BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Дайджест.    Арт-Поступ.    Ї-Поступ.    Спорт-Поступ.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
 
23 листопада 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  11:27 24-11-2017 -   У Львові засудили колишнього правоохоронця  
  10:58 24-11-2017 -   У Львові автомобіль на смерть збив пішохода  
  10:57 24-11-2017 -   В суботу львів’ян запрошують долучитись до вшанування 85-их роковин Голодомору  
  10:53 24-11-2017 -   У ЛК «АТП № 1» спостерігають позитивну динаміку у прийомі на роботу водіїв  
  10:36 24-11-2017 -   У Сокалі відбудеться ІІ етап Окружної Спартакіади  
Україна
  10:46 24-11-2017 -   Штаб АТО: П'ятеро українських військових загинули  
  10:45 24-11-2017 -   В Україні сім населених пунктів залишаються знеструмленими через негоду  
  10:43 24-11-2017 -   На Чернігівщині чоловік торгував зброєю з військової частини  
  10:40 24-11-2017 -   Інформаторка ЛНР отримала вісім років в'язниці  
  17:15 23-11-2017 -   У їдальні Верховної Ради розповіли, чим обідають нардепи  
Світ
  11:0 24-11-2017 -   Австралія ніколи не визнає анексію Криму  
  10:57 24-11-2017 -   Міжзоряний астероїд-«мандрівник» прибув у Сонячну систему  
  10:41 24-11-2017 -   Саудівські принци погодилися заплатити за свободу  
  10:37 24-11-2017 -   У Брюсселі стартує саміт Східного партнерства  
  17:20 23-11-2017 -   У Польщі спростували заяву Дещиці про згоду на відновлення пам'яток УПА  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Ї-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Приватизоване насильство
Ергард ЕППЛЕР
 
У XX сторіччі державна влада святкувала страхітливі тріумфи. У двох світових війнах загинули кілька поколінь. Державний терор тоталітарних режимів перетворив державну монополію на владу у монополію на вбивство. Під час Холодної Війни світ неодноразово стояв на порозі самознищення. 11 вересня 2001 року 19 самогубців, озброєних лише ножами, перетворили 4 пасажирські літаки на бомби, які вбили тисячі цивільних, а незаперечна супервлада пережила приниження. Ці 19 чоловік не були солдатами і не мали зобов’язань перед жодною конкретною державою. Вони належали до мережі, яка фінансується із приватних джерел. Ймовірним замовником виступає людина, котра за рахунок продажу наркотиків стала ще багатшою, аніж була [родинний бізнес бін Ладіна - будівництво, і досі його підприємства здійснюють масштабні будівельні проекти. - Прим. ред.].

Той факт, що у 2001 році вдалося здійснити задумане у 1993-му - зруйнувати ці дві вежі - ще не означає, що ми вступили у нове тисячоліття. І сумнівно, що це тисячоліття буде виключно тисячоліттям терору. Але принаймні перші його десятиріччя характеризуватимуться роздержавленим, приватизованим, комерціалізованим і часто кримінальним насильством. Це нам показав день 11 вересня 2001 року.

Чи були викрадачі Абу Саяфа в Йоло кримінальними фанатиками чи фанатичними злочинцями? А косівські “тигри” професійного злочинця Ражнятовича, який називав себе “арканом”? Або парамілітарні угруповання, які атакували Східний Тімор? Або солдати Ворлорда, які лютували у Сьєрра-Леоне? Або морські пірати, що розмножуються, наче кролі?

Чи не тримаються всі ці носії приватизованого насильства за беззахисне цивільне населення, боячись відкритої боротьби? Як і ті 19 у Нью-Йорку? Варіюється лише пропорція, у якій змішуються фанатизм та кримінальність, фанатики-фундаменталісти та професійні злочинці. У Чечні однозначно спершу переважав націоналістичний мотив. Але чим далі триває ця війна, чим жорстокішою вона стає, тим більшу перевагу здобуває злочинний елемент. Тому НАТО вчинило цілком слушно, коли вчасно взялося за націоналістичну АВК у Македонії. Але ця суміш також пояснює, чому, залежно від перспективи, одна і та ж група виступає як терористична організація або представляється у постаті поборників свободи. Це стосується Гамазу і АВК, чеченських бойовиків і ЕТА, терористів у Північній Ірландії та Нью-Йорку.

Приватизоване, комерціалізоване насильство може розвиватися не лише знизу, але й зверху. Часто уряди самі вихолощують державну монополію на владу. Армія із задоволенням спостерігає за виникненням “парамілітарних угруповань”, які виконують за неї брудну роботу. Так було у Колумбії, в Сербії за Мілошевича, в Індонезії, у Зімбабве, де президент Муґабе охоче користується послугами молодих “ветеранів”. Армія нічого не має проти озброєння поселенців у Західній Йорданії. Однак, одного прекрасного дня, уже озброєні, вони більше не слухатимуть своїх благодійників. Що б сталося, коли б ізраїльський уряд справді вирішив пожертвувати ці поселення на вівтар миру?

Там, де приватизована та комерціалізована влада переживає тріумф, немає суддів, немає поліції, там більше не існує держави. Вистачає базару і АКМ.

Такі “entites chatiques ingouvernables”, як називають подібні угруповання французи, є заразливими. Вони поширюються не лише в Африці. Якщо сусідні держави посилають свої регулярні війська, щоб відновити порядок, то вони ризикують, бо може статися так, що їхні солдати через кілька місяців переймуть звички найманців, почнуть займатися контрабандою, плюндрувати та ґвалтувати. Там, де вже панує право сильнішого, неймовірно складно відновити правовий лад: чи зсередини, чи ззовні. Тому дуже часто індустріальні держави, НАТО і ООН вважають за краще не втручатися. Якщо вже у маленькій високоцивілізованій Північній Ірландії не вдається загнати приватизоване насильство у правові рамки, хто ж візьметься за велетенське Конґо?

Там, де панує приватизоване насильство, втрачається відмінність, яка довго була невід’ємною: відмінність між війною та миром. Звичайно, війна між Спартою та Афінами відрізнялася від війни між Марією Терезією та Фрідріхом II, або між Сталіним і Гітлером. Проте, було і щось спільне: це була війна між державами, вона починалася і закінчувалася після офіційного проголошення, існували ієрархії, які це забезпечували, у крайньому разі через оголошення капітуляції. Усього цього немає там, де існує приватизоване насильство.

У всьому світі накопичуються ситуації та стани, які не є ані війною, ані миром. Ґеноцид у Руанді точно не був “миром”, але чи був він війною? На Близькому Сході миру справді немає, але арабські держави уникають війни армій. Той факт, що Шарон міг би здобути перемогу, бо у нього армія краще технічно підготована, йому не допомагає.

Коли “Шпіґель” запитав єгипетського президента Мубарака, чи буде війна, якщо процес мирного врегулювання між Ізраїлем та Палестиною зазнає поразки, той відповів: “Не війна, але жахливе насильство”. Так і сталося: насильство як відплата за насильство. Наче у середньовіччі.

Зовсім банальним є таке: всередині та поміж суспільствами існує нерівність, яка породжує приватизоване насильство та приватизоване антинасильство. У нетрях Бразилії, Південної Африки або США кримінальний елемент організовується настільки ефективно, що багаті ховаються у “gated communities”, куди можна попасти лише через “gate”, через ворота. Як вартові на воротах міста у середньовіччі, так і тут служба безпеки, яку фінансують приватно, вирішує, кому дозволити доступ. Тим часом жителі цих укріплених міст всередині міст запитують себе та инших, чому вони взагалі ще платять державі податки. Там, де убезпечення від злочину стає товаром на ринку, який одні можуть собі дозволити, а инші - ні, суспільство розколюється. Розколюється і державна монополія на владу.

Той, хто оголошує війну тероризму - хоча про -ізми можна сперечатися - може посилити та створити сітку таємних служб, полювати на тих, хто стоять за спиною кримінального елементу, у крайньому разі, залучаючи військові спецпідрозділи, зробити жорсткішими закони про безпеку. Перш за все, можна - як це зробила ООН - зобов’язати уряди боротися із терором. Це все правильно, необхідно і чимало.

Проте, коли ми розширюємо межі поняття “війна” аж до значення кожного хаотичного насильства, в тому числі і підступного, хаотичного терору, то ми ускладнюємо собі декілька важливих положень. Наприклад: страх перед війною, яка хоча б віддалено нагадувала світову війну, в Европі необґрунтований. Покоління сьогоднішніх учнів не піде на війну, ні у 18, ні у 38. Але вони муситимуть жити з ризиком приватизованого насильства.

Не існує невразливих країн. Спроба у XXI сторіччі озброїтися до такої міри, щоб бути невразливим, є пусканням грошей на вітер. Европейські армії більше не воюватимуть між собою, але повинні знову і знову виступати проти приватизованого насильства. Тому інтервенції з винятку стають правилом. Гальмом буде радше праве крило, як і в США, яке починає діяти лише тоді, коли зачіпаються його життєві інтереси. Ліве крило в певний момент просто перестане зважати на те, як люди знищують одне одного. Там, де внаслідок приватизованого насильства виникають ситуації, які не є ані війною, ані миром, стирається різниця між військом та поліцією. Для інтервенцій залучають групи, які можуть виконувати і ту, і иншу роботу. Запитання про справедливу війну відходить на другий план, на перший план виходить запитання про леґітимне насильство. Ким та яким чином воно буде леґітимоване? Ми усвідомимо, що кінець державної монополії на владу відкине нас на століття назад. Ми повинні захищати цю монополію зубами і кігтями і доповнити її міжнародною монополією на владу. Демократична правова держава є єдиним методом підпорядкувати законові приватне та державне насильство. Демократичну правову державу неможливо приватизувати навіть частково.

По инший бік висміювання і возвеличення держави: ми повинні обговорити, як наша держава може стати зручним, захисним та теплим одягом для суспільства. Там, де війну витісняє та заміняє приватизоване насильство, пацифізм вже не може бути антимілітаризмом. Військо, поліція та пацифісти залежать один від одного. Якщо існує певна міра нерівности, яка в національному та міжнародному вимірі породжує приватизоване насильство, то демократична правова держава не може існувати без соціальної держави. Якщо вірно, що ґлобалізована економіка у світовому масштабі потребуватиме лише невеликої частки працездатних, то це було б не просто негуманно, тоді б цілком вивільнилося приватизоване, криміналізоване і зрештою хаотичне насильство. Попередження насильства необхідне. Необхідний і розвиток співпраці. Але превентивні заходи ніколи не замінять перемоги над війною.

Політика завжди є наданням назв. Наші поняття керують нашими діями. Поки ми говоримо про війну проти терору, ми не бачимо важливіших завдань. Тому я пропоную поборювати терор як найнебезпечнішу форму приватизованого та комерціалізованого насильства.

Переклала Софія Онуфрів

© E.Eppler, 2002









» 
Нова леґітимність війни
Шломо АВІНЬЄРІ
 
Смертник
Після 11 вересня 2001 року світ змінився, а проблема тероризму стала однією з найактуальніших. Проте, пересічні люди часто потрапляють у полон стереотипів, згідно з якими „тероризм - це коли люди в масках з прорізами захоплюють заручників, або щось підривають”. Насправді проблема тероризму є набагато ширшою і складнішою. Для з’ясування її особливостей наш часопис видав число, присвячене терору, владі та насильству. У вступі до нього Андрій Павлишин наголосив на важливості подолання насамперед ненависти, позаяк ненависть - це хвороба, від якої гинуть, якщо не виліковуються. Якщо людство хоче вижити, то рано чи пізно муситиме відмовитися від насильства і має намагатися будувати своє майбутнє на вартостях гуманістичної цивілізації. Бо шаленство терору ніколи не несло очікуваних результатів, а криваві гекатомби терору мусять стати матеріалом поглибленої суспільної рефлексії. Насильство - зброя слабких, але дуже часто це інструмент нікчем, які не мають справжньої сили, і лише намагаються її імітувати.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Про що розкаже Лазаренко? 
  ·  Медіа -- "сторожовий пес демократії" 
Погляд
  ·  НДР померла 50 років тому 
  ·  Візи до Польщі від 1 жовтня 
Поступ у Львові
  ·  Сумна святкова традиція 
  ·  Нічия на чужому полі 
  ·  Львівські курорти стають популярними 
  ·  Церква проти абортів 
  ·  Опозиція пильнуватиме владу 
  ·  "Західенерго" -- лідер на фондовому ринку 
  ·  І знову масова гулянка 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  "Народно-демократичні" ющенківці 
  ·  Хліб буде. Але закордонний 
  ·  Карпачовій підкинули голоси 
  ·  ОБСЄ підтримує політреформу 
  ·  Цензори з Міноборони 
  ·  Епідемія гепатиту в Луганську 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Чехи обрали Європу 
  ·  ХАМАС може змиритися? 
  ·  Опір в Іраку зростає 
  ·  Ракетна атака на телекaнал 
  ·  Теракт попереджено 
  ·  Розкол партії Березовського 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Іспанія відмовилася від "Руслана" 
  ·  Голодний бюджет-2004 
  ·  Росія вимагає ексклюзиву 
  ·  Мінфін: реформа на папері 
  ·  Соціальний податок: мінус 5% 
  ·  МТС купила ще трохи UMC 
  ·  КОРОТКО 
Дайджест
  ·  Кризова дипломатія 
  ·  Війна олігархів 
  ·  Волинська ухвала 
Арт-Поступ
  ·  Вирощування кристалів 
  ·  Радість відкриття 
Ї-Поступ
  ·  Нова леґітимність війни 
  ·  Приватизоване насильство 
Спорт-Поступ
  ·  Здунек вірить у перемогу Кличка 
  ·  Київське "золото" 
  ·  Інтриги футбольних президентів 
  ·  КОРОТКО 
Пост-Faktum
  ·  Історія Львівських передмість 
  ·  КАЛЕНДАР