BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Дискусія у Поступі.    Інтерв''ю у Поступі.    Мікроскоп пана Юрка.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
28 червня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:19 25-05-2017 -   У Львові поблизу залізничного вокзалу пограбували чоловіка  
  14:8 25-05-2017 -   За одну ніч львівські патрульні зупинили десятьох п'яних водіїв  
  14:0 25-05-2017 -   До Львова приїде німецька скрипалька Сюзанна Мате  
  13:58 25-05-2017 -   На пл. Кропивницького збудують дитячий майданчик  
  13:9 25-05-2017 -   Кримчанин організував у Львові торгівлю амфетаміном  
Україна
  15:22 25-05-2017 -   Нацполіція отримала 635 нових гібридних авто  
  14:6 25-05-2017 -   В тернопільських автоматах з продажу води виявили технічну воду замість артезіанської  
  14:5 25-05-2017 -   Береза пригрозив опозиції ніччю довгих ножів  
  14:4 25-05-2017 -   Рада визнала бойовий гопак національним видом спорту  
  14:1 25-05-2017 -   СБУ пояснила заборону соцмереж синім китом і порно  
Світ
  15:21 25-05-2017 -   У Новій Зеландії вперше запустили ракету в космос  
  14:3 25-05-2017 -   У Каннах показали фільм із зіркою "Сутінків"  
  13:13 25-05-2017 -   Лобода стане ведучою російської премії  
  10:27 25-05-2017 -   У Красноярському краї РФ згоріли 130 будинків  
  15:23 24-05-2017 -   У США загорівся літак у польоті, є постраждалі  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Інтерв''ю у Поступі  » 

___________________________________________________________________________

Дмитро ВИДРІН: На міжнародній арені понтів не люблять
 
Дмитро ВИДРІН
-- Пане Видрін, якось Ви заявили, що, на Вашу думку, Європа для України -- не вибір, а доля. Чи означає це, що Україна повинна стати в "позу" покірної виконавиці всіх забаганок цієї тітоньки-долі?

-- Запитання на кшталт, чи повинні ми слухатися Європи (я вже не кажу поважати), педантично виконувати всі її побажання і поради, -- а Європа наразі нічого, на жаль, від нас не вимагала, -- викликають у пам'яті давній шкільний спогад. Пригадується, у класі п'ятому київської 156-ї школи вчителька української мови постійно тероризувала нас диктантами (до речі, зізнаюся, що писав їх найгірше), артикулюючи при цьому так, як і потрібно було писати. Однак мені не вірилося, що в такому диктуванні немає пастки і що насправді слід писати так, як вона говорила, а не так, як я собі думав. Ситуація повторювалася на кожному новому диктанті, і я знову починав шукати пастку в чітко озвученому, і знову писав по-своєму, і вкотре виявлялося, що потрібно було писати так, як говорила вчителька, а не так, як я собі уявляв.

-- Це Ви до того, що Європа посилає нам "привальні" месиджі без усіляких підвохів?

-- Абсолютно так. Власне, в цьому сила і, як з'ячувалося, слабкість Європи. Вона, як це не дивно та парадоксально у наш час, усе говорить правильно. Проаналізувавши одного разу всі побажання й поради з боку Європи та європейських інституцій, я прийшов до висновку, що Україні жодного разу не посилали помилкових месиджів, не давали поганих порад і не висували неправильних умов. Напевне, нас підводить оцей хохляцький менталітет у всьому шукати "кидка", як в одному анекдоті про "нового русского", де йому пропонують безсмертя й відкуп душі, а він шукає, де ж там каверза. Ця наша постсовкова ментальність, недовіра, призвичаювання до "подвійних стандартів" призводить до того, що ми стаємо глухі до розумного, чесного, справедливого, натомість, з насолодою знаходячи нечесне та хитре в абсолютно правильних пропозиціях.

-- Що ж саме з підкиненого Україні долею потрібно було приймати беззастережно?

-- Подивімося, що радила нам Європа на початку 90-х після повномасштабного аналізу пострадянських країн, за яким Україна, до слова, мала найкращі шанси для входження у Європу, в порівнянні з іншими "радянськими", зокрема й прибалтійськими країнами. А радили вона провести швидку, майже миттєву приватизацію, а не "рубати котячий хвіст" по частинах. Однак ми тоді виходили з псевдогуманізму і заявляли, що швидка приватизація, як і "шокова терапія" загалом, "не на часі". Унаслідок сьогодні в Україні практично немає ні державної власності, бо нею залаштунково розпоряджаються на свій розсуд, ані нормальної приватної власності, оскільки немає жодного крупного вітчизняного заводу із надписом буквально "власник Петренко" etc.

Європа радила нам уніфікувати українські закони із загальноєвропейськими, на що ми "віднікувалися" традиційним "не на часі, у нас своя специфіка". Як наслідок, маємо такі закони, що не "влазимо" навіть у таку досить еластичну організацію як СОТ, через що втрачаємо 97 відсотків світового ринку.

Європа також радила нам створити єдину фінансову інфраструктуру. І хоч сьогодні ми пишаємося своєю відносно міцною гривнею, однак забуваємо про те, що всі українські банки в сумі дорівнюють одному непоганому польському банку, який має доступ до дешевих європейських грошей, а отже, й можливість "накачувати" свої активи.

Пригадується, надходили й поради якомога швидше перетворити землю на товар. У свій час ми цього не зробили, тому в Україні сьогодні немає ні колгоспів, ні фермерств. А те, що минулого року ми мали більш-менш непогані врожаї, належить швидше до сфери чудес, аніж розумного землекористування в Україні. Скажімо, сьогоднішній колишній колгоспник Угорщини вже продає свої товари через загальноєвропейські комп'ютерні мережі, торгує помідорами на лондонській біржі помідорів, зерном на міланській біржі зерна, тоді як сьогоднішній український фермер в очі не бачив комп'ютера і не знає, де розташована не лише лондонська біржа, а й сам Лондон. Ось що ми маємо у результаті непослуху.

-- До деяких порад ми все ж прислуховувалися. До прикладу, відмовилися від ядерної зброї. Це було конструктивно, як Ви гадаєте?

-- Ядерна зброя -- особлива тема, якою мені доводилось займатися, будучи керівником однієї з перших українських делегацій у воєнну штаб-квартиру НАТО. В той час у таємному чорному списку країн -- потенційних "ядерних терористів" -- була й Україна (до речі, майже поруч із Північною Кореєю), причому не тому, що потенційно могла використати ядерну зброю для шантажу, а тому, що порушувався технологічний режим її зберігання. Це, природно, не могло не викликати занепокоєння з боку НАТО. Це перше.

Наступне і визначальне. Одним із найважливіших компонентів для того, щоб безпечно зберігати ядерну зброю, є або наявність власного полігону для випробувань, або ж доступ до чужого (власні полігони мають лише Росія, США, Китай і французи на острові Бікіні). Так от Україна не могла тоді, як і зараз, володіти ядерною зброєю не стільки політично та економічно, -- хоча це досить дорога річ, -- скільки технологічно. Вирішити це було неможливо. Україні пропонувався абсолютно достойний, гідний поваги і вигідний шлях ліквідації ядерної зброї. Дуже добре, що вона тоді зважила на цю пораду Європи. Можливо, ми не виграли в грошовому еквіваленті, про що й досі шкодує багато політиків, та все ж отримали своє в плані авторитету. Але саме після здачі ядерної зброї почався "рожевий" період у взаємовідносинах України та Заходу, який, між іншим, не з вини Європи швидко закінчився.

-- З концепцією у всьому "слухняної" України важко погодитися, адже що як не самодостатність претендує на визнання та повагу з боку інших?

-- У мене є два міркування з цього приводу. По-перше, як мені здається, ми надто механічно переносимо стереотипи побутової поведінки на поведінку геополітичних суб'єктів, хоча це не завжди спрацьовує. Якщо в побуті поважають людей самодостатніх, незалежних, гонористих, то це зовсім не означає, що таких суб'єктів поважають і в геополітиці. Навпаки, часто в геополітиці, на мій погляд, коректність і надійність поціновується партнерами набагато вище, аніж самодостатність, беззастережна і, ще гірше, необґрунтована зарозумілість. Щоб мати право на вияв власного характеру в геополітиці, необхідні певні підстави. Я знаю як мінімум три такі підстави. Першим приводом для самодостатньої, зухвалої поведінки на міжнародній арені є сильна економіка та потужна фінансова база. (До речі, порівнюючи якось бюджет України в 10 млрд. доларів з лишком із бюджетом міста Шанхая, я виявив, що бюджет будівельників шанхайських доріг дещо більший за бюджет всієї України. З цього приводу я часто говорив своїм опонентам, що наразі китайські жінки в червоних жилетках гіпотетично більш сильні геополітичні гравці, ніж українські дипломати, що спираються на вітчизняний бюджет). Другим приводом є можливість якщо не шантажу, то певної геополітичної гри, опираючись на власний ядерний потенціал. І третім -- наявність дуже міцних, довірливих, іноді інтимних (у геополітичному сенсі цього слова) міжнародних зв'язків. Аналізуючи всі три компоненти, ядерну зброю ми здали (причому, як уже з'ясували, абсолютно правильно), з потужною фінансовою базою не складається, а міцних, часто родових зв'язків з міжнародною елітою у нас і не спостерігається. Про останнє свідчить хоча б той факт, що на Всесвітньому економічному форумі в Давосі на зустрічі з одним міжнародним авантюристом, який офіційно не представляв жодної країни, було близько 300 осіб, а на зустрічі з керівництвом України -- 6-7. І не тому, що не поважають України, а тому, що наші лідери ще не навчилися інтегрувати себе в міжнародні престижні зв'язки з лідерами різних країн, зі знаковими фігурами і навіть з тими ж міжнародними авантюристами, які дуже часто виступають посередниками між гравцями на міжнародній арені.

Якщо переходити на більш органічну для деяких наших політиків мову, на міжнародній арені не люблять "понтів", не засновані на чомусь реальному. Вітається швидше поведінка, яка відповідає потенціалу. Є чудова фраза одного із американських мільярдерів: "Будь більше, ніж ти здаєшся". А ми завжди намагаємося здаватися більше, ніж ми є.

-- Але ж Ви не заперечуватимете, що принципова відмінність українських і російських підходів у європейській політиці полягає в економічній та політичній мотиваціях. Скажімо, Росія прагне залишитися самостійним центром сили і ставить за мету співробітництво з Європою, тоді як метою української політики є повномасштабна інтеграція в Європу. Останній шлях ризикує не погребувати будь-якими засобами заради примарної мети, навіть, повторюю, шкідливими для самої ж України.

-- У світі є три групи країн. Перша група -- країни, які перебувають поза контекстом світових розкладів і ні на що не претендують, як ось велика Монголія. Однак про них ми наразі не говоримо. Є група країн, в основному європейських, які мріють жити законним, добропорядним, чесним життям. До третьої групи належать країни, що живуть за імперською моделлю. До них я зараховую Росію, США і Китай. Чим відрізняються імперські країни від країн європейських цінностей? Тим, що імперія не може жити, не розширюючись територіально і ментально, не будучи центром. Тому, з точки зору середньостатистичного жителя, який хоче жити прозоро і чесно, Європа, звичайно ж, для України більш оптимальний, більш вигідний вибір. Тому не потрібно, на мій погляд, брати на озброєння екзотичний приклад країн, які намагаються жити в парадигмі імперії. Україна ніколи не буде імперією, бо для цього і неї немає ні ресурсів, ні відповідного національного характеру. Україна -- інтровертна країна, тоді як всі імперії -- екстравертні. Скажімо, для росіянина приємніше воювати за те, щоб віддати землю селянам у Гренаді, ніж за те, щоб віддати землю в сусідньому колгоспі. Так влаштована російська екстенсивна ментальна душа, як, зрештою, й американська та китайська. Повертаючись до нашої теми, повторюю, не потрібно претендувати на те, на що ми природно не можемо претендувати. Нам потрібно позбавлятися не властивих нам імперських "замашок" і орієнтуватися на те, що для нас природно. Нам не потрібні водоспади і ревучі океани, нам потрібні дзеркальні ставочки, красиве достойне культурне життя, закони, які приємно виконувати і немає необхідності порушувати. Усе це є в Європі.

-- Ось українські дипломати переконані в тому, що найоптимальнішим варіантом геополітичної стратегії України має бути багатовекторність, а не альтернатива: Захід - Схід...

-- Колись я вже давав визначення українській багатовекторності. Коли українські чиновники і бізнесмени разом з російськими чиновниками і бізнесменами разом крадуть російський газ і разом розділяють дельту на транзиті цього газу, -- це називається "східний вектор" української політики. Коли українські чиновники разом з європейськими чиновниками крадуть гроші, скажімо, в МВФ і діляться між собою, -- це називається "західний вектор" української політики. Уся ця багатовекторність народилася не з концепції національних інтересів України, а з концепції "що де погано лежить". Україна нарешті повинна визначитися зі своїми векторами, і це настільки природно, як одновекторність у статевих відносинах. Тому, або ми будемо вважатися екзотичними аномаліями в міжнародних відносинах, або ми оберемо свій вектор.

-- Окрім європейського, Ви вважаєте прийнятним ще якийсь вектор? Чи є якийсь рецепт виживання в екстремальних умовах?

-- Окрім європейського, теоретично добрим був би американський -- суперзахідний вектор. Але для цього ми повинні бути достойними партнерами Америки в її імперських амбіціях, що неможливо за визначенням. Тому, для нас можливий не суперзахідний, а просто західний проект.

-- З цього потрібно зробити висновок, що нам потрібен прозахідний президент?

-- Нам потрібен, на мій погляд, президент, чимось схожий на орла, що спрямовує свій погляд у два боки. Ідеальним був би наступний варіант: прозахідний президент і просхідний прем'єр-міністр. Біда України в тому, що ми постійно плутаємо дискурси при спілкуванні із Заходом та Росією. Ми часто намагаємося розмовляти з Росією на західному дискурсі законності й порядку (в Росії цю мову не зовсім розуміють), а із Заходом -- на мові візантійської політики, замовчувань і, даруйте, кидків. Тому нам потрібний сьогодні такий дует президента і прем'єра, які б досконало володіли дискурсами щодо Заходу та Росії. Наприклад, Ющенко непогано володіє західним дискурсом, мовою західного пуританізму, релігійно-правових конструкцій, західних цінностей, як, зрештою, і Тимошенко. Янукович, на противагу їм, досконало володіє візантійською мовою, яку розуміє російська еліта. Тому такі конструкції були б найоптимальнішими.

Розмовляла Єва КОРОЛЕНКО









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Ще один спосіб змінити Конституцію 
  ·  Недоузгоджене порозуміння 
  ·  Призначення в РНБО 
Погляд
  ·  ЗАМІНА НАРОДУ 
  ·  Оновлена "Батьківщина" 
Поступ у Львові
  ·  Буде завод -- буде й сміттєзвалище 
  ·  Автовокзали розкупили 
  ·  Землю роздають із порушеннями 
  ·  Графіті: мистецтво чи вандалізм? 
  ·  НАШ ЛЬВІВ 
  ·  Про Конституцію -- біля "клумби" 
  ·  Кампанія за безпечний секс 
  ·  Молодим усюди дорога 
  ·  Кучма пообіцяв Сендезі допомогти 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Східний вектор Марчука 
  ·  Силова посадоманія 
  ·  Депутатів записали в хулігани 
  ·  Не іспанська катастрофа 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Нова аграрна політика 
  ·  Поступ у переговорах 
  ·  Патріарший собор на домовинах комуністів 
  ·  Хто, кого першим? 
  ·  Негативний вплив "Бунтівників" 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Львівські реалії на заокеанському тиньку 
  ·  Маленький фестиваль, поєднаний любов'ю 
  ·  Модне місце 
  ·  Його романси зворушують уже понад сто років 
Дискусія у Поступі
  ·  Я читав. Тобто писав 
Інтерв''ю у Поступі
  ·  Дмитро ВИДРІН: На міжнародній арені понтів не люблять 
Мікроскоп пана Юрка
  ·  Мікроскоп пана Юрка 
Спорт-Поступ
  ·  Трагічні моменти футболу 
  ·  Футбольні подарунки полякам від львів'ян 
  ·  Голландія зустріла гостинно 
  ·  Уїмблдон 
  ·  КОРОТКО 
Пост-Faktum
  ·  Перший Галицький король 
  ·  КАЛЕНДАР