Свого часу Збігнєв Бжезінський, отримуючи звання Почесного громадянина міста Львова, на урочистій сесії в Ратуші з цієї нагоди заявив, що в Польщі є місто, яке, на його думку, найбільше пасує для співпраці зі Львовом, беручи до уваги схожість історії та інші моменти. Місто, з яким професор Бжезінський радив львів'янам налагодити партнерські стосунки, -- це Вроцлав. Із моменту проголошення цієї промови, а було це лишень п'ять років тому, настали разючі зміни у стосунках між обома містами. Ще тоді про Львів у Вроцлаві і про Вроцлав у Львові знали дуже мало. Щоправда, багато вроцлав'ян добре пам'ятали Львів, однак лише таким, яким він був до 1946 року. Більшість із виселених зі Львова поляків поселились саме у Вроцлаві, який до того був успішно зачищеним від німців (хочеш побачити львів'ян 30-40-их років -- їдь до Вроцлава). Однак сучасний Львів собі мало хто уявляв. Львів'яни теж не надто тішили Вроцлав своїми візитами. Львівські артисти, художники, навіть ті, які останнім часом частіше гастролювали у Польщі, як в Україні -- "Піккардійська терція", "Віртуози Львова" -- уперше вийшли на сцени Вроцлава лише два роки тому.
Знайомлячись, львів'яни і вроцлав'яни відкривали для себе цікаві, несподівані, а подеколи і проблемні сторони життя сусідів. Як з'ясувалося, у Вроцлаві "поселилась" більшість пам'яток, вивезених із повоєнного Львова: пам'ятник графу Александру Фредро, місце якого у Львові зайняв Перший Президент Михайло Грушевський, стоїть тепер на вроцлавському Ринку, там же ж -- престижна ресторація "Львівська". Віртуозний макет Львова з ХІХ століття тішить тепер око відвідувачів Вроцлавського історичного музею, книжкові збірки з львівської бібліотеки Оссолінських -- у Вроцлаві, львівський міський фольклор також там. Але разом із тим і пам'ятник жертвам українських націоналістів із гербами "польських" Львова, Тернополя, Станіславова, Луцька і т.д., який нагадує про те, що у Вроцлаві не бракує тих, хто бачить в українцях лише спраглих до крові "різунів-упівців".
Вроцлав'яни з подивом для себе відкрили, що у Львові їм на спроби говорити російською ввічливо зауважують: "Нєх пан муві по польську", що український фольк є і надалі таким же "фасцинуйонцим", як їм і розповідали їхні бабці-діди, що "Личаків", "Замарстинів" і "Кульпарків" є і надалі в лексиконі львів'ян, що українці у Львові можуть поєднувати в собі любов до поляків і УПА.
Відносини між львів'янами і вроцлав'янами не банальні. З одного боку, у Вроцлаві можна почути найтиповіші стереотипи щодо українців та найкритичніші зауваження щодо проблемних моментів історії, але одночасно помітити і надактивні спроби ці стереотипи ламати. Теперішні львів'янин і вроцлав'янин -- це як два брати, яких у ранньому дитинстві розлучили батьки, що посварились, і які чули протягом свого життя лише не надто приємні історії або ж узагалі нічого не знали один про одного. Однак зараз вони мають нагоду познайомитись і перевірити все, що їм говорили. Дещо з тих історій підтверджується, дещо здається дивним, але загалом почуття родинності присутнє постійно. Певні обережність і недовіра залишаються, але байдужості немає. От так і знайомимося.
»
Сентименти без ресентиментів
Остап ПРОЦИК
"Коли починали співпрацю зі Львовом, найбільше боялись, що ця важка історія між обома народами і містами буде найбільшою перешкодою в наших стосунках. Після певного часу можемо сказати: можуть бути сентименти без ресентиментів", -- любить повторювати директор вроцлавської фундації Колегіум Східної Європи Ян Анджей Домбровський. Зараз фундація є головним партнером Вроцлавської мерії в питаннях співпраці зі Львовом у рамках підписаного цього року договору про побратимство між цими містами. Почалося все три роки тому з ініціативи 90-річного Яна Новака-Єзьоранського -- одного з найвідоміших поляків ХХ століття, легендарного зв'язкового між варшавськими повстанцями та еміграційним урядом у Лондоні, довговічного директора польської редакції Радіо "Вільна Європа", а також людини, впливової в урядових колах не лише Польщі, але й США. За його задумом Вроцлав має стати одним із притягальних центрів для українсько-польської співпраці, своєрідним магнітом для всіх у Польщі, хто цікавиться Україною, і навпаки.
Наприкінці минулого місяця у вроцлавському Колегіумі Східної Європи відбулася лекція з циклу "Академія об'єднаної Європи". Цього разу з доповіддю на тему "Роль міста в епоху глобалізації" перед аудиторією Колегіуму виступив директор Інституту розвитку міста, львів'янин Андрій Садовий. У такий спосіб вроцлав'яни чи не вперше отримали нагоду дізнатися про те, чим є Львів сьогодні, які перспективи його розвитку бачать самі львів'яни і що Львів має запропонувати сучасній об'єднаній Європі.
Збігнєв Бжезінський: Мілітаристична перемога в Іраку може перетворитись на політ
Професор Збігнєв Бжезінський, коли дивитись на сучасну історію політологічної думки у США з української перспективи, найтісніше асоціюється з передбаченням розпаду СРСР, з підкресленням ролі України в цьому процесі, а також у процесі подальшого стримування імперських амбіцій Росії та із закликами до співпраці у трикутнику США-Польща-Україна. Як зараз дивиться на світ ця людина, що свого часу займала одну з найвпливовіших посад в американській адміністрації -- радник президента США Джимі Картера з національної безпеки -- та й зараз залишається доволі значною фігурою в американській зовнішній політиці, особливо її східноєвропейського вектора. Дізнатись про візії сучасного світу від Збігнєва Бжезінського вдалось у Вроцлаві, куди професор приїхав з нагоди святкування Дня міста, на яке була запрошена також численна делегація Львова. До Вашої уваги кілька фрагментів із лекції Збігнєва Бжезінського, виголошеної у приміщенні студентського костелу Вроцлава.
Одразу після завершення лекції у Вроцлаві Збігнєв Бжезінський погодився відповісти на кілька запитань українських журналістів. Розмову з американським політологом вели кореспондент ТРК "Люкс" та газети "Поступ" Остап Процик і редактор журналу "Нова безпека" Дмитро Потєхін.
Д.П. -- Чи, на Вашу думку, війна з тероризмом, яку веде Америка, не зашкодить американським намірам сприяти розвитку демократії в Україні. Адже може скластися враження, що тероризм і боротьба з ним є важливіші за українську демократію.
