Коли Айвен і Дженні Армстронг одружилися, одразу ж подумали про те, що б узяти в сім'ю дитину, яка цього потребує.
Через кілька років, маючи шістьох власних дітей, мрія Армстронгів збулася, і вони прийняли в родину двох дітей з України.
Ці діти, 11-річний Іван і 4-річна Ребекка, жили в різних притулках відтоді, як їх знайшли на вулиці влітку 2000 року. Їх народила одна жінка, але від різних чоловіків. Іван дбав за сестру сам практично від дня її народження. "Ми розуміли, що він намагався бути з Ребеккою, куди б не потрапляв сам", -- каже Айвен Армстронг. -- Вона не могла ходити через важку форму сколіозу. Вона дуже багато часу провела в лікарнях".
Обох дітей вважали непридатними до усиновлення -- Ребекку через сколіоз, який перетворив її спину на літеру S, а Івана -- через його вік. Однак коли Армстронги побачили їхні фото, каже Айвен, "відчули щось дуже близьке". 18 січня подружжя поїхало в Україну. "Перед цим ми довго говорили про те, що ми можемо зробити, а що не можемо -- психологічно й фінансово", -- розповідає Дженні Армстронг. Однак вони допустили величезну помилку: поїхали в Україну для всиновлення, не отримавши спочатку офіційного запрошення. "Чиновники сварилися з нами й казали їхати додому", -- зізнається Айвен Армстронг. І це все, не зважаючи на величезну купу документів, які Армстронги зібрали, щоби довести, що відповідають вимогам українського законодавства. Однак подружжя не здавалося і врешті-решт достукалося. Діти, як вони дізналися, жили в окремих притулках у Харківській області.
Ребекка, чи Людмила, як її звали тоді, була в сирітському будинку для щойно народжених, де їх утримували до 4-5 років. Єдиними забавками дітей були коробки від соків. Дівчаток коротко обстригали, бо у працівників не було часу доглядати за довгим волоссям.
Щоразу, коли Армстронги приїжджали до дітей, "вони тягнули руки й казали "тату!", "мамо!", розповіла Дженні.
Іван жив у бараку, що за 40 кілометрів. У цьому притулку було майже 500 хлопців і дівчат віком від 11 до 17 років.
"Вони з тих дітей, яких рідко усиновлюють через надто великий вік", -- говорить Айвен. -- Але вони всі такі хороші. Ви дивитеся в їхні очі й бачите, що вони не сподіваються колись бути всиновленими. Але вони раділи за Івана".
За тиждень після зустрічі з дітьми Армстронги отримали дозвіл повезти Івана до сестри. Уперше за два з половиною роки діти побачили одне одного. А вже в другій половині лютого діти були у США. Шестеро юних Армстронгів були дуже втішеними. Найбільше -- 12-річний Кімбел. "Це круто, -- сказав він. -- Я можу спілкуватися з кимсь близьким мені за віком".
Іван, до речі, лише за збігом, має український варіант імені свого нового батька. До речі, йому пропонували взяти інше ім'я -- Квінн, однак хлопчина вирішив залишити лише українське. Людмила ж стала Ребеккою і, здається, не переймається цим. Зате шоком для неї було те, коли Айвен подзвонив із відрядження і покликав малу до телефону. Справжнім телефоном можна говорити -- це для неї було дуже дивно. "Вона так сміялася, що не могла говорити", -- каже Айвен. |
