|
|
|
|
Арт-Поступ »
НОСТАЛЬГІЧНЕ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
В колі друзів, або Не журись! |
|
|
| Галина КАНАРСЬКА |
| |
Видається, що у Львові немає більш популярного театрального колективу, як театр "Не журись!" Це підтвердив ювілейний концерт театру, який припав на Зелені свята. У приміщенні львівської філармонії театр святкував своє п'ятнадцятиліття!
Зал зібрав людей, які любили і люблять цей театр. Цьому підтвердженням стали вигуки з залу, що випереджували слова ведучих, які запрошували на сцену акторів театру. Вечір розпочав директор театру заслужений діяч мистецтв України Остап Федоришин, який на цей святковий вечір вирішив проігнорувати улюбленим глядачами образом пані Стасі, але пообіцяв, що через вісім місяців львів'ян запросять на вечір пані Стасі та пана Дзюня. Тож Остап Федоришин запросив до ведення концерту пана Дзюня, вибачте, пана Богдана Рибку, а він відповідно відшукав у залі чарівну пані -- Софію Кохмат -- режисера театру "Не журись!" і ведучу Львівського телебачення, і запросив її до ведення концерту. Удвох вони запросили на сцену незмінного художнього керівника театру "Не журись!" -- улюбленця львівської публіки, співака, композитора, перекладача Віктора Морозова. І зазвучали такі улюблені пісні про львівське пиво, про знову ж таки львівську каву. І про щастя бути народженим у Львові.
Акторський запал Віктора Морозова передався не лише глядачам, але й музикантам групи "Галичина", які вийшли на сцену підтримати співака. До речі, цього дня Віктор Морозов святкував свій день народження. І стільки львів'ян вітали оплесками уродинника! А далі сцену "захопили" Стефко Оробець і Юрко Наєнко та й подарували ностальгічно-сміхотливу пісеньку "Захотіла мушка зрання", а ще нову відповідну часу пісню на "общепонятном" про ...нашу реальність.
Виконавці змінювали на сцені один одного. Чарівна Леся Бонковська дарувала дві пісні, серед них "Танго" на слова Марії Барандій і музику Юрка Саєнка. Мабуть, багато чоловіків, присутніх на цьому вечорі, могли б повторити слова Андрія Панчишина, який подарував пані Лесі ромашки на спогад про квіти, колись подаровані акторкою йому під час першого його виступу. І сказав, що, вражений чарівністю акторки, тоді вперше пожалкував, що одружений. Леся Бонковська -- справжня окраса чоловічого колективу театру "Не журись!". Вона -- як втілення досконалості, і вокальної, і акторської, і, звичайно ж, жіночої! Андрій Панчишин співав мало, але читав свої вірші. Хотілося почути такі улюблені пісні, з яких пам'ятаєш усі слова, але тоді вечір тривав би до безконечності. Хоча глядачі, мабуть, не заперечували б. Та він тривав і так достатньо довго: понад три години. Тарас Чубай, якому суджено бути завжди наймолодшим учасником театру "Не журись!", "примусив" увесь зал запально співати хіт на слова Костя Москальця "Вона" та ще й підспівувати під Івасюкове "Мила моя, люба моя..."
Можливо, виступ змужнілого і юного водночас Тараса Чубая був кульмінаційним у святковому вечорі. Хоча публіка отримала естетичне задоволення і від виступу Юрія Винничука, і від старих та нових гуморесок у виконанні Остапа Федоришина. А далі глядачам був дарований маленький вечір оперного співу, до якого долучились колишній "нежурівець", а нині соліст Львівського академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Олег Лишега, солісти цього ж театру Наталя Романюк та Роман Вітошинський, і співак, якого частіше чують у світах, ніж у Львові, Степан П'ятничко. Супроводжувала їхній виступ концертмейстер -- Наталія Пелех.
Вечір вдався на славу. Наприкінці Остап Федоришин представив усіх, хто колись був причетний до театру "Не журись!": Тарас Кулай, Володимир Гранатир, Петро Рачинський, Петро Смола, Богдан Лоза -- щасливо вітали глядачів, весело співали гімн "нежуристів". Вийшло справжнє свято в колі друзів. Була лише одна прикрість, схожа на ложку дьогтю: ніхто ні словечком не згадав про Василя Жданкіна -- особистість, яка до певної міри була втіленням національного самоусвідомлення нашого покоління. "Чорна рілля ..." -- линуло, здавалося, над Львовом п'ятнадцять років тому, могутній голос Василя Жданкіна ніс у собі віру в незнищенність українського духу, з його голосом оживала надія на щасливе майбуття України. І ми усміхались один до одного зі світлим закликом "Не журись!" |
|
|
|
|
Інтимна подорож пройдисвітки з INSCRIPTIS |
|
|
| Інна КОРНЕЛЮК |
| |
|
Ви знаєте, що таке подорож? Коли наперед знаєш, хто стане провідником твоїх найсокровенніших думок і відчуттів. Коли добре усвідомлюєш, що прирікаєш себе на безліч незвіданих переживань і відкриттів, дикостей, насолод, розчарувань і бозна-чого ще. Мова про те, що будь-яка подорож -- це подорож у незвідане. Отже, я Вас попередила: моя розповідь найкраще "прочитується" як несподівана і суб'єктивна, підозріла настільки, що балансує на межі здорового глузду і справжнього таланту. Останнє -- дуже скромне означення невипадкових знайомств із українськими і польськими митцями на Міжнародному літературному фестивалі СКРИПТИ/INSCRIPTIS. Щодо фестивальної імпрези, то вона не обмежилася тільки літературою, бо, швидше за все, мислилася як вибухонебезпечна суміш літератури, музики, театру, візуального мистецтва та перфоменсу. |
| Детальніше>> |
|
|
|
