена земля 
  ·  Хабарник у податковій 
  ·  Податково-пресовий конфлікт 
  ·  Реорганізація пішла на користь "Львіввугіллю" 
  ·  Львів та Люблін зорганізують бізнесменів 
  ·  "Наша Україна" полює на Винники 
  ·  Конкурс для журналістів 
  ·  УНСО вимагає відповіді 
  ·  Знищено посіви коноплі 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Тимошенки знову з різних боків муру 
  ·  Економічний інтерес Касьянова 
  ·  Присмак нафти 
  ·  Кучма як роботодавець 
  ·  Янукович знає імена винних? 
  ·  Презентація губернатора 
  ·  Громадське ТБ імені Зінченка 
  ·  Румунія подасть на Україну до суду 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Класична партизанська війна 
  ·  Чи потрібна Європі духовність? 
  ·  Зустрічають за іменами 
  ·  Політична криза в Гонконгу 
  ·  Чехи запрошують професіоналів 
  ·  Лівиця за одностатеві шлюби 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Європа страждає від спеки 
  ·  "Іскра" просить про допомогу 
  ·  Як правильно скаржитися на податкову 
  ·  На захист підприємництва 
  ·  Найвища зарплата у Запоріжжі 
  ·  "Укртелеком" очолить донецький 
  ·  Уведено податок на повітря 
  ·  КОРОТКО 
Дискусія у Поступі
  ·  Мамай чи майбутнє 
Арт-Поступ
  ·  Десь між ренесансом і бароко 
  ·  ЧИТАЄМО... 
  ·  Ретроспектива Михайлова 
  ·  Страх і ризик 
Інтерв''ю у Поступі
  ·  Ніна КАРПАЧОВА: Таємниці Скнилова мають бути оприлюднені 
Поступ науки і техніки
  ·  Чи загрожує нам фармагедон? 
  ·  Ера літаючих автомобілів 
  ·  Найстаріша планета 
  ·  Шлюб і творчість 
  ·  Котячий перекладач 
Пост-Faktum
  ·  КАЛЕНДАР