|
|
|
|
Спорт-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Народжений, щоб перемагати |
|
|
| Розмовляла Олена САДОВНИК |
| |
"Знаєш, що сталось? Як ти не знаєш, що сталося? Та ж Андрейчук з чемпіонату світу золоту медаль привіз. Пацан із села приїхав і чемпіоном світу став. Ніколи нічим не займався, а тут гирі попіднімав, і чемпіон! Розумієш, чемпіон!" І через півроку: "Андрейчук із чемпіонату привіз комплект: "золото", "срібло" та "бронзу". Не склалося. Ну, невже не міг ще трошечки напружитись і здобути всі золоті?" Так казали знайомі Володимира Андрейчука, коли він приїздив із чемпіонатів світу з гирьового спорту. Що ж говорить статистика? Майстер спорту міжнародного класу, чемпіон світу 2001-2002 рр. у ривку, срібний призер чемпіонату світу 2002 року у двоборстві та бронзовий у поштовху, кількаразовий чемпіон та рекордсмен України. Про себе та особливості гирьового спорту розповідає Володимир Андрейчук.
-- Спорт мені завжди подобався. Із друзями в селі плавали в озері та грали у футбол, підтягувались на поперечині. А коли вступив до Військового інституту національного університету "Львівська політехніка", став займатись військовим багатоборством, виконав норматив кандидата у майстри спорту. А до секції гирьового спорту мене затягнув Андрій Яремус, він і є моїм тренером.
-- Чим подобається Тобі гирьовий спорт?
-- Перемогами. Я виграю, і це не може не подобатись.
-- Більшість спортсменів роками йдуть до перемог. Ти почав перемагати відразу?
-- Від природи я сильний, ще й до того постійно займався фізичними вправами. Тому до інституту вступив добре фізично підготовленим. Тренер "поставив" мені техніку: і все, можна перемагати. Навіть у чотириборстві я не звик програвати. А ще подобається те, що все залежить лише від спортсмена. Цей вид належить до індивідуальних, спортсмен змагається сам за себе, і суддівство тут об'єктивне. Усе в твоїх руках.
-- Не так давно Ти повернувся з чемпіонату України. Ти, як завжди, переміг. А чи важко було змагатись?
-- Так, боротьба була напруженою. На ці змагання припав пік форми. На тренуваннях, за декілька днів до від'їзду на змагання, бив усі рекорди. А власне на змаганнях відчув, що перетренувався, "перегорів". Думав: "Дай Боже, щоб просто виграв, без рекорду". У поштовху показав набагато нижчий результат, ніж розраховував. Після цього виду відставав від головних конкурентів на 10 підйомів -- це не так уже й мало. Тренер подумав, що "бронзу" здобуду, але вище не піднімусь. Виконуючи ривок, мусів піднімати гирю доти, доки суперники не перекинули прилад в іншу руку. А вони виконували вправу дуже повільно: очікували, щоб я перекинув гирю першим. Таким чином, вони знали б мій результат і не дозволили б наздогнати себе. Але мені вдалось протриматись довше. Було дуже важко: моєю особливістю є те, що я швидко виконую ривок. Тому й довелось так багато піднімати.
-- Розкажи про особливості тактичної боротьби в гирьовому спорті.
-- На помості спортсмени змагаються одночасно. Виконують вправи та спостерігають за результатами суперників, які висвітлюють на табло. Треба прорахувати, хто скільки виконає у певній вправі, скільки це виходить за сумою двоборства, скільки слід самому підняти, щоб перемогти. Буває таке, що арифметична помилка спортсмена може коштувати йому медалі. Були випадки, коли гирьовики помилялися: під час роботи на тлі втоми нелегко навіть однозначні числа додавати. Але біля помосту кожного спортсмена можуть стояти тренер та помічники-секунданти. Вони підказують, хто як виступає і скільки треба підняти для перемоги. Самому спортсмену за усіма прослідкувати важко. Спостерігаєш, як правило, за основними конкурентами. Але всяке буває: десь у куточку зали новачок, на якого ніхто й уваги не звертав, може обіграти всіх. Ось на цих змаганнях нікому не відомий спортсмен встановив рекорд України в ривку. Усі перелякались, адже значно йому програвали. Але з'ясувалося, що він погано виконує ривок.
-- Багато глядачів приходять подивитись на змагання?
-- Небагато. Переважна кількість глядачів -- знайомі, друзі та спеціалісти. Хоч в Україні цей вид спорту добре розвинений. На чемпіонатах України в деяких категоріях важче виграти, ніж на чемпіонатах світу. Наприклад, на останньому чемпіонаті країни у категорії до 65 кг Семен Карпенко встановив світовий рекорд та посів... ІІ місце.
-- Хто зі спортсменів є для Тебе зразком для наслідування?
-- Заслужений майстер спорту Роман Михальчук. З того часу, як почав займатись гирьовим спортом, він в Україні ще жодного разу не програвав. А з чемпіонатів світу привозить мінімум по 3-4 медалі. Він п'ятиразовий чемпіон світу за сумою двоборства, не кажучи вже про перемоги в окремих видах. Усього в нього близько 30 нагород з чемпіонатів світу. До того ж він -- мій земляк -- з Івано-Франківської області.
-- Які старти наступні?
-- У жовтні в Латвії відбудеться чемпіонат світу. Хотілося б покращити свої результати, а як станеться, побачимо. Гадаю, для перемоги треба буде показати у поштовху 105-110 разів, а в ривку -- 80-85.
-- Скільки годин на день Ти тренуєшся?
-- Приблизно 4 години. Одного дня треную лише ривок, наступного -- поштовх. Потім приділяю увагу загальній фізичній підготовці, а далі все спочатку. У суботу та неділю я відпочиваю.
-- Чи кожен спортсмен, хто прагне зійти на п'єдестал та постійно тренується, може стати чемпіоном.
-- Основне в цьому виді спорту -- природні здібності. Є спортсмени, які тренуються вже 20 років і не показують показових результатів. Та навіть значна кількість обдарованих спортсменів не може повністю проявити себе на змаганнях: є атлети, які свої максимальні результати показують на тренуванні, а інші максимально мобілізуються в умовах змагань. Багато залежить від психічних ресурсів та психологічної готовності спортсмена.
-- Чимало важкоатлетів та культуристів уживають спеціальні харчові добавки та допінгові препарати. Чи практикують це гирьовики?
-- У нас такого немає. Хоча б тому, що на "хімію" гроші треба мати. Ми харчуємось лише кашками. До того ж, препарати негативно впливають на здоров'я. Рекорди не варті того.
Окрім того, що встановлює рекорди на помості, Володимир служить у Дрогобичі, 337 ракетно-артилерійській бригаді (частина А1108) і хоче своє життя пов'язати з військовою справою. Він буде хорошим військовим, адже гарант його результатів у спорті -- дисциплінованість та врівноважена психіка. Про нього кажуть: "Не буває, щоб він не виконав того, що пообіцяв. Треба буде -- навіть мертвим прийде. Це залізно". А ще він -- надзвичайно скромна людина. Багато про нього довелось розпитувати в його колег та викладачів.. |
|
|
|
|
Тринадцятий стартує |
|
|
| Іван ДУПНАК |
| |
Ось і минуло футбольне міжсезоння по-українськи: вже сьогодні стартує ХІІІ. З особливою цікавістю його очікують ті, хто вірить у магію чисел. Адже багато хто панічно боїться числа "13", а інші вважають його для себе найщасливішим.
З оптимістичною насторогою очікують виступів своїх улюбленців і львів'яни. Адже наш коуч Іван Голац обіцяє вивести "Карпати" в цьому сезоні у єврокубки, але наразі не зовсім зрозуміло, завдяки чому слід очікувати підвищення рівня гри команди. Тай семимісячна дискваліфікація одного з провідних гравців Ярослава Хоми аж ніяк не додає оптимізму. Але всі сподіваються на більш високі досягнення команди у ХІІІ чемпіонаті порівняно з минулим, бо у разі тупцювання на місці, не кажучи вже про регрес, уболівальники "Карпат" просто не зрозуміють ані тренера, ані керівництва клубу, яке робить основну ставку на легіонерів. |
| Детальніше>> |
|
|
|
ВОРОНІН |
|
|
| МАЙКЛ |
| |
Він унікальний у тому, чого досягнув як гравець, а саме: як він це зробив. За кордоном уже побували тисячі випускників наших футбольних шкіл. Одиниці пробились нагору. В основу. Якщо брати тих, хто виїхав у 15 років, то Воронін єдиний приємний виняток. Та ж історія з національною збірною, де він остаточно закріпив за собою місце на полі. Шлях в основу України почався наприкінці 2001 року, коли забив гол за молодіжну збірну.
Андрій Воронін переїхав до Німеччини 1995 року, навчаючись у дев'ятому класі. У віці 15 років. Сталось це після того, як німці з "Мюнхенгладбаха" звернули на нього увагу після турніру в Австрії. Він не знав, для чого і куди їде. Це був шок: "Як я в такому віці буду сам, без батьків, без сім'ї, без друзів у чужій країні, без знання мови". |
| Детальніше>> |
|
|
|
