BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Тема Поступу.    Спорт-Поступ.    Поступ технологій.    Львівські обсервації.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
10 липня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Тема Поступу  »  ТОЧКИ ЗОРУ

___________________________________________________________________________

Уроки національної гідності
Антон БОРКОВСЬКИЙ
 
Маємо наголосити, що і в Україні, і в Польщі волинська трагедія таки набула виразного чіткого політичного забарвлення. Наукові принципи у цьому питанні якщо і не були забуті, то принаймні відсунуті на другий план. Небагато істориків змогли зберегти свою наукову цноту та вірність історичній справедливості, -- суспільний тиск був величезний.

В Україні майже всі обіцянки дотримуватись об'єктивності в інформаційних ресурсах були провалені, а суспільство не захотіло сприймати інформацію від політиків, що не мали ані всенародної підтримки, ані довіри. Політики, які намагалися залагодити (чи використати) вшанування волинської трагедії наражалися на опір, пов'язаний із підозрами у черговій зраді національної гідності. Тут уже як ведеться: не важливо, що доводять, -- важливо хто. На жаль, це твердження спрацювало й цього разу. Опиралися не вшануванню пам'яті невинних жертв, а насамперед тим силам, що вирішили скористатися з функції національної "совісті і честі". Водночас, не все так просто...

Маємо не лише ніби добру волю певних політичних сил і не лише чіткий політичний розрахунок, пов'язаний із підтвердженням демократичних орієнтирів. Спостерігається чітке бажання дискредитувати представників правих сил, а насамперед представників так званого "правого центру", -- блоку "Наша Україна". У цій грі підставляється конкретна особа -- майбутній кандидат у президенти В.Ющенко. Електорат західних областей України вже показав свої симпатії у парламентських виборах і, враховуючи консерватизм населення, збереже ці самі симпатії до президентських виборів. Політичні сили боротимуться насамперед за електорат східного та південного регіону, який так само відзначається політичною штивністю, незмінними пріоритетами та простотою у передвиборчих маніпуляціях. Цього разу, зрозуміло, опудалом, стане УПА та сили, з якими вона асоціюється у пересічного східняка.

У разі спроби виправлення ситуації компромісними заявами та поступками польській стороні представників національно-демократичного центру необхідно звинуватити у непатріотичності, зраді національних інтересів, пропольськості, проте вже на заході України. Українська правиця була досить активна і сліпо кинулась у вир відстоювання тих, хто "здобув нашу свободу своєю кров'ю", використовуючи аргументи, які часто лише шкодили справі.

Представники правого сектора у Польщі прагнуть реанімувати "труп" у чужій "шафі" та максимально ґлорифікувати трагедію, а відповідно, аналогічні організації в Україні -- не дозволити їм цього. І хоча з одного і з іншого боку -- це доволі марґінальні середовища, які кількість компенсують політичною активністю, ми не маємо права забути, що жахливі події на Волині дійсно мали місце і що кривавий польсько-український конфлікт Другої світової війни справді був. Проте якщо українське суспільство досі мало заанґажоване у волинську трагедію, то польське демонструє одностайність у прагненні вшанувати жертви і покарати винних.

Пам'ятаймо

Україна не наважилась визнати: у 1943-44 на Волині сталася кривава трагедія, яка досі є незагоєною раною для поляків і навіть через 60 років потребує ліків. Проте ці події болять і українцям.

Незважаючи на гріхи військового лихоліття, на можливі злочини з українського боку -- ми проти колективної відповідальності. Ми готові позбутися сліпої ідеалізації солдатів, проте це не означає заочного визнання їх злочинцями. У Східній Європі, зокрема на територіях сучасної Польщі та України, Друга світова війна відзначилася винятковою жорстокістю, і це не могло не відбитись на суспільній свідомості людей, що не були особливо освіченими. Тим паче, важко, а то й неможливо було контролювати загони, які у своїх діях керувалися хижими воєнними інстинктами, а не християнськими почуттями. Ніхто не наважиться припустити, що вбивство невинних несе свободу, проте хто скаже, що злочин месника менший?

Кривавий вир польсько-українського протистояння не розпочався і не завершився на Волині. Сліпа ненависть часто заступала розум і перешкоджала роззирнутися навколо. Селяни прагнули майна та землі багатшого сусіда, а владні амбіції ставали на заваді як українським, так і польським підпільникам своєчасно шукати компромісу та шляхів до можливого примирення. Тому лилася кров, а села перетворювалися на братські могили. Фонтан крові не перестав бити на Волині, він перемістився на Захід, де поляків була більшість, але там він також не перетворився на християнський струмок живильної скорботи та всепрощення. І не українцям про це забувати, проте вшанування мертвих, впорядкування могил та сльози родичів, ніколи не принизять національної гідності.

Безконечно можна перебирати причини і наслідки, проте ще живі учасники тих подій. Маємо родичів загиблих на Волині, яким за часів комуністичних режимів у Польщі та Україні було відмовлено у християнських ритуалах та не надано можливості вшанувати пам'ять невинно убієнних. Часом одна сумнівна публікація викликає гострий біль. Ті, чиї близькі загинули у цій, зазвичай, нічній війні проти цивільних, ніколи не зможуть погодитись із поясненнями, що тата чи маму було вбито людьми, які не погоджувалися із дискримінаційною політикою ІІ Речі Посполитої або яких спровокував німецький окупаційний уряд та провокаційна політика Москви. Українцеві з Лемківщини чи Холмщини не збагнути, що його родичів вбивали чи просто виганяли, бо був повоєнний переділ кордонів, або, що невинно вбиті під час акції "Вісла", стали заручниками помсти за чужі смерті. Цей ланцюг злочинів немає ані виправдання, ані кінця.

Польська правиця і уряд

У Польщі маємо певне коло у взаєминах між правицею, суспільством та урядом. Польська громада одностайно радикальна в оцінці волинських подій (панує тенденція на виокремлення "волинського злочину" із польсько-українського конфлікту Другої світової війни і перекидання всієї відповідальності на членів боївок ОУН та солдатів УПА). Проте уряд прагне зберегти добрі стосунки з Україною і готовий до компромісних формулювань. Проте часто не в змозі уникнути інших думок у формуванні офіційної позиції, пропонованої добре організованими правими. Крім громадської підтримки, вони мають кілька харизматичних постатейів, що відчувають священний біль за замордованих та волають про помсту.

Праві середовища у Польщі є основним експертом і водночас суспільним контролером за діями влади, яка, незважаючи на всю свою проукраїнську, спрямованість не може зробити "неправильних" кроків, бо одразу згадають всі "непатріотичні" гріхи: від комуністичності президента до видурювань на адресу Святішого Отця, Папи Римського Івана Павла ІІ. Тому польський уряд намагається балансувати в такий спосіб, аби і пам'ять вбитих поляків вшанувати, і живих українців не змушувати відхрещуватися від одного з етапів державотворення, прагнучи зберегти своє акторське лице, в умовах, коли партнерський акторський колектив з України грає на диво зле, постійно фальшивить, забуває текст та інколи, кокетуючи, навіть погрожує не вийти на сцену.

Об'єднання вихідців з "кресів" та братства різноманітних воїнів за незалежність Польщі мають серйозний вплив на польський уряд не тому, що постійно радикалізують вимоги, а тому, що польське суспільство провело декомунізацію ідеології і змусило свій державний провід зважати на свої потреби. Польське суспільство гідно вшанувало Армію Крайову, в той час як українське, мало того, що не вичистило совєцькі основи з історії та суспільної теорії, але й досі влаштовує огидні торги з приводу вшанування пам'яті воїнів УПА, які на межі людських сил робили все, -- і правду, і кривду, аби дати шанс своїм політичним наступникам одержавитись.

Протистояння часом набуває ґротескних форм. Добре організована польська правиця як речник постраждалих у волинській драмі тисне на уряд та використовує потужні політико-наукові інституції, у той час як українська правиця спирається на розрізнених істориків націоналістичного вишколу, зле організовані громадські об'єднання й апелює до багатовікового гноблення українського народу польськими панами та до світлої державницької мети українських націоналістів, а за аргументи визнаються покатоличення, Ризький договір та пацифікації. І тут ми виходимо на ганебну непідготовленість української держави як до формування своєї національної позиції, так і до ведення гідного польсько-українського діалогу.

Вкотре... не підготувались

Непідготовленість якнайяскравіше проявилась у відсутності дієвих інституцій між урядом-парламентом та нагальними проблемами національного значення. Це і проблеми національної пам'яті, і можлива потреба у адвокатській діяльності у справах подібних до волинської. При погляді на тих, хто обстоює позиції української сторони, вражає різнобарвність персонажів -- від депутатів до політв'язнів, проте напозір -- брак істориків, що у фаховий непараноїдальний спосіб тлумачили би конфлікт. Безперечно, не можна не відзначити праці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича, очолюваного академіком НАН Я.Ісаєвичем, проте ця установа наукова і вирішити всі політичні проблеми порозуміння з минулим їй забракне потужностей.

Польща ж має два потужні механізми, що опікуються вшануванням та обстоюванням свого історичного минулого й національної гідності. Це Інститут національної пам'яті та Рада охорони боротьби та мучеництва. Обидві структури спрямовані на створення виваженої державної позиції та впорядкування минулого. Перша займається проблемою, з якою зустрінеться й українське суспільство, -- розслідуванням злочинів, які були вчинені проти польських громадян, незалежно від їхньої національності. І тут варто чекати на різноманітні несподіванки, бо кримінальні справи відкриватимуться незалежно від позицій уряду, українського чи польського, бо "прокурорський" відділ інституту працює політично незаанґажовано, і це доводять засуджені нацистські злочинці. Слідчі справи відкрито і з приводу волинських подій, щоправда, злочинців все одно каратиме суд. Допитуються не лише свідки, великий комплекс робіт триває в архівах. І тут вже виникає внутрішня українська проблема -- не лише відсутність українських інституцій, що мали би досліджувати подібні злочини у своїй історії, -- непокоїть відсутність суспільної потреби покарати своїх колишніх катів, які отримують замість принаймні пониження у правах (на більше наївно сподіватись) добре забезпечення.

Інститут національної пам'яті Україні необхідний як повітря. І не лише тому, що варто готуватись до можливих скандальних судових позовів, наприклад, з боку єврейських організацій. Бо варто нарешті сформулювати претензії і почати збирати докази щодо злочинів Совєтського Союзу, аби пізніше ознайомити з ними його правонаступника -- Російську Федерацію. І тим мають перейматись не ентузіасти з Верховної Ради, а фахівці, знайомі з усіма бюрократичними процедурами. Те саме стосується і взаємин з Польщею: за наявності претензій українського народу з приводу акції "Вісла", ця інституція збирає свідчення, формує доказову базу, а за ознак злочину -- передає справу до суду. В разі виявлення злочинців -- притягає їх до кримінальної відповідальності. І все тихо так, -- без галасу, голодувань і пікетів. А то ми маємо постійні підміни тези: замість виявлень народного гніву, обурення та незгоди з приводу невизнання УПА воюючою стороною, одержуємо народно-марґінальні погрози, проте щодо... жалобних процедур. До речі, річний бюджет Польського інституту народної пам'яті складає 12,5 мільйонів доларів. І хто скаже, що цього забагато для обстоювання національної гідності?

Окрім вищеназваної інституції маємо Раду охорони пам'яті боротьби та мучеництва, очолювану паном А. Пшевозніком. Львів'яни мали змогу зіткнутися з її гідним дітищем -- впорядкованим цвинтарем "Орльонт Львувських". У той час як меморіал воїнам Української Галицької Армії досі перебуває в явно програшній ситуації, і не тому, що проти уряд, і не тому, що не було виділено коштів. А тому що так як завжди...

Світ не цікавлять українські поховання. Всі мають своїх героїв, свої могили і свої "трупи в шафі", за якими треба приглядати. Необхідно забути абсурдне припущення, що національно стурбовані поляки мають турбуватись також і за розвій української національної пам'яті. Ініціативи на державному рівні мають йти з українського боку. Не треба бігати за представниками польських комітетів із вимогами "скромніше" вшановувати своїх мертвих, погрожуючи обтраскати фарбою надгробки. Треба тиснути на своїх урядовців і вимагати впорядкувати українські пам'ятки національної боротьби та мучеництва. Бо ж відсутність польських хрестів не означає автоматичної появи українських, а впорядкованість польських цвинтарів не означатиме, що українці не розкрадатимуть коштів.









» 
КОМЕНТАРІ
 
Тарас ВОЗНЯК,
головний редактор журналу "Ї", радник голови Львівської облдержадміністрації з міжнародних питань

Я думаю, що в даному випадку два президенти діють в інтересах двох держав. Це банальність, але в цьому випадку вона абсолютно справедлива. Я думаю, що насправді той акт, який відбуватиметься у с. Павлівка, є тільки початком серйозної дискусії двох суспільств, тому що справжнє осмислення того, що відбулося, українці розпочали лише цього року. Але за ці півроку дискусія в українському суспільстві відбулася. І мені здається, що це одна з перших громадських дискусій щодо якоїсь історичної події, яка досить швидко розгорнулась і була достатньо ефективною. Хоча були різні думки. Щодо можливості якихось конфліктів, то ніяких конфліктів не буде. Будуть просто спроби окремих політиканів -- не політиків -- зробити собі якийсь маленький політичний капіталець на цих справді сумних подіях, які відбулися 60 років тому. Як правило, ці люди нічого ґрунтовно не знають про дану подію крім того, що вони вже наперед мають про це свою думку і вони вже "проти" будь-чого або "за" що-небудь без огляду на те, що б там насправді не відбувалось.
Детальніше>>
» 
Лист Івана Павла ІІ
 
Дорогі сини братніх народів України та Польщі!

1. Мене поінформували, що 11 липня цього року у 60-ту річницю трагічних подій на Волині, пам'ять про які донині все ще жива серед Вас, мешканців обох народів, що так дуже мені дорогі, відбудеться офіційне відзначення українсько-польського поєднання.

У завірюсі Другої світової війни, коли потреба у солідарності та взаємодопомозі повинна була бути такою потрібною, темне діяння зла затруїло серця, а зброя допровадила до пролиття невинної крові. Тепер, коли минуло шістдесят років від тих сумних подій, у серцях більшості поляків та українців все більше утверджується потреба глибокого рахунку сумління. Відчувається необхідність поєднання, яке дозволило б поглянути на сучасність та майбутнє у новому дусі. Те схиляє мене до вдячності Богові разом з тими, котрі у роздумах та в молитві згадують усі жертви тих актів насильства.
Детальніше>>
» 
Мирослав Маринович: Ми не маємо права йти шляхом прикрих ювілеїв
Ольга ІГНАТОВА
 
Мирослав Маринович -- віце-ректор Українського католицького університету, директор Інституту релігії та суспільства УКУ





- Пане Мирославе, чи не змінилася Ваша позиція щодо подій на Волині з часу підписання Вами та іншими інтелектуалами толерантної заяви щодо подій 60-річної давності?



-- Ні, не змінилася. Мало того, я лишень утвердився в правильності наших дій. Вважаю, що цей голос мусив прозвучати. Демократична держава передбачає наявність різних голосів. Я б ніколи не відбирав права і в "непримиренних" висловити свою позицію, обстоювати її. Але на той час бракувало позиції людей, більш схильних до примирення.



-- На Вашу думку, ця дискусія про трагедію постала тому, що не могла не постати, чи її спровокували і підтримують окремі крайньо праві групи України та Польщі?
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Пенсії не лише від держави 
  ·  СБУ дозволили майже все 
  ·  Безкоштовних вхідних не буде 
Погляд
  ·  Хабар коштує 14 років 
  ·  Як ділити землю 
  ·  Ординарна мотивація неординарних рішень 
Поступ у Львові
  ·  Буняк відповість за Януковича 
  ·  Церкви шукають порозуміння 
  ·  СБУ не здається 
  ·  Сесії може не бути 
  ·  Рейтинг для намісників 
  ·  Безпрецедентне зібрання у Львові 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Парламент бореться з голодом 
  ·  Українці не хочуть помирати 
  ·  Відбійний молоток НДП 
  ·  Держава фінансуватиме партії 
  ·  Виборчих зловживань стане менше 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Буш в Африці 
  ·  Претенденти на патріарха з контори КДБ 
  ·  НТВ вигнали з Білорусі 
  ·  Поромна трагедія в Бангладеш 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Тема Поступу
  ·  Уроки національної гідності 
  ·  КОМЕНТАРІ 
  ·  Лист Івана Павла ІІ 
  ·  Мирослав Маринович: Ми не маємо права йти шляхом прикрих ювілеїв 
Спорт-Поступ
  ·  ЯРОСЛАВ ХОМА: В УКРАЇНСЬКОМУ ФУТБОЛІ НЕ ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ЛИШЕ ВІД ФУТБОЛІСТІВ 
  ·  Карамяни у Львові 
  ·  Голосуй за ШЕВЧЕНКА 
Поступ технологій
  ·  Плескаті дисплеї стануть яскравішими 
  ·  Успішно закінчилося тестування 4-х процесорної серверної платформи на базі проце 
  ·  ''Лабораторія Касперського'' представила новий антивірус 
  ·  Adobe обновив відеолінійку 
  ·  Оновлення для Windows 2000 
  ·  unreal II одержує multiplayer 
  ·  Перший add-on для C&C: Generals уже не за горами 
Львівські обсервації
  ·  Львівські обсервації 
Пост-Faktum
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  ГОРОСКОП 
  ·  Львів, якого вже нема