|
|
|
|
Тема Поступу »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Покликання міста в епоху глобалізації |
|
|
| Андрій САДОВИЙ |
| |
Бог створив село. Але людина вирішила його перехитрити і створила місто. І за це поплатилася. Гамом вулиць, вихлопними газами, корками на дорогах, спальними районами, трущобами та самотністю в натовпі. Це все плата за швидкість і активність життя, за свободу та демократію. Бо демократія і місто, в моєму розумінні, є одне ціле, так як з єдиним цілим ототожнюється тоталітаризм та держава. З кожним роком кількість міських мешканців у світі зростає. Сьогодні -- це більше половини населення землі, в 2025 році -- дві третини, а в дві тисячі сотому році -- три четвертини населення планети.
Ми з вами -- міські мешканці. Яким буде наше життя у 21 столітті? Наша зустріч, напевне, не дасть відповіді на це питання, але, можливо, його наблизить.
Ми хочемо, щоби наші міста були комфортними та затишними, такими, яким був Львів у 30-х роках минулого століття -- багато банків, ресторанів, готелів, неповторний міський фольклор, добре пиво, смачна кава, солодка чоколяда, весь спектр харчової промисловості, який давав доходи в міську казну, буйна зелень парків, красиві жінки, статечні мужчини, багато творчості та романтизму.
Але з приходом радянських військ усе це в один день закінчилося. Склад населення Львова змінився на 90%. Замість інтелігенції почали панувати хами. З'явилися чужі місту великі підприємства військово-промислового комплексу, продукція яких була потрібна для поневолення інших народів. Зґвалтована культура, знищена особистість -- ця трагічна реальність тривала півстоліття.
На початку 90-х ми отримали свою владу -- патріотичну, але непрофесійну.
І почався ще один період, період новітньої історії України та Львова, який триває до сьогоднішнього дня. Сьогоднішня влада, яка панує в Україні і думає російською мовою, не любить Львова. Не любить за його непокірність та європейську ментальність, яка просто незрозуміла східнякам, які триста років були під Росією. А чого не розуміють -- того бояться.
Стався парадокс. Львів, який чи не найбільше доклався до здобуття Україною незалежності, за 12 років так і не зумів себе гідно позиціонувати перед Києвом. Хоча досвід у нас є. За останні сто років він адміністративно-територіально належав до п'яти різних держав. І завжди домовлявся зі столицею тієї держави, де був. А в своїй власній державі не зумів цього зробити. Напевне, розгубився або розслабився. Але я думаю, що період розгубленості минає і починає приходити період реальної оцінки ситуації, бо з'являються люди, які вже до цього доросли.
Чим сьогодні цікавий Львів?
По-перше, людьми -- розумними та працьовитими, менш покаліченими совєтськістю, ніж інші українці, не останньою чергою завдяки близькості до кордону з Польщею, а тепер -- Євросоюзу.
По-друге, європейською архітектурою, перебуваючи в полоні якої навіть останній невіглас змінюється.
По-третє, тією самою кавою, чоколядою, пивом, що знову ж є основою наповнення бюджету міста, шкода тільки, що із зібраних коштів лише 13% залишаються у Львові. Усе інше йде до державного бюджету, щоб у вигляді дотацій перекачатися в кишені вугільних та металобаронів.
По-четверте, своєю політичною свободою та все-таки вільною пресою, що дуже ціниться напередодні президентських виборів 2004 року. І кожен з кандидатів хоче посватати Львів. Наразі більшість львів'ян перевагу надають Ющенкові. Бо тільки зміна політичної системи в державі може надати новий імпульс Львову та Україні загалом. Під діючу владу жоден серйозний інвестор коштів не вкладе. А без грошей займатися розвитком складно, хіба що на теоретичному рівні.
Що потрібно нам?
Перше: навести порядок у власній хаті. Добре відремонтувати дороги, забезпечити Львів водою цілодобово, а людей -- роботою і т.д.
Друге: повернути Львову його статус -- статус столиці культурної та наукової, статус величного міста-столиці Західної України, метрополійного центру. Бо такою є наша історія, ментальність, архітектура та покликання. Швидше-пізніше, я думаю, ми все це зробимо.
Сьогодні я хочу запропонувати вам погляд на місто як на самодостатню одиницю у світовій системі координат.
Не країни, не транснаціональні компанії чи наддержавні об'єднання створять майбутній глобальний світ, а міста. Міста, які і будуть, власне, точками кріплення нового світового розвитку. Уся світова інфраструктура буде розвиватися через міста, об'єднуючи їх у єдиний інфраструктурний вузол. Сьогодні міста самі по собі є не просто концентрацією людських ресурсів -- людських, організаційних, фінансових. Ці ресурси організовані в загальносвітову мережу.
Ми маємо справу з новим ресурсом у середині нової організації світу. Міста із самого початку створювалися як полісистеми. Тому міста швидше, ніж держава в цілому перебудуються до нових обставин сучасного світу. Малі, порівняно з країнами, розміри міст дають змогу робити системні зміни керованими, краще розуміти проблеми і їх вирішувати. Країни починають програвати містам. Світовим ресурсом розвитку стають виключно міста. Бо, власне, саме вони втягують у себе все нове, дають прискорення всьому, що може рухатися самостійно і приносити багатство своїм мешканцям. Саме місто може повною мірою опанувати прогрес.
Через 20-30 років діти в Європі на питання "Звідки вони?", будуть у відповідь називати місто, а не країну.
Як місту знайти своє місце у світі в цей період глобалізації? Як не загубитися в цих інформаційних лабіринтах? Власне, тут нашим хорошим другом може бути далекий і водночас близький Вроцлав. Місто, з яким у нас немає жодної конкуренції та негативної історії, а є спільні родинні та дружні стосунки. Бо друзям у дорозі завжди простіше та безпечніше. Бо дорогу здолає той, хто йде за власним покликанням. Покликанням нашого міста. |
|
|
|
|
Львів-Вроцлав: історія одного знайомства |
|
|
| Остап ПРОЦИК |
| |
|
Свого часу Збігнєв Бжезінський, отримуючи звання Почесного громадянина міста Львова, на урочистій сесії в Ратуші з цієї нагоди заявив, що в Польщі є місто, яке, на його думку, найбільше пасує для співпраці зі Львовом, беручи до уваги схожість історії та інші моменти. Місто, з яким професор Бжезінський радив львів'янам налагодити партнерські стосунки, -- це Вроцлав. Із моменту проголошення цієї промови, а було це лишень п'ять років тому, настали разючі зміни у стосунках між обома містами. Ще тоді про Львів у Вроцлаві і про Вроцлав у Львові знали дуже мало. Щоправда, багато вроцлав'ян добре пам'ятали Львів, однак лише таким, яким він був до 1946 року. Більшість із виселених зі Львова поляків поселились саме у Вроцлаві, який до того був успішно зачищеним від німців (хочеш побачити львів'ян 30-40-их років -- їдь до Вроцлава). Однак сучасний Львів собі мало хто уявляв. Львів'яни теж не надто тішили Вроцлав своїми візитами. Львівські артисти, художники, навіть ті, які останнім часом частіше гастролювали у Польщі, як в Україні -- "Піккардійська терція", "Віртуози Львова" -- уперше вийшли на сцени Вроцлава лише два роки тому. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Сентименти без ресентиментів |
|
|
| Остап ПРОЦИК |
| |
|
"Коли починали співпрацю зі Львовом, найбільше боялись, що ця важка історія між обома народами і містами буде найбільшою перешкодою в наших стосунках. Після певного часу можемо сказати: можуть бути сентименти без ресентиментів", -- любить повторювати директор вроцлавської фундації Колегіум Східної Європи Ян Анджей Домбровський. Зараз фундація є головним партнером Вроцлавської мерії в питаннях співпраці зі Львовом у рамках підписаного цього року договору про побратимство між цими містами. Почалося все три роки тому з ініціативи 90-річного Яна Новака-Єзьоранського -- одного з найвідоміших поляків ХХ століття, легендарного зв'язкового між варшавськими повстанцями та еміграційним урядом у Лондоні, довговічного директора польської редакції Радіо "Вільна Європа", а також людини, впливової в урядових колах не лише Польщі, але й США. За його задумом Вроцлав має стати одним із притягальних центрів для українсько-польської співпраці, своєрідним магнітом для всіх у Польщі, хто цікавиться Україною, і навпаки. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Збігнєв Бжезінський: Мілітаристична перемога в Іраку може перетворитись на політ |
|
|
| |
| |
|
Професор Збігнєв Бжезінський, коли дивитись на сучасну історію політологічної думки у США з української перспективи, найтісніше асоціюється з передбаченням розпаду СРСР, з підкресленням ролі України в цьому процесі, а також у процесі подальшого стримування імперських амбіцій Росії та із закликами до співпраці у трикутнику США-Польща-Україна. Як зараз дивиться на світ ця людина, що свого часу займала одну з найвпливовіших посад в американській адміністрації -- радник президента США Джимі Картера з національної безпеки -- та й зараз залишається доволі значною фігурою в американській зовнішній політиці, особливо її східноєвропейського вектора. Дізнатись про візії сучасного світу від Збігнєва Бжезінського вдалось у Вроцлаві, куди професор приїхав з нагоди святкування Дня міста, на яке була запрошена також численна делегація Львова. До Вашої уваги кілька фрагментів із лекції Збігнєва Бжезінського, виголошеної у приміщенні студентського костелу Вроцлава. |
| Детальніше>> |
|
|
|
ЗБІГНЄВ БЖЕЗІНСЬКИЙ. ІНТЕРВ"Ю |
|
|
| |
| |
Одразу після завершення лекції у Вроцлаві Збігнєв Бжезінський погодився відповісти на кілька запитань українських журналістів. Розмову з американським політологом вели кореспондент ТРК "Люкс" та газети "Поступ" Остап Процик і редактор журналу "Нова безпека" Дмитро Потєхін.
Д.П. -- Чи, на Вашу думку, війна з тероризмом, яку веде Америка, не зашкодить американським намірам сприяти розвитку демократії в Україні. Адже може скластися враження, що тероризм і боротьба з ним є важливіші за українську демократію. |
| Детальніше>> |
|
|
|
